Дніпропетровськ 2015

Інститут заочно-дистанційної освіти

Кафедра __________________

Контрольна робота з дисципліни «Транспортне право»

Виконав студент групи Бс-Пр-13-2

Смолка Максиміліан Сергійович

Варіант № 10

Перевірив _________

Дніпропетровськ 2015

1. Відповідальність перевізника за договором перевезення пасажирів повітряним транспортом.

Договір повітряного перевезення це угода щодо транспортування товарів повітряним транспортом, у тому числі період, коли товари перебувають під контролем повітряного перевізника. Правом на здійснення господарської і комерційної діяльності в галузі авіації може володіти кожна юридична або фізична особа, яка займається експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, виробництвом, розробленням та іншою діяльністю у сфері авіаційної техніки й одержала ліцензію. Повітряні перевезення виконують на підставі договору. Кожний договір повітряного перевезення та його умови засвідчують документом на перевезення, виданим авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами).

Повітряним перевізником визнають кожну юридичну або фізичну особу, що виконує повітряні перевезення та має права екс-плуатанта авіаційної техніки.

Експлуатант - особа, організація або підприємство, яке експлуатує повітряні судна або пропонує свої послуги в цій галузі.

Під час перевезення вантажу видають авіавантажну накладну. Замість авіавантажної накладної можуть бути застосовані інші засоби, що забезпечують збереження інформації стосовно його транспортування в електронному вигляді. Застосовуючи такі засоби, перевізник має право видати вантажовідправникові документ, який замінює авіавантажну накладну.

Авіавантажна накладна (до доказу протилежного) є презумпцією наявності договору перевезення вантажу між перевізником і вантажовідправником, котрі названі в цьому документі, та прийняття вантажу до перевезення на умовах, визначених у цьому документі. Будь-які відомості в авіавантажній накладній стосовно ваги, розмірів та упакування вантажу, а також кількості місць (до доказу протилежного) є свідченням повідомлених даних. Відомості щодо кількості, обсягу та стану вантажу не слугуватимуть доказом проти перевізника, за винятком випадків, коли такі відомості стосуються фактичного стану вантажу, а перевізник перевірив ці дані в присутності вантажовідправника і про це в авіавантажній накладній зроблено позначку.

Умови договору перевезення, наведені в авіавантажній накладній, не мають суперечити правилам перевезення вантажів. Відсутність, неправильність або втрата авіавантажної накладної не впливають ні на наявність, ні на дійсність договору перевезення.

Вантажовідправник повинен оформити чи мати оформлену від свого імені авіавантажну накладну відповідно до форми, кількості копій і способу, встановленого перевізником, та надати таку авіавантажну накладну перевізнику разом із вантажем не пізніше ніж у час, визначений перевізником (його агентом). Якщо дані про тарифи та збори не були встановлені, перевізник повинен назвати в авіавантажній накладній суму оплати транспортування вантажу вантажовідправником.

За транспортування декількох місць вантажу, коли товари неможливо транспортувати на одному повітряному судні (транспортному засобі) або коли транспортування товарів за однією авіавантажною накладною забороняють застосовані закони чи правила перевізника, останній має право вимагати від вантажовідправника оформлення авіавантажних накладних окремо на кожне місце вантажу.

Перевізник за заявою вантажовідправника може оформити авіавантажну накладну і стягнути за це з вантажовідправника відповідну плату. Водночас перевізник діє за згодою і від імені вантажовідправника. Якщо вантажовідправником надана авіавантажна накладна (чи інша інформація й інструкції стосовно товарів), неправильно заповнена, без усіх необхідних даних та інструкцій про вантаж або з помилкою, перевізник має право (але не зобов'язаний) зробити в авіавантажній накладній необхідні правки чи оформити нову авіавантажну накладну. Тут він діє від імені вантажовідправника, не беручи жодних зобов'язань стосовно таких дій. Перевізник може не приймати до перевезення вантаж, якщо авіавантажна накладна має виправлення, зроблені не перевізником (його агентом), підтерті або нерозбірливі записи.

Якщо стан вантажу чи його упакування незадовільні, вантаж або упакування ушкоджені ззовні, то вантажовідправник повинен зазначити в авіавантажній накладній фактичний стан вантажу. Коли ж він не в змозі це зробити або названі дані нечіткі, перевізник має право ввести в авіавантажну накладну дані про фактичний стан вантажу, його особливі властивості або уточнити попередні дані в авіавантажній накладній. Вважають (до доказу протилежного), що перевізник діє від імені вантажовідправника. Перевізник має право вимагати від вантажовідправника надати документ про характер вантажу, коли це вимагають застосовані закони.

Відповідальність вантажовідправника. Вантажовідправник відповідає перед перевізником (іншими особами) за правильність, точність і повноту даних та інструкцій стосовно вантажу, названих ним (або від його імені) в авіавантажній накладній або наданих перевізникові для введення в авіавантажну накладну. Він відповідає перед перевізником за всіляку шкоду, заподіяну йому або іншій особі, через неправильність, неточність чи неповноту даних та інструкцій про вантаж, зазначених ним (або від його імені) в авіа-вантажній накладній або наданих перевізникові щодо вантажу, і зобов'язаний відшкодувати завдані збитки.

Відповідальність перевізника. Перевізник також відповідає перед вантажовідправником за шкоду, заподіяну вантажовідправникові або іншій особі через неправильність, неточність чи неповноту даних та інструкцій, уведених перевізником (від його імені) в авіавантажну накладну про вантаж, і зобов'язаний відшкодувати завдані збитки.

