10.1. |
Міжнародне гуманітарне право і права ЛЮДИНИ |
Основні права людини становлять важливу частину як міжнародних актів з прав людини, так і міжнародних актів з гуманітарного права. Звичайно, міжнародне право з прав людини є найбільш ефективним в умовах миру, хоч міжнародні договори і передбачають можливість відступу від зобов'язань щодо дотримання деяких з прав людини в умовах надзвичайного стану. У цьому розділі аналізується природа та застосування гуманітарного права у ширшому контексті міжнародних прав людини та порівняння захисту прав людини кожним з указаних режимів.
Часом міжнародне гуманітарне право визначають як галузь, яка стосується захисту прав людини у військових конфліктах. Однак на думку професора Й. Дінстейна, таке визначення неправильне і зумовлене подібністю звучання термінів пиглап (людський) та питапііагіап (гуманітарний). Міжнародне гуманітарне право, на його думку, це право, що застосовується до військових конфліктів з метою полегшення страждань людей. Воно справді включає норми, основною метою яких є захист прав людини 1. Якщо міжнародне право з прав людини своєю вихідною точкою має право людини, включаючи право не бути свавільно вбитим, то міжнародне гуманітарне право, що торкається збройних конфліктів, виходить з абсолютно інших позицій. Його норми не базуються на «праві» цивільної особи не зазнавати нападів, «праві» в'язня на добре поводження з ним чи «праві» пораненого на медичну допомогу. Ці норми швидше базуються на взаємних
'Див.: ОтЬийзтап ап<і Нитап КІ£п1з Ргоіесіїоп ІпзїНиііопз іп О8СБ Рагіісіраіїп£ Зіаїез пМр://ту\у\у.о5се.ог£/тзУосііпг/(іос5/отіш-98.п(;пі.
2Див.: Неїзіпкі СоттіМее КероіЧ оп Нитап КІ£п£8 АЬизез іп 1998. Аппиаі Керог* // ЬМ//Г
п У. Іпіегпаііопаі Нитапііагіап Ьалу // Іпіегпаіїопаі Нитап Кі£п£з: Тпеогу апй Ргасисе / Есі. Ьу І. Соііег апсі ї\ Р. Еііайіз.- Мопїгеаі: ТЬе Сапайіап Нитап ШеЬіз Гоипсїаиоп, 1992.- Р. 208-209.
153_____
зобов'язаннях держав, за порушення яких міжнародне право вимагає покарання1. Ця взаємність відіграє дуже важливу роль у міжнародному гуманітарному праві, що викликано двостороннім характером багатьох гуманітарних зобов'язань 2. На відміну від них, зобов'язання дотримуватись прав людини, як відомо, належать до зобов'язань ег£а отпез і не є двосторонніми.
Вираз «міжнародне гуманітарне право» у вузькому розумінні відноситься до чотирьох Женевських конвенцій 1949 р., а саме: Женевської конвенції щодо поліпшення становища поранених та хворих у діючих арміях; Конвенції щодо поліпшення становища поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, зі складу морських збройних сил; Конвенції про поводження з військовополоненими; Конвенції щодо захисту цивільних осіб під час війни та двох додаткових протоколів 1977 р.: стосовно захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол 1) та стосовно захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол 2)3. Вони асоціюються з Женевою, оскільки тут знаходиться штаб-квартира Міжнародного комітету Червоного Хреста, котрий ініціював ці конвенції. Право воєнних конфліктів інкорпороване також в інших договорах, наприклад, у двох Гаазьких конвенціях 1899 та 1907 рр., з яких відбулась ротація норм у право Женеви. Ротація відбувається і навпаки - з права Женеви у право Гааги, яке також продовжує розвиватись. Можемо сказати, що Женевські конвенції доповнюють Гаазькі конвенції. В той же час виключно Женевським правом регулюються не-міжнародні воєнні конфлікти, котрим присвячено спільну ст. З чотирьох Женевських конвенцій та Протокол 2.
