Тенденції та напрямки розвитку політичної думки в сучасній Україні

Зі здобуттям незалежності в Україні було започатковано процес формування політичної науки й освіти, покликаних впливати на розвиток громадянської свідомості, формування цінностей свободи, права на усвідомлений вибір особистістю життєвих пріоритетів, урізноманітнення можливостей реалізації людської гідності, формування засад громадянського суспільства.

Найвагомішим здобутком вітчизняної школи політології, яка завершує стадію свого формування, є подолання упередженого ставлення до ідеї запровадження системного вивчення політичних знань у межах спеціальної науково-навчальної дисципліни. На черзі – переорієнтація політичних знань у площину їх практичного використання, розвиток нових напрямів політичної науки, забезпечення відповідності вітчизняного досвіду засвоєння політологічної проблематики світовим стандартам.

Завдання, які постали перед Україною на початку XXI ст., вимагають консолідації суспільства на єдиній ідейній основі, що узалежнює розв'язання найважливіших соціальних, економічних, політичних, правових, господарських проблем і рівень політико-виховної роботи. У вітчизняній політичній науці сформувалися такі основні напрями, спрямовані на осмислення політичного життя, з'ясування тенденцій суспільно-політичного розвитку: - відродження історії світової і української політичної думки; - розвиток теорії політичної науки і філософії політики; - з'ясування механізмів функціонування влади і політичної системи суспільства; - дослідження проблематики державотворення і демократизації суспільства; - вивчення динаміки трансформаційних процесів і модернізації суспільства; - осмислення процесів становлення інфраструктури і ціннісної основи громадянського суспільства; - усвідомлення соціального впливу і національних особливостей політичної свідомості та культури; - визначення тенденцій міжнародної політики і характеру сучасного цивілізаційного розвитку; - формування на вітчизняному ґрунті субдисциплін політичної науки (етнополітології, порівняльної політології, політичної конфліктології, політичної історії, інформаціології, партології та ін.); - виокремлення, наповнення змістом, апробація основних сегментів прикладної політології.

Політично освічене суспільство з розвиненим почуттям громадянської гідності – головна умова утвердження демократії, засадничими умовами якої є не тільки справедливі закони, альтернативні вибори, пропорційне представництво, а й певний стан суспільної свідомості, зорієнтованої на досягнення справедливості. У зв'язку з цим політологія покликана формувати розвинену, демократичну політичну свідомість, основними показниками якої є: - політична компетентність – інтерес до політичних подій; - участь у дискусіях із політичних питань; - інформованість про політичні події та їхнє суб'єктивне розуміння; - переконаність у важливості політичної активності й можливість впливати на політичний процес; - політичні цінності – ступінь прийняття (чи неприйняття) оцінних суджень про волю, демократію, соціальну справедливість, рівність, індивідуалізм, роль держави, ринкову економіку, приватизацію, характер міжнаціональних відносин тощо; - політична ідентифікація – ставлення до діяльності політичних партій, громадських рухів і організацій; - рівень інформованості про партійні програми і ступінь їх підтримки; - відчуття причетності до нації, держави, міста, району; - політична довіра – переконаність у легітимності правлячого режиму; - ставлення до провідних політичних лідерів; - ступінь довіри і підтримки інститутів влади різного рівня.

Для встановлення демократичного суспільного ладу замало приходу до влади прогресивного, розумного й відповідального лідера або демократично налаштованої депутатської більшості. Адже дотримуватися законів, жити в створених за ними умовах, шанувати лідера доводиться всім громадянам. Від їхнього знання й розуміння ідеалу, ставлення до реалій залежать й висування лідера, й обрання депутата, й дотримання законів, й виконання постанов. Сучасний стан політології в Україні обумовлений логікою трансформації суспільства й особливостями розвитку наукового знання. Негативно позначилося на ньому, за словами Ф.Рудича, те, що одні вчені зберегли й посилили свою залежність від влади, інші – приєдналися з партій та рухів, зайнявшись теоретичним обслуговуванням їхніх інтересів.

Розвиток політичної науки на сучасному етапі є далеко не безпроблемним. Так, дається взнаки відсутність науково-методичних центрів, які б координували діяльність наукових і навчальних закладів з підготовки навчально-методичної літератури, дослідження актуальних політологічних проблем. Вітчизняна політологія покликана якомога глибше освоїти досвід розвитку світової соціально-гуманітарної думки, від якої українське суспільство тривалий час було ізольоване. Йдеться про наукові доробки визнаних у світі політологічних шкіл і напрямів (біхевіоризм, неомарксизм, постмодернізм та ін.), таких мислителів XX ст., як Е.Фромм, X.Арендт, Р.Арон, X.Ортега-і-Гассет, К.Ясперс, К.Поппер, М.Дюверже та ін., а також надбань сучасної світової політичної думки, яка динамічно реагує на зміни в соціальному розвитку (постмодерністські, постматеріальні цінності, якість життя, індивідуалізм, гендерні проблеми, екобезпечний і сталий розвиток тощо).