Тарифи і збори за транспортування вантажу, застосовані перевізником, мають бути опубліковані ним або від його імені та дійсні на день видавання авіавантажної накладної. Якщо тарифи чи збори не відповідають опублікованим рівням, то різниця між опублікованим рівнем і застосованим тарифом або збором повинна бути повернута вантажовідправникові (вантажоодержувачу) або стягнута з вантажовідправника (вантажоодержувача). Якщо інше не встановлене перевізником, опубліковані тарифи і збори містять повітряне перевезення вантажу між визначеними перевізником аеропортами чи між аеропортом та іншим пунктом посадки або пунктом, розташованим біля пункту посадки. Якщо розмір витрат чи виплат стосовно транспортування вантажу не може бути визначений під час передавання вантажу для транспортування, перевізник має право вимагати, аби вантажовідправник вніс перевізникові суму, встановлену ним як достатню для покриття таких витрат і виплат. Остаточний перерахунок між перевізником і вантажовідправником, з огляду на такий депозит, має бути зроблений після виконання договору перевезення вантажу та визначення точної суми таких витрат і виплат.

Якщо вага брутто вантажу, його розміри, кількість чи оголошена цінність вантажу під час транспортування перевищать вагу брутто, розміри, кількість або оголошену цінність вантажу, згідно з котрим була попередньо розрахована вартість перевезення, перевізник має право вимагати оплати вантажовідправником або вантажоодержувачем таких змін. Зміни у вартості попередньо сплаченого перевезення вантажу можуть бути застосовані до договору перевезення за умови, що запит з цього приводу зроблений у письмовій формі до постачання вантажу вантажоодержувачеві (його агенту).

Перевізник не зобов'язаний здійснювати перевезення вантажу й має право відмовити в продовженні такого перевезення, якщо воно не оплачене за діючим тарифом, а також не був оплачений збір та інші належні перевізнику платежі.

Бронювання. Вантажі, призначені для перевезення, повинен приймати перевізник відповідно до наявності придатних транспортних засобів і вільних вантажних місткостей. Для цього необхідно здійснювати попереднє бронювання. У протилежному випадку вантаж можна приймати до перевезення на встановлених перевізником маршрутах і за визначеної перевізником ваги (об'єму).

Підтверджене бронювання надає право на перевезення вантажу лише в той день і на тому рейсі, коли здійснене бронювання відповідної місткості, й між пунктами, визначеними під час бронювання між перевізником та вантажовідправником і названими в авіавантажній накладній. Бронювання вважається попереднім доти, доки перевізник не видав вантажовідправникові належно оформлену авіавантажну накладну. Заяву про бронювання вважають прийнятою перевізником з моменту повідомлення про це особи (вантажовідправника чи перевізника), яка зробила запит про бронювання.

Бронювання на визначений рейс недійсне і не буде нормативним для перевізника, якщо:

- вантажовідправник не сплатив за транспортування вантажу в терміни, встановлені перевізником;

- вантажовідправникові не видана (з вини вантажовідправника) належно оформлена авіавантажна накладна на перевезення вантажу необхідним рейсом і у відповідних графах авіавантажної накладної не зроблено позначки про бронювання.

Час доставки вантажу до місця відправлення. Вантажовідправник зобов'язаний доставити вантаж в аеропорт або в інше місце відправлення не пізніше, ніж у час, визначений перевізником (його агентом) для виконання адміністративних формальностей і відповідних процедур про відправлення вантажу. Якщо вантажовідправник не доставив вантаж до встановленого строку, доставив його з неправильно оформленими документами або не підготував вантаж до відправлення згідно зі застосованими законами, то перевізник має право анулювати бронювання, раніше зроблене для цього вантажу. Перевізник не несе відповідальності перед вантажовідправником або вантажоодержувачем за збитки, котрі є наслідком несвоєчасної доставки вантажовідправником вантажу в аеропорт чи інше місце відправлення, встановлене перевізником.

Товари мають бути упаковані в такий спосіб, щоб гарантувати їхнє безпечне транспортування за звичайних умов перевезення й оброблення. Кожне місце вантажу маркують, зазначаючи назву та повну поштову адресу вантажовідправника і вантажоодержувача, а якщо адреса фактичного вантажоодержувача інша, ніж названа в авіавантажній накладній, то в авіавантажній накладній має бути зазначена адреса фактичного вантажоодержувача.

Перевізник зобов'язаний перевірити придатність вантажу та його упакування для транспортування, вигідність необхідного обладнання для оброблення вантажу й забезпечити відповідні умови для безпечного транспортування вантажу. Вантаж приймають до транспортування лише після попередньої оплати, якщо:

- вантажоодержувач - недієздатна особа;

- вантажоодержувач - урядове агентство (крім випадків, коли відповідне урядове агентство надає належно оформлені гарантії оплати);

- вантаж швидкопсувний або складається з інших, визначених перевізником, категорій;

- застосовані закони країни призначення забороняють оплату транспортування вантажу безпосередньо під час його доставки.

Право розпоряджатися вантажем має бути реалізоване вантажовідправником (його агентом) і застосоване до всього вантажу, який оформлений однією авіавантажною накладною. Це право може бути реалізоване лише тоді, коли вантажовідправник або його агент нададуть перевізникові частину авіавантажної накладної, доставленої йому чи збереженої ним.

Інструкції про розпорядження вантажем повинні бути своєчасними, подані у письмовій формі, встановленій перевізником. Якщо право розпоряджатися вантажем реалізується до зміни вантажоодержувача, то таким новим вантажоодержувачем вважатиметься вантажоодержувач, названий у авіавантажній накладній.

Вантажовідправник повинен відшкодувати перевізнику всі витрати, що виникли у зв'язку з реалізацією його права розпоряджатися вантажем. Право вантажовідправника розпоряджатися вантажем припиняється тоді, коли після прибуття вантажу до місця призначення вантажоодержувач отримує його у своє розпорядження; одержує запит про доставку вантажу чи авіавантажної накладної; інакше підтверджує прийняття ним вантажу. Якщо вантажоодержувач відмовляється приймати товари чи авіавантажну накладну або з ним неможливо зв'язатися, то право розпоряджання вантажем залишається за вантажовідправником.