Разом з тим міжнародне гуманітарне право створене не тільки договорами, а й звичаєвим правом. На відміну від додаткових протоколів, чотири Женевські конвенції були ратифіко- і вані майже всіма державами, а отже, можуть вважатися звичаєвим правом. Основним джерелом міжнародного гуманітарного права є звичай, і саме він надає нормам гуманітарного права, що склались, загальнообов'язкового характеру. Як зазначав Генеральний секретар ООН Бутрос Бутрос-Галі в доповіді про статут Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії, Трибунал повинен застосовувати норми міжнародного гумані- І
1 Натрвоп Р. ^. Нитап Кі^Мз Ьаш ашЗ Іпіегпаііопаі Нитапііагіап Ьа\у:
ТЧго Соіпз ог Тлуо Зійез ої Ше Зате Соіп? // Виііеіїп оі Нит. Кіз.- 1991.-
V. 1.- Р. 48-49.
2 Ргоиові В. Кесіргосііу іп Нитап Кі£піз апсі Нитапііагіап Ьаиг // ВгНізЬ
УеагЬоок оі Іпі'1 Ь.- 1995.- V. 65.- Р. 453.
3 Ооситепїз оп іЬе Ьа^з ої ЛУаг / Есі. Ьу А. КоЬеНз апсі К. ОиеШ.- 2п<і З
е<і.- 1989.
тарного права, які, будучи частиною звичаєвого права, обов'язкові для всіх держав1. Чітку позицію щодо природи норм міжнародного гуманітарного права займає й Міжнародний Суд ООН. У Консультативному висновку від 8 липня 1996 р. (п. 79) Суд зазначив, що «норми міжнародного гуманітарного права повинні дотримуватись усіма державами, незалежно від того, ратифікували вони конвенції, що вміщують дані норми, чи ні» 2.
Стаття 3, спільна для чотирьох Женевських конвенцій, спричинилась до того, що гуманітарне право почало застосовуватись і до неміжнародних збройних конфліктів, адже часом розмежувати неміжнародний та міжнародний збройний конфлікт важко. Як бути з ситуаціями, коли інша держава допомагає урядові держави, на території якої відбувається «внутрішній» конфлікт, як, наприклад, це було у В'єтнамі, Афганістані, Лівані, Камбоджі та інших державах? 3 Женевські конвенції не дають визначення терміна «збройний конфлікт», однак на основі аналізу матеріалів обговорення текстів Конвенцій, що передувало їх прийняттю, можна витлумачити цей термін як ситуацію, в якій уряд вживає надзвичайних заходів, які об'єктивно засвідчують існування воєнної ситуації 4.
Згідно зі ст. З, у випадку збройного конфлікту неміжнародного характеру на території однієї з договірних сторін кожна сторона конфлікту зобов'язана гуманно поводитися з особами, які не беруть активної участі у воєнних діях, у тому числі тими, хто склав зброю, а також хворими, пораненими чи затриманими незалежно від їх раси, кольору шкіри, релігії чи віросповідання, статі, народження, майнового стану чи інших подібних обставин. Щодо зазначених вище осіб забороняється насилля над їх життям та особою, взяття заручників, знущання над людською гідністю, винесення та виконання вироків без попереднього судового рішення.
Закони війни утворюють систему важелів та противаг («сЬескз-апй-Ьаіапсе»), що націлена на зведення до мінімуму страждань людей без посягань на ефективність воєнних операцій. Перелічити всі питання, котрих торкаються Женевські конвенції, важко, однак у своїй суті вони передбачають захист таким категоріям людей: пораненим, хворим та потерпілим від корабельної аварії військовослужбовцям; медичному
1 Див.: Лукашук И. И. Международное право. Особенная часть.- М.: Изд. БЕК, 1998.- С. 273.
2Див.: Международньїй журнал Красного Креста.— 1997.— № 14.— С. 20.
3 Натрзоп Р. ^.— Вказ. праця.— С. 50.
4 1>е Ргєих ^. Соттепіагу оп ІЬе III Сепеуа Сопуепїїоп Кеіаііуе іо їпе Тгеаітепі оі Ргізопегз оі 'УУаг.- Сепеуа: ІСКС, 1960.- Р. 36-37.
РОЗДІЛ 10
гуманітарне право
155.
персоналу та релігійним діячам; в'язням війни; іншим інтер. нованим; зниклим безвісти та загиблим; цивільному населенню на ворожій та окупованій території; а також цивільному населенню, що зазнає ворожих воєнних дій; окремим категоріям цивільного населення, починаючи від жінок та дітей до біженців, роз'єднаних сімей та осіб без громадянства; журналістам; невійськовим організаціям; Міжнародному комітету Червоного Хреста та іншим гуманітарним організаціям.
