Європейська система захисту прав людини. адміністративної реформи та створення ефективної системи впровадження законодавства '

адміністративної реформи та створення ефективної системи впровадження законодавства '.

З метою подальшої демократизації механізму реєстрації гро-мадян Президентом України 31 жовтня 1998 р. було видано Указ «Про службу громадянства та реєстрацію фізичних осіб», яким передбачено створення в системі органів Міністерства юстиції служби громадянства та реєстрації фізичних осіб шляхом пере­дачі їй функцій паспортної служби, яка до цього часу знаходи­лася в структурі Міністерства внутрішніх справ. Крім того, в цьому контексті Міністерством юстиції підготовлено проекти законів України «Про єдиний державний реєстр фізичних осіб та порядок їх реєстрації», «Про паспорт» та інші. Цей етап пе­редбачає також розгортання роботи, спрямованої на внесення змін і доповнень до чинного законодавства, якщо воно супере­чить нормам і стандартам міжнародного права з прав людини.

Кабінет Міністрів України розробив та вніс до Верховної Ради проект Засад державної політики України у галузі прав людини як рамковий документ про здійснення державної пра­вової політики захисту прав людини. 17 червня 1999 р. Верхов­на Рада України відповідною постановою ухвалила Рамковий документ «Про Засади державної політики України в галузі прав людини» ², який повинен забезпечити практичні юридичні механізми реалізації положень Конституції України стосовно основних прав і свобод. Тим самим було виконане одне з най­важливіших зобов'язань нашої держави згідно з Висновком ПАРЄ № 190 (1995 р.).

Разом з тим відносини України з Радою Європи не є безпро-блемними. Неодноразово Україні погрожувалось призупинен­ням участі делегації українських законодавців у ПАРЄ, зокре­ма на січневій та червневій 1999 р. сесіях ПАРЄ. У січні 1999 р. Україні було рекомендовано продемонструвати до наступної се­сії ПАРЄ у червні 1999 р. «істотний прогрес» у виконанні своїх обіцянок Раді Європи. На думку Комітету з моніторингу Ради Європи, значного прогресу досягнуто не було, оскільки формаль­но було прийнято лише один із п'яти необхідних законів - ухва­лено Постанову «Про Засади державної політики в галузі прав людини». Залишилися неприйнятний Закон про судоустрій, Кримінальний та Кримінально-процесуальний, Цивільний та Цивільно-процесуальний кодекси, а також Закон про політич­ні партії. Комітет з моніторингу також зазначав, що де-юре не скасовано і смертну кару, є утиски свободи преси, проблеми самоврядування, не ратифіковано Європейську хартію про ре-

¹ Забігайло В. К. Завдання і перспективи гармонізації...- Вказ. праця.,

² Постанова Верховної Ради України «Про Засади державної політики
України в галузі прав людини» // Голос України.- 25 черв. 1999.- № 115.—
С. 3.

РОЗДІЛ 9

_гіональні мови та мови меншин, не виконуються судові рішення *. Водночас було відзначено, що окрім прийняття згаданого рам­кового акта, деякі інші зобов'язання перебувають на завершаль-_ній стадії їх виконання, як-от підписання Україною 7 травня 1999 р. Європейської соціальної хартії (переглянутий варіант); відповідно до Указу Президента України від 13 березня 1999 р. Державний департамент з питань виконання покарань було виведено з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ України; парламент України ухвалив в цілому Європейську хартію про регіональні мови та мови національних меншин, з подальшим законодавчим роз'ясненням механізмів реалізації цієї Хартії; було прийнято у третьому читанні Закон України «Про політичні партії». Ці кроки Асамблея визнала свідчен­ням того, що досягнуто певного прогресу на шляху виконання Україною зобов'язань, хоча ще багато залишається зробити і в галузі гармонізації українського законодавства з європейськи­ми стандартами та забезпечення дотримання цих принципів у практичній роботі органів влади України, і в забезпеченні вер­ховенства права, якого вимагають наявні факти невиконання судових рішень ². Це і стало підставою рішення Асамблеї про доречність, відповідно до правила 6 Правил Процедури, пору­шення на першій частині чергової сесії 2000 року процедури, метою якої було б призупинення прав членів делегації України на подання на обговорення офіційних документів у дусі прави­ла 23 Правил Процедури, на виконання обов'язків та голосу­вання в Асамблеї та її органах, зберігаючи за членами право відвідувати засідання та виступати на сесії і протягом засідань органів Асамблеї, до того моменту, поки не буде здійснено по­дальших заходів, що вважатимуться за значний прогрес у дусі Резолюції 1179, ухваленої в січні 1999 р.³. Однак, враховуючи прийняття Верховною Радою України Закону «Про ратифіка­цію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 1992 р.» ⁴, рішення Конституційного Суду України щодо не­конституційності низки положень Кримінального кодексу Укра­їни, що передбачають смертну кару як вид покарання, та вжит­тя інших заходів у дусі Резолюції 1179, санкції, передбачені Рекомендацією 1416 ПАРЄ, до України застосовані не були. Отже, попри проблемні питання у відносинах України та Ради Європи можна говорити про готовність обох сторін спільно їх вирішувати.