Перевізник зобов'язаний негайно повідомити вантажоодержувача про прибуття вантажу. Доставка вантажу вважається виконаною, коли вантаж доставлений митному брокерові чи іншим державним органам, як це передбачено законом, і перевізник відправив повідомлення про прибуття. Отримати вантаж може лише вантажоодержувач, названий в авіанакладній, його агент або інша особа, що має право на отримання вантажу. Перевізник не зобов'язаний установлювати дійсність таких повноважень.

Якщо вантажоодержувач відмовився чи з інших причин не може прийняти вантаж після його доставки до місця призначення, то перевізник повинен докласти зусиль для виконання інструкцій вантажовідправника, зазначених в авіавантажній накладній. Якщо таких інструкцій немає або вони з певних причин не можуть бути виконані, перевізник повинен повідомити вантажовідправника про неможливість передання вантажу вантажоодержувачеві й отримати від нього інструкції про подальші дії. За відсутності таких указівок від вантажовідправника впродовж ЗО діб перевізник має право: повернути вантаж у пункт відправлення; продати цей товар згідно зі законами; знищити вантаж на свій розсуд; залишити його у себе.

Відповідальність перевізника під час перевезень за жодних обставин не може перевищувати суми доведених збитків. Перевізник не відповідає за непрямі, побічні, опосередковані збитки, доодержану вигоду (прибутки). Перевізник відповідає за шкоду, заподіяну під час знищення, втрати, ушкодження чи затримання доставки вантажу, якщо випадок, що спричинив шкоду, трапився в процесі повітряного перевезення. Перевізник несе відповідальність за шкоду, завдану під час затримання доставки вантажу. Однак перевізник не відповідає за шкоду, заподіяну внаслідок затримання доставки, коли доведе, що він, його службовці й агенти вжили всіх необхідних заходів для уникнення шкоди або такі заходи неможливо було вжити. Межі відповідальності перевізника про вантаж установлені Правилами перевезення вантажів. Окрім того, відомі випадки, коли перевізник звільняється від відповідальності за ушкодження, знищення та затримання вантажу.

Стосовно шкоди, заподіяної під час знищення, втрати, ушкодження чи затримання вантажу, то відповідальність перевізника обмежується, якщо:

- вантажовідправник не задекларував цінність і не сплатив відповідний збір - 20 доларів СІЛА (або еквівалентом в іншій валюті) за 1 кг брутто;

- вантажовідправник задекларував цінність і сплатив необхідний збір, тоді відповідальність перевізника вантажу обмежується задекларованою цінністю.

Такі межі не застосовують, якщо доведено завдання шкоди саме внаслідок навмисних дій або бездіяльності перевізника, його працівників і агентів, здійснених з наміром учинити таку шкоду, або з необережності й розумінням того, що це може спричинити шкоду за умови, коли у випадку таких дій або бездіяльності працівника чи агента буде доведено його дію у межах своїх службових повноважень.

Наявність договору перевезення пасажира повітряним транспортом засвідчує квиток. Квиток дає право пасажирові на переліт відповідним рейсом (рейсами) і зобов'язує перевізника здійснити відповідне перевезення пасажира та його багажу, а також надати інші послуги, пов'язані з перевезенням згідно з умовами договору перевезення. Умови договору перевезення, зазначені у квитку, не мають суперечити Варшавській конвенції (про правила, які стосуються міжнародних повітряних перевезень) 1929 р. та Правилам повітряних перевезень пасажирів і багажу.

Особа не буде мати права на переліт рейсом, якщо вона:

- не сплатить відповідний тариф за перевезення;

- не укладе кредитну угоду з перевізником;

- не матиме квитка з авіаційним купоном на відповідний рейс, усіма іншими невикористаними авіаційними купонами, пасажирським купоном або пасажирською квитанцією, якщо немає купона;

- пред'явить зіпсований квиток або квиток, куди були внесені зміни не перевізником або його уповноваженим агентом;

- не в змозі підтвердити те, що електронний квиток був наданий їй.

Коли квиток утрачений або зіпсований (його частина), перевізник на клопотання пасажира може замінити такий квиток (його частину) через видавання дубліката квитка за умови підписання пасажиром угоди про відшкодування перевізникові збитків аж до вартості оригіналу квитка, які зазнав або може зазнати перевізник через використання оригіналу квитка третьою особою. Якщо пасажир не підписує таку угоду, перевізник, видаючи дублікат квитка, має право вимагати від пасажира сплатити його повну вартість.

Квиток може бути використаний для перевезення лише особи, зазначеної в квитку.

Застосовувані тарифи - це встановлені й опубліковані перевізником або від імені перевізника (якщо не опубліковані, то розраховані згідно з тарифними нормативами перевізника) тарифи на рейс чи рейси з місця відправлення до місця призначення, зазначені у квитку, котрі чинні в день оплати квитка для відповідного класу обслуговування. Кожним тарифом передбачені правила його застосування, якими встановлено термін дії квитка й умови застосування тарифу. До тарифів не входять транспортні послуги між терміналами аеропорту і аеропортами та міськими терміналами.

Для дотримання формальностей, пов'язаних з процедурою відльоту, пасажир має прибути до місця проведення перевізником реєстрації і пропускного пункту з необхідними документами для подорожі не пізніше ніж у час, визначений перевізником (його агентом). Якщо пасажир прибуде до місця реєстрації та пропускного пункту після закінчення остаточного часу оформлення пасажирів або з'явиться без необхідних документів для подорожі, то перевізник матиме право анулювати бронювання і не зобов'язаний затримувати рейс. Процедуру реєстрації пасажирів і багажу повинен здійснювати перевізник (агент з обслуговування) зі застосуванням автоматизованих систем контролю відправлень.

