Наукова дискусія

Наукова дискусія – це публічне обговорення спірного наукового питання двома або кількома особами (опонентами). Мета наукової дискусії – пошук істини, а не хизування розумом і ерудицією, не перемога над опонентом. Під час обговорення слід забезпечити рівність сторін, з повагою ставитись до учасників дискусії, давати їм змогу висловитися, не переривати. Слід бути толерантним. Не можна ображати опонента, навіть якщо ви обурені його висловлюваннями. Пам’ятайте: істина відносна, а не абсолютна. Не вважайте правильною тільки свою думку. Дискусія – це конфлікт ідей, а не людей. Тому не слід вдаватися до негативних оцінок компетентності опонента, принижувати його ущипливими зауваженнями. Емоційні репліки учасників дискусії мають подаватися без крику. Слід дотримуватися стандартних етикетних формул, які виражають прохання, подяку, вибачення:

Пробачте, що Ви тільки-но сказали? Сподіваюсь, що я Вас не образив. Пробачте, я не хотів Вас образити. Я Вам дуже вдячний за підтримку. Що Ви маєте на увазі, кажучи про...? Повторіть, будь ласка,...

Під час дискусії опоненти вживають словесні формули, що виражають упевненість – сумнів, згоду – незгоду, заперечення – ствердження:

Ви маєте рацію. Це справді так. Авжеж. Звичайно. Безумовно. Певна річ. Я поділяю Вашу думку. Я не проти. Саме це я і мав на увазі. Цілком слушно. Цілком імовірно.

Ви не маєте рації. Я дотримуюсь іншої думки. Наші думки не збігаються. Це мене не переконало. Ви помиляєтесь. Це неправда. Це хибна думка. Я заперечую. Ви перебільшуєте. Це не має сенсу. Це нічого не доводить. Це не відповідає дійсності.

Можливо. Мабуть. Навряд чи. Я в цьому сумніваюся. Я не впевнений.

Важливу роль під час дискусії відіграють аргументи учасників обговорення, їхні оцінки фактів, явищ, осіб. Учасники дискусії повинні знати словесні формули, за допомогою яких оформляються висловлювання:

Розгляньмо факти. Це випливає з того, що Ви сказали. Ви повинні взяти це до уваги. Припустімо... З одного боку... З другого боку... Це суперечить... Ви мене неправильно зрозуміли. Я вас правильно зрозумів? На мою думку..., Як на мене..., Ви вважаєте, що... Наскільки мені відомо... Вам не здається, що...? Чи знаєте Ви, що...? Ви згодні з тим, що...?

Дискусії у студентських аудиторіях сприяють засвоєнню й поглибленню фахових знань, розвитку навичок мовлення і творчого мислення.

Дискусія може бути спонтанною й організованою. Організатор дискусії повинен створити умови для обговорення, підготувати його і провести (у ролі ведучого).

Підготовчий етап. Організатор обмірковує тему, визначає мету дискусії, опрацьовує відповідну літературу, складає план проведення дискусії, готує запитання для аудиторії, запрошує учасників дискусії.

Рекомендують запрошувати 5 – 10 осіб, щоб учасники дискусії могли безпосередньо спілкуватися між собою. Слід подбати про розміщення гостей в аудиторії, щоб вони добре чули своїх співрозмовників, бачили їхні обличчя.

Проведення дискусії. Успіх дискусії залежить від правильного формулювання теми, усвідомлення учасниками мети обговорення.

Процедура проведення наукової дискусії має такі етапи:

1. Привітання, знайомство учасників дискусії.

2. Оголошення теми, визначення проблеми, формулювання мети обговорення.

3. Обговорення проблеми.

4. Підбиття підсумків.

5. Прощання.

Ведучий мусить зацікавити учасників обговоренням проблеми, створити потрібну мотивацію (показати, наскільки важливою є проблема, які позитивні наслідки може мати її вирішення), забезпечити доброзичливу ділову атмосферу, дати змогу висловитися всім учасникам дискусії, не допустити відхилення від обговорюваної теми, переростання дискусії у звичайну суперечку.