¹ Рекомендація 1416 ПАРЄ щодо виконання зобов'язань, взятих Украї­
ною // Голос України.- 15 лип. 1999.- № 128.- С. 5.

² Там само.

³ Там само.

⁴ Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов
або мов меншин, 1992 р.» // Голос України.- ЗО груд. 1999.- № 244.- С. 3.

європейська система захисту прав людини

І

Окрім Ради Європи, Україна бере активну участь і в роботі іншої європейської організації - ОБСЄ. ЗО січня 1992 р. Укра­їна була офіційно визнана як одна з повноправних держав -учасниць НБСЄ, і з цієї дати принципи і домовленості, закріп­лені у Підсумковому акті та інших документах НБСЄ (тепер ОБСЄ), є обов'язковими для України. Разом з тим УРСР у складі СРСР, який був членом НБСЄ, не могла не бути пов'я­зана з цією організацією. Після прийняття Підсумкового акта НБСЄ 9 листопада 1976 р. в Україні було створено Українську громадську групу для сприяння імплементації Гельсінських угод. Група заявила про себе Декларацією, яка проголосила своїм основним завданням інформування урядів держав - учас­ниць НБСЄ та світу про порушення в Україні Загальної декла­рації прав людини та тих статей, прийнятих Гельсінською конференцією, які торкаються гуманітарних питань '. Декла­рація була підписана керівником групи Миколою Руденком та дев'ятьма іншими членами групи. 18 жовтня 1977 р. учасник групи Петро Григоренко звернувся з відкритим листом до уча­сників Белградської конференції НБСЄ, у якому просив вима­гати від СРСР негайного припинення фізичних та моральних катувань, що застосовувались до ув'язненого керівника Укра­їнської Гельсінської групи Миколи Руденка та його товариша Олекси Тихого ². Однак як у Белграді, так і на наступній кон­ференції у Мадриді СРСР звинуватив західні держави, які під­німали питання порушення прав людини в Радянському Сою­зі, у втручанні у свої внутрішні справи. За тоталітарного ре­жиму захист прав людини цивілізованими засобами згідно з Гельсінськими угодами виявився неможливим. З 37 членів Української Гельсінської групи на 1980 р. 34 були ув'язнені в тюрмах, концентраційних таборах, психіатричних лікарнях, заслані чи видворені з країни.

Після здобуття Україною незалежності та визнання Укра­їни як члена НБСЄ участь нашої держави у цій організації є досить активною. Так, ще перед самітом у Будапешті Україна висунула ідею прийняти рішення про створення спеціальної групи з представників ООН, НАТО, ЄС, ЗЄС та НБСЄ, яка почала б роботу над угодою між цими структурами про співро­бітництво та розподіл обов'язків для запезпечення стабільнос­ті в регіоні. Україна намагалася провести цю пропозицію в

¹ Бесіагаііоп ої Ьїіе ІЛсгаіпіап РиЬНс Сгоир їо Рготоіе іЬе Ітр1етепі,аі,іоп
оі £Ье Неівіпкі Ассогсіз // ТЬе Нитап КІ£ІИз Моуетепі; іп Икгаіпе. Ооситепіз
оі їЬе Икгаіпіап Неізіпкі Огоир 1976-1980.- ВаШтоге, ^азЬ., Тогопїо:
Зтоіозкур РиЬИзЬегз, 1980.- Р. 19-22.

