Методи збуту в міжнародному маркетингу

Методи збуту в міжнародному маркетингу поділяють на 3 групи:

1. Прямий (безпосередній) збут, за якого виробник продукції вступає у прямі відносини зі споживачами і не вдається до послуг незалежних посередників. Особливо поширений на ринках засобів виробництва. Рідше до нього вдаються агенти ринку споживчих товарів, використовуючи такі його види:

- директ-маркетинг (пряма робота з клієнтами, яких відвідують представники відділу збуту);

- директ-мейл маркетинг (особисте письмове звернення поштою до клієнта з пропозицією купити товар);

- телефон-маркетинг;

- телемаркетинг;

- Інтернет-маркетинг.

2. Непрямий збут, який передбачає, що виробник товарів користується послугами незалежних посередників. До їх послуг вдаються з таких причин:

а) високий професіоналізм посередників допомагає прискорити окупність втрат і оборотність коштів, створює зручності для кінцевих споживачів;

б) здатність посередників успішніше супроводжувати товар до цільового ринку (зв’язки, досвід, спеціалізація);

в) відсутність досвіду роботи на ринку у багатьох виробників, нестача фінансових ресурсів для прямого збуту;

г) більша вигідність збільшення капіталовкладень в основний бізнес (коли рентабельність виробництва більша за рентабельність прямого збуту);

д) використання послуг посередників як єдиний спосіб збуту, що зумовлюють правила ринку і традиції (аукціони, товарні біржі).

3. Комбінований (змішаний) збут, за якого виробник використовує комбінацію прямого і непрямого методів збуту. До 2/3 експортних поставок обладнання фірми розвинутих країн здійснюють через посередників і 1/3 – безпосередньо кінцевим споживачам (за спецзамовленням).

Розвиваючись, компанії змінюють підходи до методів збуту власних товарів.