Підсумки дискусії можуть бути різними: відбувся обмін цікавою і корисною інформацією, полярними поглядами на наукову проблему; учасники дискусії дійшли згоди стосовно обговорюваного питання; зібрання ухвалило рішення продовжити дискусію іншим разом. Ведучий має відзначити внесок кожного у загальний підсумок, подякувати за участь у дискусії.

Недосвідчені організатори під час проведення дискусій припускаються таких помилок:

1) нечітке формулювання проблеми, мети обговорення;

2) відхилення від обговорюваної проблеми;

3) надмірна директивність, намагання повністю контролювати репліки учасників дискусії;

4) невміння скоординувати позиції опонентів, підбити підсумки дискусії;

5) надмірна увага до окремих учасників дискусії, активна підтримка їхньої позиції;

6) невміння імпровізувати;

7) невміння вислухати присутніх, переривання їхніх виступів;

8) надмірна емоційність, жестикуляція, підвищений тон;

9) порушення регламенту.

Учасники дискусії мають знати:

– для того, щоб переконати когось, потрібно знайти відповідні аргументи;

– аргументи бувають різні: посилання на авторитет, докази, побудовані на дедукції, аналогії, причинно-наслідкових зв’язках;

– добираючи аргументи, враховуйте можливі контраргументи;

– зазвичай люди охоче погоджуються з тим, що їм твердять авторитетна особа, приятель; проте вони наперед відкидають те, що їм говорить несимпатична для них людина, супротивник;

– переконати людину легше під час дискусії, а не лекції;

– чим старшою є людина, тим важче переконати її в необхідності змінити погляди;

– під час дискусії не стверджуйте нічого, що неспроможні довести;

– для того, щоб вплинути на аудиторію, ви повинні справити враження обізнаної, впевненої у своїх силах людини;

– у разі перемоги намагайтеся не тріумфувати; зробіть так, щоб ваш опонент не відчув гіркоти поразки й озлоблення проти вас.

Існують різні види й методи обговорення спірних питань.

Диспут – це різновид організованого публічного обговорення певної проблеми. У диспуті беруть участь двоє або кілька учасників, аудиторія тільки спостерігає за перебігом обговорення. Диспут спрямований на розв’язання світоглядних та моральних проблем.

Полеміка – це публічна суперечка з метою захистити свою думку і спростувати, заперечити погляди опонента.

Учасники обговорення, дискусії, полеміки можуть вдаватися до різних методів.

Софістика – це спосіб здобуття перемоги в суперечці шляхом свідомого застосування софізмів – навмисно хибно зроблених умовиводів, які сприймаються опонентом як вірогідні, правдоподібні.

Евристика – особливий метод ведення діалогу, запропонований філософом Сократом. Діалог базується на системі навідних запитань, що підштовхують співрозмовника до вирішення проблеми.

“Мозковий штурм” (брейнстормінг) – метод колективного розв’язання проблеми. Колектив поділяється на 2 нерівні частини: більша стає групою генерації ідей, менша – групою оцінювання. “Мозковий штурм” здійснюється у групі генерації ідей. Забороняється критикувати будь-які гіпотези, думки, пропозиції; вони можуть бути смішними, недоречними, неймовірними. Пропозицій має бути якомога більше. Цей потік ідей можна зафіксувати за допомогою стенографії або магнітофона. Потім береться до справи група оцінювання, вона повинна обрати найкращі пропозиції. Час обговорення обмежений. Брак часу породжує стрес, який стимулює діяльність мозку. Метод успішно застосовують на нарадах для розв’язання виробничих проблем, на заняттях у навчальних закладах для активізації розумової діяльності учнів і студентів.

Близькою до “мозкового штурму” є синектика. Це спосіб активізації колективної творчості. Для обговорення проблеми збираються фахівці різних галузей, з різним професійним досвідом. Зіткнення несподіваних поглядів, неймовірних аналогій сприяє народженню нових ідей, які спочатку здаються божевільними, а потім успішно реалізуються.