Націонал-комунізм та анархізм

Поява в Україні такої течії суспільно-політичної думки, як націонал-комунізм, зумовлювалася двома обставинами: - нерозривним зв'яз­ком попереднього національного руху з соціалізмом; - порушенням по­літичних і національно-культурницьких прав Української Радянсь­кої Республіки з боку більшовицької Росії.

Основною працею національного комунізму був трактат С.Мазлаха і В.Шахрая «До хвилі (Що діється на Україні і з Украї­ною)», в якому було піддано нищівній критиці політику більшовиків стосовно України. Трактат обґрунтував необхідність незалежної УРСР, об'єднаної з радянською Росією та іншими соціалістичними держа­вами на основі справжньої федерації, та незалежної української ко­муністичної партії, поєднаної з російською комуністичною партією через комуністичний Інтернаціонал.

Найпомітнішими діячами цього напряму були В.Винниченко, М.Хвильовий. В.Винниченко визнав радянську владу в Україні й хотів працювати в її урядових структурах. Повернувшись у 1920 р. з еміграції, він поді­ляв ідею утворення федерації радянських республік. Разом з тим у «Листі до українських робітників і селян» Винниченко звинуватив більшовицький тоталітаризм у тому, що: існування УРСР як самостій­ної, незалежної робітничо-селянської держави має місце тільки в де­клараціях; декларативно існує уряд УРСР, він не обраний, а призначе­ний політбюро ЦК РКП (б); правляча революційна партія – це маши­на, якою керує невелика група людей; партійні організації втратили активність і перетворилися у бездушну, некритичну масу; влади Рад в Україні не існує, тому що принцип централізму виключає її; в Україні все мілітаризоване і централізоване; така політика спонукає українців-комуністів виступати проти національних прагнень свого народу. В еміграції Винниченко проаналізував причини поразки україн­ської національної революції, розробив концепцію колектократії, згідно з якою перевага в майбутньому буде за колективними форма­ми власності. Колектократія допускає приватну власність, але ви­ключає найману працю. М.Хвильовий вважав, що комунізм можна реалізувати на націо­нальному ґрунті, відкинувши «російський шлях» розвитку у культурній сфері. А для цього потрібно подолати «хохлацьку розляпаність», український просвітянський провінціоналізм та орієнтуватися на ідеал європейської людини-громадянина, творця історії. За його словами, необхідно покінчити не тільки з малоросійством, українофільством, а й москвофільством.

Отже, для ідеології націонал-комунізму були характерні такі риси: - визнання УРСР як держави трудящих, а кому­нізму – як прогресивного ладу, в межах якого можна реалізувати національно-державницький ідеал; - підтримка ідеї федерації незалеж­них державних республік; - критика більшовицького режиму Росії як небезпечного ворога для української незалежності; - розуміння націо­нальної революції як продовження соціальної; - надання пріоритету колективним формам власності.

Анархізм, суспільно-політична течія, що прагне до максимально можливого визволення особистості, виступає за негайне знищення всякої державної влади шляхом стихійного бунту мас і створення федерації дрібних автономних асоціацій виробників і споживачів (союзи громад). Мета анархізму – створення вільної організації суспільства з інститутами громадського самоуправління, яке обходиться без влади людини над людиною.

В Україні анархізм почав поширюватися в кінця ХІХ ст. під впливом ідей П.Кропоткіна. В 1917-1921 рр. анархізм був ідейною основою багатьох селянських рухів, особливо махновщини. Лідерами українських анархістів були Н.Махно, В.Волін (Ейхенбаум), П.Аршинов (Марін). Світоглядною парадигмою Махна був ”безвладний лад”, ”вільний радянський лад”, “релігія волі”. Він рішуче виступив проти захоплення більшовиками політичної влади, проти диктатури однієї партії, натомість, пропонує суспільству багатопартійність – рівні права й змагальність усіх політичних партій у пропаганді своїх ідей.

Для світогляду Н.Махна було характерним розуміння невід'ємності явищ “ держави ” і “ капіталізму ”. Про­понувалась інакша форма реалізації народного суверенітету. Махно стояв на позиціях самовизначення України як окре­мого економічного організму, розташованого на певній гео­графічній території, на відміну від підходу до України як до географічної території, населеної людьми переважно украї­нської національності. Як зазначалося у газеті “ Анархіст-повстанець ”: “Сам народ уже давно усвідомив, що єдине його спасіння в анархізмі, безвладній трудовій федерації, що є єдино вільна незалежна організація, яка повинна привести націю до давноомріяної свободи і процвітання українського народу”.