10.2. |
Застосування міжнародного гуманітарного права |
Нині існує багато ситуацій, коли необхідно визначити характер конфлікту, а саме -чи це тільки внутрішній конфлікт у державі, котрий веде до порушень прав людини, чи він досяг рівня збройного конфлікту, який може виникати як з конфлікту у самій державі, так і в результаті зовнішньої інтервенції, що дає право застосовувати норми гуманітарного права. Розмежування таких ситуацій вкрай необхідне, адже у випадку внутрішніх заворушень, які не досягають рівня збройних конфліктів, міжнародне гуманітарне право не застосовується 1. Професор Р. Кі-ванука вживає термін «міжнародні гуманітарні норми» для позначення злиття принципів загального гуманітарного права та прав людини, що використовується у зазначених ситуаціях 2. Р. Ківанука доводить, що принципи гуманітарного права та прав людини застосовуються в таких ситуаціях залежно від рівня насильства, що виникає в результаті конфлікту. Саме рівень конфлікту диктує, яке право застосовувати: внутрішньодержавне право чи міжнародне гуманітарне право3. Якщо конфлікт не виходить за межі внутрішньої юрисдикції держави, як, наприклад, на його початкових етапах, логічно передбачити застосування права з прав людини. Там, де протистояння досягає рівня втручання військових сил, застосовується гуманітарне право.
1 ^аск^і Я. \УЬа1; Боез 1;пе Гиіиге Ноісі іог Іпіегпаііопаі НитапНагіап
// Аизігаїіап УеагЬоок о£ Іпіегпаїіопаі Ьа\у.- 1985.- V. 9.- Р. 386.
2 Кіизапика Я. N. НитапНагіап Могтз апсі Іпїегпаі 8£гііе: РгоЬіетз апй
Ргозресїз // Ітріетепіаиоп о$ Іпіегпаїіопаі НитапНагіап Ьау/ / ЕЙ. Ьу
КаізЬоуеп & Запйог.- БогйгесЬІ: МаїЧіпиз Шіоїі, 1989.- Р. 232.
3 Ріеіпег-Сегзіег І., Меуег М. А. Печі Оеуеіортепіз іп Нитапііагіап Ьа»:
А Спаііепее 1ю *пе Сопсерї оі Зслгегеі^піу // Іпї'1 & Сотр. Ь. С}.- 1985.-
V. 34.- Р. 269.
РОЗДІЛ 10 |
Для прикладу наведемо ситуацію у Південній Африці. Партизани Африканського національного конгресу були звинувачені у злочинах, за які призначається смертна кара. Політичні опоненти Південноафриканського режиму вимагали для них або статусу військовополонених, або ж статусу комбатантів, для того щоб уникнути призначення смертної кари. Якщо ситуацію в Південній Африці класифікувати як воєнний конфлікт, то до неї застосовуються норми міжнародного гуманітарного права, а отже комбатанти Африканського національного конгресу можуть кваліфікуватись як військовополонені чи прирівнюватись до іншого рівня, що передбачає, що їх не можна страчувати за дії, вчинені під час національно-визвольного руху.
Однак на практиці часто трапляються ситуації, коли не діють ні норми права з прав людини, ні норми міжнародного гуманітарного права. Такою є, наприклад, ситуація в Північній Ірландії. Уряд Великої Британії відкинув будь-які спроби визначити ситуацію там як збройний конфлікт і зробив офіційну заяву про те, що це надзвичайний стан. З іншого боку, як відомо, міжнародне право дозволяє відхилення від деяких норм з прав людини, що передбачені МПГПП, Європейською конвенцією. Так, згідно з ч. 1 ст. 4 МПГПП, «під час надзвичайного стану в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави - учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов'язань за цим Пактом тільки в такій мірі, в якій це диктується гостротою становища, за умови, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, мови, релігії чи соціального походження» 1. Водночас забороняються будь-які відступи від гарантій права на життя (ст. 6); свободи від катування чи жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (ст. 7); свободи від рабства чи підневільного стану (ст. 8); позбавлення волі на тій лише підставі, Що людина не в змозі виконати якесь договірне зобов'язання (ст. 11); визнання винним у вчиненні будь-якого кримінального злочину внаслідок якоїсь дії чи бездіяльності, що згідно з діючим на момент його вчинення внутрішньодержавним законодавством або міжнародним правом не були кримінальним злочином (ст. 15); позбавлення права на визнання правосуб'єкт-ності людини (ст. 16) та права на свободу думки, совісті та релігії (ст. 18).