Перевізник може відмовити в перевезенні чи подальшому перевезенні пасажира (багажу) з метою забезпечення безпеки польоту та виконання вимог застосованих законів або на підставі власних обґрунтованих рішень.

2. Послуги пасажирського автомобільного транспорту. Особливості договору перевезення пасажира автомобільним транспортом.

Стаття 35 ЗУ «Про автомобільний транспорт» визначає послуги пасажирського автомобільного транспорту загального користування та правила їх надання.

Послуги пасажирського автомобільного транспорту загального користування поділяються на автобусні, таксі та вантажопасажирські перевезення пасажирів та багажу.

Автобусні перевезення - це переміщення людей і багажу за допомогою автобусів. Внутрішні перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування поділяються на: міські, приміські, міжміські внутрішньообласні, міжміські міжобласні. До міських належать перевезення за маршрутами в межах території населеного пункту (далі - міські маршрути). До приміських належать перевезення за маршрутами завдовжки до 50 кілометрів незалежно від адміністративно-територіального поділу, крім міських маршрутів (далі - приміські маршрути). До міжміських внутрішньообласних належать перевезення за маршрутами, довжина яких перевищує 50 кілометрів і які проходять у межах території Автономної Республіки Крим, області. До міжміських міжобласних належать перевезення за маршрутами, довжина яких перевищує 50 кілометрів і які виходять за межі території Автономної Республіки Крим, області.

Внутрішні перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування здійснюються у звичайному (основний вид перевезень) і експресному режимах руху та у режимі маршрутного таксі (додаткові види перевезень). Перевезення пасажирів у звичайному режимі руху здійснюється з дотриманням усіх зупинок, передбачених розкладом руху. Експресні перевезення пасажирів здійснюються із скороченням кількості зупинок та часу перевезення. Маршрутні таксі здійснюють перевезення пасажирів з обов'язковим наданням їм місць для сидіння та з висадкою і посадкою пасажирів на їх вимогу.

Перевезення на замовлення - це перевезення на погоджених перевізником і замовником умовах за визначеним ними маршрутом.

Туристичні перевезення - це нерегулярні перевезення пасажирів за заздалегідь визначеними маршрутами з туристичною метою.

Перевезення таксі - це перевезення пасажирів та їх багажу на таксі.

Вантажопасажирські перевезення - це перевезення пасажирів з вантажем вантажопасажирськими автомобілями. Вантажопасажирські перевезення можуть виконуватися на замовлення або за встановленими маршрутами.

Населенню можуть надаватися додаткові транспортні послуги з:

попереднього продажу квитків;

бронювання місць;

замовлення квитка по телефону;

замовлення таксі (звичайного, термінового, нічного);

замовлення автобуса;

переоформлення квитка та інші послуги.

Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом - це двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що е юридичним документом, який регламентує обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки і відповідальність сторін стосовно їхнього дотримання. Ініціативу про встановлення договірних відносин для перевезення вантажів автомобільним транспортом може виявити і перевізник, і вантажовідправник (вантажоодержувач).

Договори перевезення вантажів автомобільним транспортом істотно відрізняються від договорів перевезення вантажів іншими видами транспорту. Під час перевезення в автомобілях вантаж здають для транспортування, зазвичай у пункті, яким відає не перевізник, не на території автотранспортного підприємства, а яким відає на території клієнта, тобто відправника вантажу. Закінчується транспортний процес також на території вантажоодержувача, а не самого автотранспортного підприємства.

В автотранспортних відносинах одним із суб'єктів договору завжди є автотранспортне підприємство, організація (вантажний перевізник), а іншим - підприємство, організація або фізичні особи (громадяни), котрі користуються послугами автомобільного транспорту, інші транспортні організації (замовники); Вантажний перевізник - суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства й отриманої ліцензії надає послугу.

Істотні умови договору:

- найменування та місцезнаходження сторін;

- найменування та кількість вантажу, його пакування;

- умови й термін перевезення;

- місце та час завантаження і розвантаження;

- вартість перевезення.

Умови, встановлені автотранспортним законодавством, не є предметом угоди сторін і не можуть не змінюватися, не скасовуватися сторонами, діючи незалежно від згоди сторін. З огляду на це їх зазвичай не вводять у текст договору. Наприклад, сторони не мають права передбачати в договорі умови про зниження ступеня відповідальності за порушення своїх зобов'язань, оскільки їх уже встановлено Статутом і Правилами.

Відносини між відправником вантажу й автомобільним перевізником можуть мати постійний характер, скажімо, коли відправником вантажу є підприємство, яке постійно обслуговується цим автопідприємством або має значний обсяг перевезень. У цьому випадку між сторонами буде укладений довгостроковий (згідно зі статутом) річний договір перевезення вантажів. У таких договорах узгоджено умови стосовно організування взаємин сторін з метою майбутнього транспортування вантажів. Тому їх нерідко називають організаційними. Коли ж виникає необхідність одиничних перевезень, або відправник вантажу не користується послугами транспортної організації, то в цьому випадку відправник вантажу та перевізник укладають разовий договір.

Однак кожен із цих видів договорів опосередковує свою, властиву лише йому, сферу транспортної діяльності. Довгостроковий (річний) договір на автомобільне перевезення вантажів призначений для оформлення відносин сторін на першій, організаційній стадії транспортного процесу, коли відбувається необхідна підготовка до переміщення вантажу. На відміну від довгострокового, у разовому договорі перевезення конкретного вантажу оформлено безпосередньо сам процес переміщення вантажу.

