Соціоматриця для групи

№ з/п	Хто вибирає (ШБ)	Кого вибирає 1,2,3,4,5	Отримані вибори +	Всього	Прим.
	А	X + + + -	3 1
	Б	+ X + - -	2... 2
	В	+ + X о о	2 0
	Г	+ + - X -	2 2
	Д	- - + + X	2 2

Отримані вибори

(+) 3 3 3 20

(-) 1 1 1 13

Всього 4 4 4 33

На основі матриці визначається рівень згуртованості групи, вибирається лідер (неформальний). Для складання соціопрограми встановлюють символіку відношень:

А ----- >В позитивний вибір А по відношенню до В

А <---- В негативний вибір В по відношенню до А

А ------ В взаємний позитивний зв'язок.

Потім за допомогою запитань проводять соціально-психоло­гічні дослідження. Наприклад, на запитання "З ким Ви хотіли б провести вихідний день?" відповіді оформляють графічно.

керівник

І дають оцінку після події за допомогою питання "З ким Ви хотіли б працювати над проблемою?"

керівник

Як бачимо, формальним керівником є X, а фактичним ліде­ром - Г.

Формулювання запитань здійснюється комплексно й корект­но, відповіді подаються одночасно всіма членами колективу на картках із запитаннями. Результати оформляються інтегральною карткою для всіх відповідей.

Найважливіші ознаки сприятливого морально-психологічно­го клімату:

1) довіра й вимогливість членів групи;

2)доброзичливість і ділова критика;

3) вільне висловлення власної думки;

4) відсутність тиску з боку керівника;

5) достатня інформованість членів групи;

6) задоволеність належністю до групи;

7)високий ступінь взаємодопомоги;

8)відповідальність за стан справ кожного з групи.
Загалом, дійсність кінця XX - початку XXI ст. змінює мотиви людської активності, посилює важливість людського фактора роз­витку в межах людського капіталу, теоретичні положення якого висунуті Т.Шульцем (США, 1960 р.) [13] і розвинуті в його нас­тупних роботах, за що автор удостоєний Нобелівської премії в галузі економіки. Відповідні ідеї розвиває в 1961-62рр. англійський вчений Блау. Ці ідеї знаходять поширення в роботах голландських, французьких, іспанських економістів. Подальшу рбзробку теорія людського капіталу знаходить у праці американського вченого Геррі Беккера (Becker G.S. Human capital: a theoretical and empirical analysis with special reference to education. - N.Y., 1995), який у 1992 році теж отримав Нобелівську премію.

У практичному плані цей підхід знаходить відображення в змінах організації управління персоналом у Західній Європі - пере­творення кадрових служб на служби людських ресурсів. У своїй діяльності ці служби керуються мотиваційними теоріями людсь­кого капіталу: здійснюють моніторинг динаміки трудових уста­новок, зміну їх через залучення до управління, організації змішаних комітетів керівників і підпорядкованих працівників, застосовують нетрадиційні форми організації праці (гнучкий графік, розробка програм гуманізації праці й збагачення власне трудового процесу).

Важливе значення для організації роботи групи має стиль ке­рівництва - процес узгодження роботи членів групи.

Існують дві основні "шкали стилю ":

1)"шкала влади" від ліберального, демократичного до автори­тарного (керовані працівники - суб'єкти управління);

2) "шкала пріоритетів" - керівник ставиться до членів групи як до об'єктів управління. Найчастіше використовуються елементи різних стилів.

Крім того розглядаються стилі управління:

X - авторитарний (пряме регулювання та жорсткий контроль);

Y- демократичний (делегування повноважень, поліпшення відносин);

Z - японський (довготривала система наймання, колективні права та відповідальність, неспеціалізована кар'єра, наявний контроль і всебічна турбота про персонал).

Наукова організація праці (НОН) - це сукупність заходів за­безпечення раціонального використання робочого часу, облад­нання, зростання творчих і виробничих здібностей персоналу.

Головною проблемою НОП менеджера є дефіцит часу, для раціоналізації витрат якого необхідно:

1) знати на що витрачається час;

2)витрачати на те, що потрібно;

3) робити все як найшвидше.

виділякуть три причини перевантаженості:.

1) недостатнє делегування повноважень;

2) помилкові пріоритети;

3) надмірна зайнятість поточними справами.

За оцінкою В.Парето, концентрація 20% часу на найважливіших проблемах забезпечує 80% результатів, решта 80% - забезпечує лише 20% результатів.

За принципом Д.Ейзенхауера завдання поділяються на:

"А" - дуже важливі й термінові - виконувати негайно;

"В" - важливі, нетермінові - визначити строки для виконання;

"С" - менш важливі, нетермінові - делегувати.