double arrow

Візантійська дипломатія й слов'яни. Візантійсько – руські відносини

2

Перші контакти слов'ян з Візантією поча­лися в V ст. коли слов'яни масово рушили у володіння імперії. Про набіги слов'ян писали грецькі історики Прокопій Кесарійський, Іоан Ефеський, Псевдо-Маврикій та інші.

Вирушаючи з теренів теперішньої Украї­ни, слов'яни вчиняли набіги на Візантію й роз­селялися на Балканському півострові Лише наприкінці VI ст. вони п'ять разів намагалися оволодіти Царгородом. У цих походах склавини та анти вступали в активну взаємодію на міжнародній арені. У ній ці племінні со­юзи виявляли риси, характерні для періоду військової демократії. За словами візантійсь­кого письменника Маврикія (VI ст.), "слов'я­ни й анти подібні за своїм способом життя, за своїми звичаями, за своєю любов'ю до сво­боди... Полонених вони не перетворюють на рабів, як інші народи... пропонують полоне­ним на вибір: чи бажають вони за певний ви­куп повернутися додому або залишитися там на становищі вільних і друзів".

Це саме джерело зафіксувало пересторо­гу, з якою цей візантійський автор ставиться до договорів зі слов'янами: "Загалом вони підступні й не тримають слова щодо дого­ворів; їх легше підкупити страхом, ніж пода­рунками".

До VI -VII ст. належать і перші міжнародні комбінації за активної участи слов'янських племінних союзів. У VII ст. Візантія зазнала тиску з боку арабського світу. За цих обста­вин відносини слов'янських союзів та Візантії зміцніли. У джерелах є згадки про договори окремих слов'янських земель з імперією щодо торгівлі та війни.

На думку відомого дослідника міжнарод­них зв'язків А.Н. Сахарова, перше руське по­сольство з'явилося у Візантії 838 р. Метою місії було врегулювання відносин між Руссю та Візантією, порушених у результаті нападу руських воїнів на малоазійські володіння імперії за імператора Феофіла та збирання політичної інформації про становище в краї­нах чорноморського басейну.

Похід 860 р. був добре обдуманий русами, й це свідчить про те, що вони знали по­рядки й стан справ у Константинополі. Грець­кий імператор Константин Багрянородний у біографії свого діда імператора Василія пи­сав: "Багатими дарами, золотом, сріблом і шовковим одягом він привів народ русів, вой­овничий і безбожний, до переговорів, і, ук­лавши з ними мирний договір, він переконав їх прийняти святе хрещення". 860 рік приніс визнання Давньоруської держави Візантією.

Велике значення в розвитку міжнародно­го права в Європі мав уплив римської дер­жавності та римського права, провідником яких була Візантія. Її дипломатичні звичаї й форми міжнародних актів сприймалися Франк­ським та іншим королівствами, а почасти й Давньоруською державою. Договори Руси з Візантією, укладені в Х ст., забезпечували ру­сичам в імперії сприятливе правове станови­ще: право безмитної торгівлі, право на одержання продовольства, право на одержання майна, що залишилося у Візантії після помер­лих там людей їхніми спадкоємцями тощо.

У "Повісті минулих літ" договори Руси з Візантією уміщені під 907, 911, 944 та 971 рр. Князь Олег, зміцнивши своє станови­ще в Києві, підкорив сусідні слов'янські пле­мена й, обклавши їх даниною, 907 р. здійснив військовий похід проти греків та уклав договір з грецькими царями. Олег на чолі величезно­го (за підрахунками В.Т. Пашуто, 80-тисячно-го) війська вдерся в межі Візантійської імперії й спустошив околиці її столиці. Далі вказуєть­ся, що греки закрили гавань, а Олег поставив кораблі на колеса, щоб суходолом перетягти свою флотилію до гавані. Вражені греки відправили послів до Олега, які говорили йому:

"Не губи града, що хочеш, дамо тобі".

Олег згодився укласти договір, після чого послав до Царгорода п'ятьох своїх послів. Після переговорів договір було укладено. Олег зажа­дав заплатити данину 80 000 воїнам по 12 гри­вень на особу. Греки погодилися на ці умови, але просили договору, за яким Олег зобов'язу­вався б надалі не нападати на Візантію.

На думку А.Н. Сахарова, в ході переговорів 907 р. було визначено такі умови договору: відновлення "миру й дружби" між Руссю та Візантією; виплата Візантією разової контри­буції у вигляді грошей, золотих речей тощо;

виплата періодичної данини Русі; безплатне утримання послів.

Літописна оповідь про укладення через чотири роки другого договору 911р. почи­нається так: "Послав Олег своїх дружинників встановити мирні вщносини й укласти договір між Візантією та Руссю". У договорі 911 р. Руси з Візантією відзначається: "Ми від русь­кого народу..., послані Олегом, великим кня­зем руським... до вас, царів грецьких, для підтвердження й зміцнення дружби, що існу­вала між греками й руссю протягом багатьох років... неодноразово справді прагнули не тільки на словах, але й у письмовій формі і непорушною присягою, клянучись своєю зброєю, підтвердити й зміцнити цю дружбу, відповідно до нашої віри та звичаїв". Договір 911р. міг бути укладений лише з перемогою Руси, бо всім своїм змістом він свідчить про це. Договір 911 р. ознаменував собою якісно новий ступінь у всіх відношеннях. Договори 907, 911 років виписані у Повісті є першими дипломатичними актами Давньоруської держави, тексти яких відкрилися науці.