1 Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Ка-чуренко.- 2-ге вид.- К.: Юрінформ, 1992.- С. 38.
міжнародне *і ґ "^
гуманітарне право І О / ___________
Європейська конвенція також містить статтю щодо модс_ ливості відступу від зобов'язань щодо прав людини під час війни або іншого надзвичайного стану в державі, який загрожує життю нації (ст. 15) К Однак на відміну від МПГПП від. хилення від прав людини можливе у більшій кількості випад, ків. Не допускається лише відступ від зобов'язань щодо гарантій права на життя (ст. 2); права на свободу від катувань чи нелюдського або такого, що принижує гідність людини, поводження чи покарання (ст. 3) та свободу від рабства і підневільного стану (п. 1 ст. 4), а також покарання без закону (ст. 7).
Отже, фактично можуть виникати ситуації, коли не діють ні норми гуманітарного права, ні норми з прав людини. Наскільки швидко держави готові проголосити надзвичайний стан у державі, настільки зволікають вони у проголошенні збройного конфлікту, котрий тягне за собою застосування міжнародного гуманітарного права.
УРСР ратифікувала згадані вище Женев
ські конвенції 3 липня 1954 р., і вони набули
І~1 чинності для України 3 січня 1955 р. Делега-
I юрушення ція уКраїни брала участь у розробці додатко-
прав ЛЮДИНИ вих Протоколу І та Протоколу II 1977 р. до
чотирьох Женевських конвенцій 1949 р. під
В результаті час Дипломатичної конференції з питань під-
,- - твердження та розвитку гуманітарного права
ЗОроинИХ!974-1977 рр. Ці Протоколи були ратифіко-
КОнфліКТІВ вані Президією Верховної Ради УРСР 18 бе
резня 1989 р. з такою заявою: «Українська Ра-
ТО ПОЗИЦІЯ дянська Соціалістична Республіка, відповідно
у •• до пункту 2 статті 90 Протоколу І, визнає ірзо
^ іасіо і без спеціальної угоди стосовно будь-якої
іншої Високої Договірної Сторони, яка бере на себе таке саме зобов'язання, компетенцію Міжнародної комісії щодо встановлення фактів» 2. Створення такої Комісії у складі 15 членів було передбачено ст. 90 Протоколу І для розслідування будь-яких фактів серйозних порушень Женевських конвенцій
1 Конвенція про захист прав людини і основних свобод із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11 // Застосування європейських стандартів з прав людини у внутрішньому правопорядку України (Європейська конвенція з прав людини та практика Європейського суду з прав людини).- К.: Українська правнича фундація, 1998.- С. 71-72.
2ВВР.- 1989.- № 35.- Ст. 624, 625.
РОЗДІЛ 10 |
та даного Протоколу, а також надання послуг з метою забезпечення шанобливого ставлення до цих документів 1.
Україна, проголосивши в Декларації про державний суверенітет 1990 р. про свій намір стати постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках, яка першою у світі добровільно відмовилася від ядерної зброї і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї 2, послідовно виступає проти вирішення будь-яких конфліктів - міжнародних чи внутрішніх - шляхом застосування сили. Як зазначав міністр закордонних справ України Б. Тарасюк, «уже протягом декількох років Україну визнають у Європі й світі як демократичну європейську державу, яка робить свій вагомий внесок у підтримання миру і стабільності на континенті.... Ми беремо активну участь у врегулюванні конфлікту в Придністров'ї (Молдова), Косові (СРЮ), Абхазії (Грузія), Боснії і Герцеґовині, Нагірному Карабаху (Азербайджан)» 3. Україна неодноразово висловлювала занепокоєння з приводу бойових дій у Косові й закликала до негайного переведення конфлікту в політико-дипломатичне русло. З самого початку бомбардувань у Косові Україна невтомно прагнула спрямувати розв'язання конфлікту на дипломатичний шлях, пропонуючи свої посередницькі послуги. Миротворчі зусилля України, здійснені за вказівкою Президента і згідно з постановою Верховної Ради, стали основою політичного врегулювання на Балканах — рішення Контактної групи, пропозицій Генерального секретаря ООН Кофі Аннана і, врешті, резолюції РБ ООН 1244, співавтором якої є Україна 4. Як зазначав Б. Тарасюк після візиту до Брюсселя у травні 1999 р., «ми виступаємо проти численних явних порушень прав людини, проти етнічних чисток. Застосування сили щодо суверенної держави без законного мандату Ради Безпеки ООН є неприйнятним. Ми розуміємо НАТО, проте вважаємо, що до кризи навколо Косова слід підходити з позицій міжнародного права» 5. Разом з тим, як висловився Генеральний секретар ООН Кофі Аннан, перед світовою спільнотою на зорі нового століття гостро постане питання про нову міжнародну
'Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, Що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) // Міжнародні договори України.- Т. 1: 1986-1990.- К., 1997.- С. 347-348.