Зобов'язання, що виникає як наслідок договору перевезення, - це зобов'язання здійснити переміщення певних вантажів. Відповідно до цього перевізник і відправник вантажу мають виконати низку обов'язків, пов'язаних з транспортуванням.

Обов'язки перевізника за договором автомобільного перевезення вантажів можна згрупувати так: 1) надання відправникові під перевезення належних перевізних засобів (автомобілів, причепів, тягачів) для транспортування вантажу до місця призначення й забезпечення умов нормального здійснення процесу перевезення; 2) своєчасне відправлення транспортних засобів у рейс; 3) своєчасне доставлення вантажу в пункт призначення; 4) вживання заходів для забезпечення зберігання вантажу.

Істотні умови договору автоперевезення пасажира - найменування та місцезнаходження перевізника; вид, маршрут перевезення, вартість перевезення та час відправлення і прибуття до пункту призначення. Послуги пасажирського автомобільного транспорту загального користування поділяють на автобусні, таксі й вантажно-пасажирські перевезення пасажирів і багажу.

Розглядаючи питання регулювання пасажирських перевезень на автомобільному транспорті, необхідно вирізняти правила, що належать до внутрішньоміських і приміських перевезень, з одного боку, і до міжміських перевезень - з іншого. Останні, природно, відрізняються більшою складністю.

Договір перевезення пасажира в автомобілі - консенсуальний договір. Він вважається укладеним з моменту прийняття автомобільним перевізником замовлення на автомобіль або в момент продажу пасажиру проїзного квитка; це може бути і попередній продаж у касі автостанції або автовокзалу. Такий договір у всіх випадках є платним. Осіб, котрі становлять виняток і мають право на безкоштовний проїзд в автобусі, не можна вважати учасниками договору перевезення. Вони - пасажири, і права на їхній проїзд обумовлені не договором з перевізником, а нормами адміністративного права, згідно з якими перевізнику необхідно перевозити їх безкоштовно.

Договір перевезення пасажирів у автомобілі двосторонній: кожна сторона - перевізник і пасажир - мають певні права й обов'язки.

Документ на право проїзду в автобусі - пасажирський квиток установленої форми. У квитках на проїзд в автобусах міжміського сполучення зазначають станцію відправлення і призначення, вартість проїзду, рік, місяць та число, час відправлення автобуса, номер місця, наданого пасажирові. У квитках на проїзд в автобусах приміського та міського сполучення зазначено лише вартість проїзду. Кожен пасажир зобов'язаний мати проїзний квиток, зберігати його до кінця поїздки і пред'являти контролерові. На відміну від правил, установлених на залізничному транспорті, де діє певний термін придатності квитка, на автотранспорті квиток дійсний тільки на той автобус і рейс, на який його видано.

На користь пасажирів, котрі користуються послугами автотранспорту, та для забезпечення збереження автотранспортного засобу перевізник має право і зобов'язаний відмовити у продажу квитка, а отже, в перевезенні особам, котрим проїзд в автобусах не дозволений. Іншим особам за наявності місць не можна відмовити в укладанні договору пасажирського перевезення. Безперечно, проти волі пасажира, що уклав договір перевезення в таксі, іншим особам не може бути дозволений проїзд у цьому ж таксі, доки не закінчився термін дії договору з цим пасажиром. Пасажирові, який правомірно першим зайняв або має на це право, надається перевага на укладання договору перевезення; лише з його згоди таксі можуть використовувати інші особи. Особи, котрі ідуть разом з винаймачем (близькі, родичі, знайомі) та проїзд котрих він оплачує, як пасажири не вважаються учасниками договору; стороною в договорі є тільки пасажир, що уклав договір з водієм таксі.

Осіб, котрі з'явилися після того, хто першим зайняв або має право зайняти таксі, необхідно розглядати не просто такими, що приєдналися до нього як учасники договору. Угода про сумісне використання таксі може бути укладена між пасажирами до або після використання машини. В обох випадках їх треба розглядати рівноправними учасниками спільно укладеного договору пасажирського перевезення в таксі.

Права й обов'язки сторін за договором перевезення пасажирів автотранспортом. Правовідносини між пасажиром, який купив квиток у касі, й автотранспортним підприємством виникають ще до входу пасажира в автобус. Не завжди припиняються правовідносини між перевізником і пасажиром після виходу останнього з автобуса: якщо з пасажиром під час перевезення трапиться нещасний випадок, пов'язаний із перевезенням, то з моменту, коли пасажир вийшов з автобуса, правовідносини його з перевізником не припиняються. Отже, правовідносини виникають з моменту придбання квитка, тобто з моменту входу пасажира в автобус, і припиняються в момент належної доставки пасажира до місця призначення.

Пасажир, придбавши проїзний квиток на проїзд в автобусі міжміського сполучення, має право вимагати надання йому місця, зазначеного в квитку, а за квитком у маршрутному таксі - надання місця для сидіння. Квитки на проїзд в автобусах міжміського сполучення і в маршрутних таксі продають за кількістю місць, призначених для сидіння.

На користь пасажирів далекого прямування встановлено правило про заборону продажу квитків понад нормову кількість місць, призначених для сидіння. За порушення цього правила кожен пасажир, що іде в міжміському автобусі або в маршрутному таксі, має право оскаржити представника автоперевізника. Квиток, проданий понад норму, не засвідчує законно укладеного договору пасажирського перевезення.