² Ап Ореп Ье1;їег £о £Ье Рагіісірапїз оі ІЬе Веі^гасіе Сопїегепсе, еіс. Ьу
Р. Сгіеогепко (ОсїоЬег 18, 1977) // ТЬе Нитап КІ£Ь1;з Моуетепі; іп і;кгаіпе...-
Вказ. праця.- Р. 165-166.

РОЗДІЛ 9

робочих групах, які два місяці до саміту в Будапешті працю­вали в рамках конференції НБСЄ. Однак у ході дискусій і кон­сультацій стало очевидним, що інші організації, в першу чер­гу НАТО, ще не готові до детального розгляду всіх аспектів такої взаємодії ¹.

15 червня 1994 р. згідно з рішенням Комітету старших посадових осіб ОБСЄ було утворено Місію ОБСЄ в Україні, до складу якої входили експерти з конституційних та економіч­них питань, з метою підтримки роботи згаданих експертів та подання звітів щодо ситуації в Криму ². 24 січня 1994 р. було підписано Меморандум про взаєморозуміння між Українським урядом та Місією. Це була чи не єдина в історії ОБСЄ Місія, яка успішно завершила свою роботу і виконала покладені на неї завдання щодо попередження напруженості та сприяння взаєморозумінню в регіоні. Неодноразово в Україну приїжджав Верховний комісар у справах національних меншин.

Активною була участь делегації України у восьмій щоріч­ній сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ в Санкт-Петербурзі у липні 1999 р. Зокрема, було внесено низку вагомих поправок до економічної резолюції Санкт-петербурзької декларації сто­совно відновлення Балканського регіону, таких як, наприклад, щодо надання негайної допомоги для компенсації не лише країнам, які межують із Косово, а й «іншим сусіднім країнам, які постраждали від скорочення експорту й імпорту після зруй­нування транспортних комунікацій і особливо річкового суд­ноплавства по Дунаю» ³. Під час Санкт-петербурзького саміту одну з чотирьох вакансій віце-президента асамблеї виборов представник України — народний депутат Ігор Остапі.

Варшавське бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ на запрошення Міністерства закордонних справ Украї­ни та Центральної виборчої комісії утворило Місії спостере­ження за парламентськими виборами 29 березня 1998 р. та президентськими виборами 1999 р. В одній із заяв Місії щодо виборів 29 березня зазначалось, що, як член ОБСЄ, Україна зобов'язалась поважати права і свободи преси незалежно від її політичної орієнтації. У випадку ж призупинення видання газети «Правда України» та накладення непомірного штрафу на газету «Всеукраїнські відомості» це право було порушене ⁴.

¹ Була б політична воля.- Вказ. праця,- С. 14.

² ТЬе О8СЕ Міззіоп Іо ІІкгаіпе // ЬМр://те«'-«'.О5се.ог8/е/с1ос8/8игуеу/

икгаіпе.Ьіт.

³ Шевчук Ю. Рівні серед рівних, а не учні сильних // Голос України.—

13 лип. 1999.- № 126.- С. 2.

⁴ О8СЕ ОШсе £ог Оетосгаііс ІпзіНиїіопз апй Нитап Кі£Ь1;8 Ргезз
піеп-Ь // ЬМр://'«'«г«г.озсе.ог8/іп5І;/осііЬг/пе\У5/икг1.Ьйт.

європейська система захисту і гі

прав людини І О І _

ОБСЄ також надає допомогу Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини та іншим інституціям захисту прав людини ^г. У щорічних доповідях щодо порушень прав людини Гельсінський комітет аналізує і ситуацію в Україні. Так, у доповіді за 1998 р. Україну разом з іншими колишні­ми радянськими республіками було піддано критиці за збе­реження системи прописки, яка є серйозним обмеженням свободи пересування та права особи обирати собі місце про­живання ².

Як бачимо, за неповних п'ять років перебування в Раді Європи та за сім років членства в ОБСЄ Україна встигла зро­бити чимало. Однак ще більше залишається зробити на шляху до відкритого та демократичного суспільства, розбудови якого вимагає від нас членство в європейській системі захисту прав людини.