Поезії з роману «Дон Кіхот»

Сервантес Сааведра, Мігель де (1547 — 1616)

Перекладач: Микола Лукаш
Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990

Амадіс Гальський
Дон Кіхотові Ламанчському

О ти, чиї пригоди невеселі Нагадують мою біду немало, Коли ридав з одчаю я бувало, Страждаючи один на Бідній Скелі; Ти, що гасив жагу в гіркім джерéлі, Кого розпука слізьми напувала, Кого земля з землі ж і годувала, Не з мідної чи срібної тарелі,- Будь певен в тому, що на віки вічні, Допоки в небі у красі величній Погонить коні Феб золотокудрий, Твій подвиг буде в людях найславніший, Твій рідний край між інших найсильніший, А твій творець - над всіх у світі мудрий.

Дон Бельяніс Грецький
Дон Кіхотові Ламанчському

Я бив,рубав, крушив, віщав і діяв, І подвиги звершав я незрівнянні; Відважний і палкий на полі брані, Сто кривд я відомстив, сто сот розвіяв. Зажив я слави, про яку я мріяв, І віддано служив своїй коханій; Пігмей мені ввижався в великані, І завжди честь у битвах я леліяв. Над долею я знав могутні чари, Хапав за чуба випадки ледачі, Тьму перешкод зумів перебороти. Та хоч піднеслись високо над хмариОті мої прославлені удачі,-Тобі я заздрю, славний Дон Кіхоте.

Сеньйора Оріана
Дульсінеї Тобоській

Хотіла б я, прекрасна Дульсінеє, Щоб висився в Тобосо замок мій; Змінявши Лондон на приют сільський, Спочила б я і тілом, і душею. Якби могла я мрією твоєю Доповнити веселку власних мрій І глянути, як лицар вірний твій Летить у бій, подібний до Арея! Якби я цноту вберегти моглаВід Амадіса, як убереглаТи від свого ідальго Дон Кіхота! Всі заздрили б незаздрісній мені, А я жила б щасливо день при дні, Не відаючи, що таке гризота.

Гандалін, джура Амадіса Гальського,
Санчо Пансі, джурі Дон Кіхота

Чолом тобі, прославлений герою! З тобою доля повелась ласкаво: Ти джурою служив і діяв браво, Не втративши, проте, свого спокою. Лишивши серп, носив ти пану зброю І правду мовив щиро, нелукаво; Урозумлять ми маєм повне право Шаленців, що змагаються з судьбою. Хороший, Санчо, твій осел сумирний; Сакви твої, потрібні при обіді, Усім являють розум твій статечний. Хвала ж тобі, о зброєносцю вірний! Недарма, ні, іспанський наш Овідій Тобі вліпив потиличник сердечний.

Несамовитий Роланд
Дон Кіхотові Ламанчському

Великий ти, хоча й не володар, Із перів пер, вояк над вояками, Звитяжець, не звитяжений віками,- Страшний усім могутній твій удар. Я знавіснів від Анджеліки чар І у світи подався із нестями; Блукаючи за дальніми морями, Приносив жертви славні на олтар. Тобі не рівен я, безсмертя лавра Лиш Дон Кіхоту присудили люди, Хоч ми обидва в шалі запальні. Мені ж ти рівен, бо і скіфа, й мавра Зумів скорить, і ми відомі всюди Коханням нещасливим нарівні.