Обов'язки перевізника стосовно пасажирів виникають ще до посадки їх в автомобіль. Завдання дбайливого та культурного обслуговування пасажира полягає у забезпеченні пасажирам необхідних зручностей у пунктах очікування й посадки. Проте особливо важливі з цивільно-правового погляду обов'язки автотранспортних підприємств щодо правильного устрою пунктів посадки і висадки, регулювання процесу посадки та висадки пасажирів, прямуючих в автобусі й таксі. Автотранспортні підприємства зобов'язані вибрати зручне місце для зупинки автобуса, враховуючи передусім безпеку та безперебійність руху. Тривалість стоянки автобуса на зупинках також має бути правильно визначена. Вона залежить від місткості автобуса, устрою дверей і підніжок, пори року, жвавості пункту зупинки та кваліфікації обслуговуючого персоналу.

Автоперевізник зобов'язаний перевозити пасажирів згідно з купленими квитками у встановлений термін. Це означає, що автобус або маршрутне таксі мають вийти в рейс чітко за розкладом. Перевізник повинен забезпечити не лише своєчасне відправлення за маршрутом автобусів далекого прямування, а й чітке дотримання графіків і розкладу роботи автобусів у міському, приміському сполученнях.

До головних обов'язків перевізника належить гарантування безпеки пасажирів у процесі руху автомобіля. Перевезення людей - найвідповідальніший вид транспортних робіт. Тому автомобільні перевізники зобов'язані допускати до керування автомобілями, що перевозять пасажирів, лише водіїв високого класу. Перевізник повинен здійснювати такий контроль за роботою автомобілів на лінії, який гарантував би дотримання правил руху водіями; він не має права допускати перебування водія за кермом понад установлений для нього робочий день, у стані перевтоми.

Одна з істотних умов перевезення - забезпечення пасажирові необхідних зручностей у дорозі. Пасажира автотранспорту, котрий порушує встановлений порядок і створює незручності для інших пасажирів, виводять із транспортного засобу. Перевізник має право вивести пасажира-порушника, коли він: порушує спокій інших пасажирів; перебуває у нетверезому стані; перевозить недозволе-ний багаж; не виконує інші вимоги Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.

Автомобільний перевізник зобов'язаний доставити пасажира в місце призначення. Пасажир, їдучи в автобусі, не має права вимагати висадження в будь-якому місці, оскільки це може спричинити нераціональне використовування пасажирського автотранспорту, порушення розкладу і стосуватися законних інтересів інших пасажирів. Вихід пасажирів за їхньою вимогою з таксі дозволено лише відповідно до правил дорожнього руху, але після попередження про це водія і за повної зупинки таксі.

Пасажир не тільки має права, а й за договором автомобільного перевезення - й істотні обов'язки: проплати вартості проїзду; дотримання правил користування автотранспортом. Виконання першого обов'язку означає для пасажира, що для укладання договору пасажирського перевезення в автобусі або маршрутному таксі необхідно придбати проїзний квиток.

Розраховуються за користування легковим таксі з водієм після закінчення поїздки. Стягується платня відповідно до встановленого тарифу: за кілометр пробігу, згідно з показами таксометра, який автоматично нараховує також збір за посадку. За одночасного проїзду в таксі декількох пасажирів передбачена оплата з кожного пасажира з розрахунку загальної суми показників таксометра, розділеної на кількість пасажирів.

У зв'язку з питанням про виконання пасажиром автобуса або маршрутного таксі обов'язку з оплати проїзду необхідно розглянути юридичне значення проїзного квитка* Під час автомобільних перевезень на квитку прізвище пасажира не зазначають. Це робить проїзний квиток схожим з документом на пред'явника. Однак квиток на проїзд в автобусі й у маршрутному таксі не у всіх випадках можна розглядати як пред'явницький документ. Особливість такого документа полягає в тому, що права за ним можуть бути передані однією особою іншій врученням цього документа, а на автомобільному транспорті заборонено передання квитка в дорозі. Переданий квиток вважають недійсним.

Отже, проїзний квиток - з моменту посадки в автомобіль - не можна розглядати документом на пред'явника. Квиток засвідчує факт внесення пасажиром провізної платні, а також укладання договору перевезення.

За безквитковий проїзд в автобусі або маршрутному таксі пасажира штрафують у розмірі, передбаченому встановленими тарифами. Розглядаючи питання про наслідки втрати квитка, необхідно врахувати: прізвище пасажира в квитку не вказано, і якщо він втрачає квиток, то не має права на його відновлення або на повернення сплачених за нього грошей.

Найважливіший обов'язок пасажира - дотримання встановленого порядку посадки в автомобіль і висадки з нього. Як уже зазначалося, пасажир в автобусі або таксі неналежною поведінкою може не лише створити незручності для інших пасажирів, а й загрозу безпеки пересування автомобіля. Недотримання пасажиром установленого на автотранспорті порядку дає право перевізникові вивести порушника з автотранспортного засобу.

Пасажир не має права провозити в автотранспортних засобах вибухові, отруйні, вогненебезпечні, їдкі та сморідні речовини, а також вантажі, що забруднюють рухомий склад або одяг пасажирів. Унаслідок порушення цього обов'язку пасажира штрафують і змушують покинути автомобіль.

Договір перевезення багажу. З метою забезпечення пасажирам автотранспорту максимальних зручностей виникає необхідність відповідного регулювання перевезення ручного багажу та багажу на автомобільному транспорті.

Ми вже розглядали питання про багаж і ручний багаж. Нагадаємо: багажем називають речі пасажира, укладені в невеликі ящики, корзини, мішки, валізи, пакунки, а також речі домашнього вжитку, які за розмірами, упакуванням і властивостями можуть бути без ускладнень розміщені в багажному автомобілі й не завдаватимуть шкоди багажу інших пасажирів. Ручний багаж - речі, що не спричиняють незручності іншим пасажирам (знаходяться біля пасажирів, невеликі за розмірами: сумки, портфелі, саквояжі й под.).

Для провезення дрібного ручного багажу не потрібно укладати окремий договір; за провезення в автобусах багажу, що не спричиняє незручності іншим пасажирам, платню не стягують. Право провезення ручного багажу належить пасажирові через укладений ним договір пасажирського перевезення.

3. Форми і методи управління транспортом.

Нормальне і безпечне функціонування транспортної системи, як однієї з найскладніших галузей виробництва, можливе лише за умови відповідного державного регулювання, всебічної державної фінансової, економічної, соціальної та адміністративної підтримки.

Цілі і завдання управління реалізуються в процесі повсякденного функціонування спеціально уповноважених на це органів управління, які пов'язані з підприємствами транспорту управлінськими відносинами і наділені управлінськими функціями.

У процесі управління здійснюються різноманітні за своїм призначенням і характером функції, які формуються на основі обміну організаційних, економічних і технічних потреб транспортного процесу та його управління, а також відповідно до чинного законодавства і компетенції органів управління.

Найбільш узагальненими функціями державного управління для усіх видів транспорту є такі.

1. Функції, пов'язані з експлуатаційною діяльністю транспортних засобів, до яких належать:

координація роботи підприємств, установ та організацій автомобільного, авіа-ційного, залізничного, морського і річкового транспорту, дорожнього господар-ства та їхніх об'єднань;

підготовка і направлення рухомого складу транспортних засобів відповідно до планів перевезень і укладених договорів;

складання і узгодження графіка руху транспортних засобів;

забезпечення розвитку ремонтної бази транспортних засобів і рухомого складу, розроблення і впровадження в практику сучасних засобів автоматики, телеме-ханіки, зв'язку, обчислювальної техніки;

розроблення та впровадження нових маршрутів вантажних і пасажирських перевезень у внутрішньому та міжнародному сполученні;

встановлення технічних вимог до нових видів рухомого складу і обладнання, формування замовлень для промисловості та контроль за їх виконанням;

придбання нового рухомого складу і контейнерів, забезпечення їх капітального ремонту та модернізації.

2. Функції, пов'язані з правовим забезпеченням діяльності транспортної системи:

- розроблення та затвердження в установленому порядку Правил перевезень вантажів, технічні умови навантаження і кріплення вантажів, Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти. Правила дорожнього руху, правила надання послуг, інші нормативні акти, пов'язані з забезпеченням на транспорті норм санітарного стану і гігієни, безпеки руху транспортних засобів, охорони праці та пожежної безпеки, сертифікації і технічної експлуатації рухомого складу, правил поведінки громадян на транспорті та їх безпеки;

затвердження статутів (положень) підприємств, укладення і розірвання контрактів з керівниками підприємств, підготовка та укладення договорів;

участь у розробці і підготовці міжнародних договорів, представлення інтересів транспорту України у міжнародних організаціях;

відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 0.06.2000 р. забезпечення ліцензування діяльності про надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів на всіх видах транспорту.

3. Функції, пов'язані з фінансово-економічною діяльністю:

- формування ринку послуг, утворення нових організаційних структур усіх форм власності;

формування і реалізація єдиної тарифної та цінової політики на транспорті, організація проведення розрахунків за перевезення вантажів і пасажирів, здійснення інноваційної та інвестиційної політики;

управління майном, то перебуває у загальнодержавній власності та закріплення його за підприємствами, здійснення контролю за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємствами державного майна.

4. Функції, пов'язані з соціальним розвитком, охороною навколишнього середовища:

- здійснення добору кадрів у системі Мінтрансу, організація роботи з підготовки і перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників транспортного комплексу і дорожнього господарства;

формування галузевих програм наукових, проектних і проектно-конструкторських розробок, впровадження в практику досягнень науки і техніки та нових технологій;

здійснення заходів, спрямованих на створення безпечних умов праці, соціальний захист працівників транспорту, поліпшення житлових і культурно-побутових умов;

розробка та здійснення заходів, спрямованих на зменшення шкідливого впливу транспорту на навколишнє природне середовище.

5. Функції, пов'язані з адміністративно-політичною діяльністю:

- вжиття заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи України, створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів та інфраструктури транспортного комплексу і дорожнього господарства України;

вжиття заходів щодо реалізації галузевого співробітництва України з Європейським Союзом, підготовки пропозицій про укладення та денонсацію міжнародних договорів;

здійснення управління єдиною транспортною системою України в особливий період;

контроль за станом профілактики і попередження правопорушень, додержанням законодавства України та міжнародних договорів;

розробка і здійснення заходів стосовно захисту державної, службової та комерційної таємниці;

організація та забезпечення мобілізаційної підготовки і цивільної оборони на транспорті, розробка заходів на час ліквідації наслідків аварії, стихійного або іншого лиха.

ТРАНСПОРТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ТА ЇЇ НАБЛИЖЕННЯ ДО НОРМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Європейська інтеграція є одним з основних пріоритетів української державної політики. Проте транспортна система країни все ще не відповідає стандартам і вимогам ЄС і відзначається суттєвим відставанням щодо інфраструктури, обладнання і норм. Україна задекларувала готовність здійснити все можливе для модернізації своєї транспортної системи шляхом підписання та ратифікації низки відповідних міжнародних конвенцій, а також участі в міжнародних організаціях, гармонізації внутрішніх норм і стандартів щодо роботи транспорту з вимогами європейських acquiscommunautaire (правова система ЄС, яка включає акти законодавства ЄС, але не обмежується ними). Зближення українського права з acquiscommunautaire ЄС є не тільки інструментом поглиблення економічної кооперації з ЄС, але також важливим засобом підвищення подальшого розвитку України в цілому.

Вже сьогодні є ряд існуючих зобовязань України, а також політичних та економічних ініціатив, що зумовлюють необхідність приведення параметрів функціонування транспортної системи до європейських норм та стандартів.

