Автобіографізм збірки Івана Франка «Зів’яле листя»

Під такою назвою вийшла у 1896 р. третя Франкова поетична книжка з незвичним підзаголовком «лірична драма». Збірка поділяється на три цикли, образно названі «жмутками». До неї увійшла інтимна поезія, що створювалася впродовж попередніх десяти років і певною мірою відбила віддалені в часі моменти особистого життя автора. Водночас твори книжки є глибоким аналізом найінтим-ніших почуттів у способі мальовання складного людського чуття».

Власне, до такої оцінки ще раніше прийшов Михайло Коцюбинський, назвавши книжку визначним явищем лірики: «Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувств і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв».

Поезії збірки передають складний перебіг внутрішнього життя закоханої людини — від зародження почуття до його краху, причому здійснюється це через самоаналіз ліричним героєм своїх переживань. Так розкривається глибоке почуття людини, передаються її страждання. Власне, головний мотив, який об'єднує всі твори книжки — це, за спостереженням Петра Колесника, «кохання до жінки, яка не захотіла відповісти взаємністю, постійне наростання цього почуття, спочатку гострого до болю, але такого, як свіжа, щойно заподіяна рана, а потім все більш широкого й глибокого, почуття, яке переростає в недугу, порушує здоров'я, отруює психіку людини, спалює її вогнем невдоволеної пристрасті, створює душевну травму, стан ложного спокою й байдужості до всього, стан, од якого один крок до самогубства».

Певна річ, образ коханої всіляко підноситься в уяві героя. Не випадково у вірші «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» врода коханої певною мірою протиставляється, цілком у дусі уснопоетичної традиції, характерові дівчини. Немає підстав твердити, що серце, як «колюче терня» чи слово гостре, «як бритва», характеризують черствість чи жорстокість героїні. Суть справи складніша, адже вона не любить. Закоханий її не осуджує, навпаки, він захоплений красою очей, «темніших ночі», їх чаром, «що то запалює серце пожаром». Звідси й поєднання контрастних оцінок («Ой ти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти моє горе!»), які передають збентеженість душі юнака.

Взагалі, у другому «жмутку» поет часом відходить убік від основної теми, і тоді з-під його пера з'являються такі перлини, як «Червона калино, чого в лузі гнешся?».

Вірш виконано в формі діалогу між калиною і дубом. Відповідаючи на зверхні, несправедливі запитання дуба, калина їх спростовує: в неї немає сили тягнутися вгору, тому й свої ягідки схиляє додолу. Повторення в кожній строфі закінчення попереднього непарного рядка сконцен-тровує увагу на висловленій думці, посилює мелодійність звучання всього твору

Автобіографічними моментами виділяється в книжці поезія «Тричі мені являлася любов». Перша, «несміла, як лілея біла, з зітхання й мрій уткана», вказує на Ольгу Рошкевич, юнацьке кохання Франка. Друга, «гордая княгиня», «таємна й недоступна, мов святиня», відмовила героєві у взаємності, бо відчувала свою смертельну недугу. Справді, Юзефа Дзвонковська померла передчасно. Вона відмовила не тільки Франкові, а й усім іншим, хто домагався її руки.

зрештою, була й третя, яка вхопила за саме серце, яка принесла поетові чимало страждань. Це була полька Целіна Журовська, котра працювала на львівській пошті. Як згадував Микола Вороний, Франко любив її платонічною любов'ю, як Данте опоетизовану Беатріче. Саме про Целіну йдеться у «Зів'ялому листі», у повісті «Маніпулянтка». Перипетії інтимного життя Франка висвітлено в повісті-есе Романа Горака «Тричі мені являлася любов»; ця книжка допоможе глибше з'ясувати «ліричну драму» героя, розкриту у Франковій збірці лірики.