941 р. відбувся новий похід Руси на Візан­тію. Однак він для Руси був невдалим. Про похід грекам повідомили болгари, і вони встигли приготуватися до війни. За таких умов договір 911 р. було анульовано. Але 941 р. договору укладено не було. Його уклали че­рез три роки після нового переможного по­ходу князя Ігоря 944 р. Момент було вибрано дуже вдало. Імператора було попереджено про просування русів, і грецьке посольство при гирлі Дунаю запропонувало Ігореві: "Не йди далі, але візьми данину, яку мав Олег; додамо до тієї данини ще". Ігор згодився припинити похід, узяв запропонований греками викуп, а потім було укладено договір. За літописними даними, в період з 944 по 957 рік між двома країнами існував міцний мир. Повість про подорож Ольги до Константинополя в 946р. у джерелі «Про церемонії візантійського двору» описано про прийом імператором Констянтином Банрянородним Ольги з почтом (108 чоловік). Довгі роки науковці вважали, що Ольга прибула для хрещення. Повість докладно це описує. Інші вважали, що Ольга прибула для того, щоб отримати від імператора королівський титул. Насправлі Ольга намагалася покращити відносини з Візантією, яка

· була стурбована зростаючою могутністю Русі,

· намагалася активізувати напади печенігів на Русь,

· втягнути Русь у війни з кочівниками.

Ольга намагалася одружити сина Святослава з однією з п′яти дочок Констянтина, але невдало. Незважаючи на труднощі угоду в 946 р. все таки було підписано. Від цього часу імператор отримував військову допомогу від Русі, добірні руські воїни служили у гвардії імператора. 957р. велика княгиня Ольга прийняла у Візантії хрис­тиянство.

967 р. Святослав на прохання візантійсько­го імператора Нікіфора Фоки здійснив похід на болгар і зайняв там близько 80 міст. Він відчув себе господарем на Нижньому Дунаї. Але невдовзі Нікіфора було вбито, а грець­ким імператором проголошено Іоана Цимісхія. Імператор зажадав від князя Святослава поки­нути Болгарію. Послам Руси було сказано: "Ви стали винуватцями розриву нашого союзу". Відмова князя призвела до війни, що закінчи­лася поразкою Руси й укладенням договору 971р. Після смерти Святослава договір 971 р. було підтверджено його сином Ярополком 978 p., а згодом і Володимиром.

В.Т. Пашуто вважав, що 988 p. було укла­дено новий союз з Візантією, що скасовував угоди Святослава з Цимісхієм. На думку цьо­го автора, на основі попередніх договорів було розроблено новий документ, що ліг в основу нового рівноправного союзу двох держав.

Всі русько-візантійські договори скріплю­валися присягами. Русичі присягалися своєю зброєю "підтверджувати й зміцнювати цю дружбу згідно з нашою вірою й звичаєм". 944 p. руські посли говорили: "Якщо хтось з країни Руської задумає порушити цю друж­бу, то нехай ті з них, хто прийняв хрещення, мають від Вседержителя Бога відплату..., а ті з них, хто нехрещений, нехай не мають допо­моги ні від Бога, ні від Перуна... Якщо ж хтось із князів чи русів порушить те, що написано на цій хартії, то він має вмерти від власної зброї, і нехай буде він, як присягопорушник, про­клятий Богом і Перуном".

Проте принцип "договори повинні вико­нуватися", мабуть, часто порушувався Рус­сю. Тому в тексті договору 971 p. передбаче­но присягу руських послів і князя надалі не порушувати. При укладенні цього договору князь Святослав говорив: "Якщо я вже при-сягнувся грецьким кесарям, а зі мною всі боя­ри й уся Русь, дотримаємося (надалі) всі цих непорушних договорів".

Історія дипломатичних зносин Руси з Візантією в Х ст. обривається звісткою Никонівського зведення про прихід грецьких послів до князя Володимира: "Літа 990 прийшли від грецьких царів посли про любов". Відомо, що візантійський напрям превалював у політиці Князя Володимира Великого: у 988 р. захоплення візантійської колонії в Криму Херсону щоб змусити Василія ІІ дотриматися слова (йому допоміг руським військом у боротьбі за трон з Вардою Фоком), офіційне хрещення, що ліквідувавало політичну залежність від Візантії, але не церковну.

Мирні відносини між двома державами не розрива­лися до 1043 р., коли було здійснено черговий похід Руси на столицю імперії. Тому у червні 1043 р. руський флот з′явився поблизу Константинополя, що зумовило мирні переговори (Візантія віжшкодувала збитки руським купцям і руському монастиреві в Афоні). У 1046 р. нова угода (династичний шлюб – син Ярослава Мудрого Всеволод одружився з донькою імператора). Візантія прагнула отримати лопомогу Русі у боротьбі з печенігами, які нападали на Причорномор′я.

Після смерті Ярослава Мудрого аж до початку правління його онука Володимира Мономаха (1113–1125) годі говорити про виважену політику Русі щодо Візантії. Припинився обмін посольствами. В 12 ст. (1103 р.) київський князь Святополк одружився з Варварою (донька імператора Олексія Комніна), в 1104 р. перемишльський князь Володар видав доньку за сина цього імператора Ісаака. Ці шлюби свідчили про укладення угод між Руссю і Візантією й налагодження приязних стосунків. Але давньоруська держава поступово втратила свої позиції в Криму і Причорномор′ї. Візантія намагалася витіснити Русь від моря, ослабити її союз з ханами численних кочових орд. Найсуттєвішим було те, що Візантія намагалася коригувати зовнішню політику Русі, відштовхнути її від католицьких країн Заходу. Однак Русь вже мала політичний досвід та сили, щоб протистояти візантійській експансії. Київські князі, це показує практика, використовували угоди з Візантією у власних цілях. На новий рівень ці стосунки вийшли за Володимира Мономаха.


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  


2

Сейчас читают про: