Висновки. 1. Жодна з цих форм не змогла адекватно розв'язати основну проблему соціальної психології - проблему зіставлення соціального та індивідуального

1. Жодна з цих форм не змогла адекватно розв'язати основну проблему соціальної психології - проблему зіставлення соціального та індивідуального.

2. У концепції «психології народів» абсолютизувалися існування «надіндивідуальної душі», принцип «колективістського» розв'язання суперечностей між людиною та суспільством. Небезпеку становило наділення певного народу особливими якостями, які підносили його на рівень вище за інші наро­ди. Подальша історія, яка виявилася передусім у подіях Другої світової війни (1939-1945), довела, що така соціальна позиція може мати глобальні катастрофічні наслідки.

3. Прихильники концепції «психології мас» ототожнювали соціальне (колективне) з ірраціональними руйнівними силами, абсолютизуючи індивідуальність (еліту, вождів) як гарант розуму, порядку та прогресу. Наступні історичні події показали, що така соціальна позиція формує міфічні уявлення про роль «вождів», унаслідок чого народ має низький рівень активної життєвої позиції, покладаючись у розв'язанні різнопланових суспільних проблем не на себе, а на ілюзорних керманичів.

4. Учення про інстинкти соціальної поведінки розглядало поведінку людини, її соціальні зв'язки, форми суспільного життя як похідні від природжених (біологічних) здібностей.

5. Недооцінка значення свідомості стала на початку XX ст. своєрідним мотивом для її вивчення як феномену психіки, що пояснювалося виникненням новітньої соціально-політичної ситуації, яка призвела до масштабних перетворень у системі традиційної групової взаємодії. Наступала тривала епоха соціально-політичних, економічних катастроф (революцій, громадянських та міждержавних воєн тощо), у яких проявилися до того часу невідомі особливості психології особистості, психології особистості в групі, психології малих і великих груп.

Хронологічні етапи розвитку соціальної психології як науки

1. Античність (VI ст. до н.е. - IV ст. н.е.). Домінанти наукового пізнання: пошук першооснов буття у філософських школах Індокитаю, Стародавньої Греції; створення принципів наукового пізнання, зокрема детермінізму (Демокрит, бл. 470 або 460 - бл. 360 до н.е.), розвитку в діяльності (Геракліт, бл.544-483 до н.е.), системності (Анаксагор, бл. 500-428 до н.е.).

2. Середньовіччя ^У-Х/У ст .). Домінанта наукового пізнання: тлумачення психологічної природи людини як «грішної» та «божої» істоти.

3. XVII ст. Домінанта наукового пізнання: тлумачення психологічної природи людини як «найвищої цінності» на Землі.

4. XVIII - кінець XIX ст. Домінанта наукового пізнання: експериментальні досягнення в психології та біології.

5. Кінець XIX - початок XX ст. Домінанта наукового пізнання: розвиток соціології. Як наслідок, виникають соціально-психологічні теорії, які нині визначають зміст західноєвропейської психології (біхевіоризм, психоаналіз).

6. Початок XX - 50-ті р. XX ст. Домінанта наукового пізнання: виокремлення предмета соціальної психології.

7. 50-ті р. XX ст. - кінець XX ст. Домінанта наукового пізнання: становлення загальновизнаної соціально-психологічної проблематики. Виокремлення з соціальної психології нових галузей знання - етнопсихології, психології управління. Розвиток радянської соціальної психології.

8. Кінець XX - початок XXI ст. Домінанти наукового пізнання: зміцнення міжгалузевих зв'язків, їх глобалізація; прикладний характер соціально-психологічних досліджень; стрімкий розвиток вітчизняної соціальної психології.