2 Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. //
Права людини.- Вказ. праця.- С. 11.
3 Європейський вибір України // Голос України.- 23 лист. 1999.- № 217.-
С 3.
4 Грушко І. Вже виорана нива. Не бачить прорості лише упереджений //
Голос України.- З лют. 2000.- № 20.- С. 4.
5 Тарасюк Б. У нас реалістична позиція // Голос України.- 26 трав.
1999.- № 94.- С. 8.
міжнародне 1 ГЛ
гуманітарне право | ^ 7____________
правову норму, котра дозволяє «гуманітарне втручання» у справи суверенних держав *.
Межуючи з державами, де мають місце внутрішні конфлікти, Україна стоїть перед проблемою надання статусу біженця особам, які звернулися з такими заявами. За офіційними даними, протягом 1995-1998 років більш ніж 8000 осіб з країн СНД звернулося із заявами про надання їм статусу біженців в Україні. Майже 3048 осіб з Абхазії (Грузія) користуються особливим статусом біженців із зон конфлікту. До травня 1997 р. приблизно 1900 осіб, які прибули з Чечні (Російська Федерація), мали такий статус, але тимчасовий захист був нещодавно скасований, і ця категорія осіб має проходити через індивідуальну процедуру визначення статусу біженця 2. Процедуру визначення статусу біженця в Україні було запроваджено на початку 1996 р. З того часу приблизно 3452 заявникам, що прибули з країн СНД та інших країн, переважно з Афганістану, у тому числі 1106 дітям, було надано статус біженця в Україні3.
Україна тісно співпрацює з Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців щодо вирішення проблеми репатріації кримських татар та інших депортованих народів на свою історичну батьківщину. Було підписано Угоду про співробітництво між УВКБ та Україною, в рамках якої відкрилося повноважне постійне представництво УВКБ в Україні4.
Україна має позитивний досвід досягнення міжетнічного миру та стабільності всередині країни. Місія ОБСЄ досягла успіху саме в Україні, коли завдяки тісній співпраці з центральними і місцевими органами влади вдалося мирним політичним шляхом урегулювати потенційно вибухонебезпечну ситуацію в Криму. Переконливим доказом стабілізуючої ролі України в своєму регіоні та інших частинах світу стало її обрання до Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 рр.5
Все зазначене вище підтверджує, що міжнародне право з прав людини та міжнародне гуманітарне право, залишаючись незалежними галузями міжнародного права, водночас є взаємопов'язаними та взаємозалежними. Будь-яке порушення громадянського миру веде до серйозних порушень прав людини. Переваги одного режиму забезпечення та захисту прав людини повинні застосовуватись на противагу слабким сторонам іншого режиму. Україна дотримується норм міжнародного гуманітарного права, виключаючи тим самим можливість серйозних порушень прав людини, до яких ведуть внутрішні чи міжнародні збройні конфлікти.
1 Наступний рік буде багатий на правові норми // Голос України.— 29 груд.
1999.- № 243.- С. 4.
2 У світі — понад 20 мільйонів біженців. Для декого з них другою батьківщиною
стала Україна // Урядовий кур'єр.- 2 лист. 1999.- № 206.- С. 4.
3Там само.
4 Женева - важлива міжнародна трибуна // Голос України.- 2 жовт.
1996.- № 180.- С. 2.
5 Європейський вибір України.— Вказ. праця.— С. 3.
________ 160