Для їх реалізації органами державної влади України затверджені відповідні плани підготовки актів законодавства. Проте актуальними для України залишаються:

ухвалення нової редакції Повітряного кодексу України, який би не суперечив нормам міжнародного повітряного права;

унесення змін до Закону України «Про автомобільний транспорт»;

унесення змін до Закону України «Про дорожній рух».

Необхідно розробити законодавчу базу про особливості функціонування програми ЄС «Єдине Європейське Небо» (SES) в Україні (основні положення можуть бути включені в Повітряний кодекс України), а також ряд постанов Кабінету Міністрів України з метою урегулювання питань організації використання повітряного простору, регулювання шумових викидів повітряних суден та приведення у відповідність з положеннями європейських нормативно-правових актів. Також слід забезпечити правове регулювання підвищення кваліфікації пілотів згідно з вимогами та стандартами Європейського Союзу.

Реальним напрямом підвищення ефективності транспортної системи України є забезпечення більшої відкритості для входження нових транспортних компаній, залучення приватного капіталу, розвитку конкуренції в усіх галузях транспорту (включаючи рухомий склад залізниць), залишаючи державне регулювання ринку лише для елементів, які неможливо елімінувати (монопольні структури) і, які необхідні для забезпечення належного рівня безпеки на транспорті. Для цього варто використати досвід інших країн щодо відкриття ринків транспортних систем для приватного капіталу.

Держава повинна здійснювати моніторинг ефективності роботи усіх видів транспорту та запобігати асиметрії у конкуренції між ними. На відміну від країн ЄС, які наразі занепокоєні повсюдною автомобілізацією, в Україні 80% вантажів перевозиться залізницею, що є певною перевагою, яку варто підтримувати.

Доцільно домагатися включення у ціну для споживачів оплати інших зовнішніх транспортних витрат, таких як витрати на утримання доріг, усунення забруднення довкілля та ліквідацію наслідків дорожньо- транспортних пригод.

Проаналізувати правову систему, яка регламентує транспорт і повязане з транспортом будівництво, екологічні та інші питання на предмет їх відповідності законодавству ЄС, щоб при внесенні наступних поправок можна було здійснити необхідні зміни для більшої відкритості української транспортної системи та залучення приватного капіталу.

Транспортна політика також повинна утворювати основу для дій місцевих органів влади стосовно формування інтегрованих систем громадського транспорту в конурбаціях (на міських територіях, що розвиваються дуже швидко). Підтримання ключової ролі залізниці у пасажирському транспорті є особливо важливим у конурбаціях та навколо них.

Доцільно спонукати місцеві органи влади розробляти програми розвитку транспорту з урахуванням розвитку інфраструктури, але з наданням пріоритету громадському транспорту та належному використанню залізниць.

Доречно підготувати загальний план розвитку (Генеральний план) транспорту України, ґрунтуючись на прогнозах обсягу руху, досвіді інших країн та науково-дослідній роботі, проведеній власними науковими установами країни.

Література.

1. Конституція України: із змінами від 8 грудня 2004 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Велес, 2007. – 48 с.

2. Про Комплексну програму утвердження України як транзитної держави у 2002-2010 роках: Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3022-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 24. – Ст. 166.

3. Про залізничний транспорт: Закон України від 4 липня 1996 р. № 273/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 40. – Ст. 183.

4. Про транспорт: Закон України від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 51. – Ст. 446.

5. Про перевезення небезпечних вантажів: Закон України від 6 квітня 2000 року № 1644- ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 28. – Ст. 222.

6. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: Закон України від 5 квітня 2007 р. № 877–V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 29. – Ст. 389.

7. Про приєднання України до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ): Закон України від 5 червня 2003 р. № 943-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 342.

8. Протокол сорок шестого заседания Совета по железнодорожному транспорту государств-участников Содружества. Астана, 17-19 мая 2007 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.nau.kiev.ua.

9. Угода про розвиток перевезень вантажів в напрямку Балтійське море – Чорне море. м. Вільнюс (Литовська Республіка) 12 травня 2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nau.kiev.ua.

10. Про ратифікацію Конвенції щодо співробітництва по охороні та сталому використанню ріки Дунай (Конвенція про охорону ріки Дунай): Закон України 17 січня 2002 р. № 2997-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21–22. – Ст. 143.

11. Про першочергові заходи щодо створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів: постанова Кабінету Міністрів України від 16 грудня 1996 р. № 1512.Про затвердження критеріїв розподілу суб'єктів господарювання за ступенем ризику від провадження господарської діяльності для безпеки життя і здоров'я населення, навколишнього природного середовища та періодичності здійснення заходів державного нагляду (контролю): постанова Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 493

12. Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 р. № 1196 „Про затвердження Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України”. Із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 4 березня 2008 р. № 252 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nau.kiev.ua.

13. Наказ Міністерства транспорту України від 11 березня 2003 р. № 185 „Про Систему управління безпекою транспорту” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nau.kiev.ua.

14. Наказ Міністерства транспорту України від 3 червня 2004 р. № 464 „Про затвердження Рекомендацій щодо вживання термінів та визначень з безпеки руху поїздів (Рекомендації, розд. 3)” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nau.kiev.ua.

15. Транспортне право України: підруч. [для студ. вищ. навч. закл. / Е.Ф. Демський, В.К. Гіжевський, С.Е. Демський, А.В. Мілашевич. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.

16. Управление органами внутренних дел на транспорте: [учеб. пособ.] / П.И. Станкевич, С.И. Мукашев, А.П. Леонов, Д.Г. Стрелський. – Минск: Акад. МВД Респ. Беларусь, 2005. – 208 с.

17. Коваленко В.В. Принципи державного управління / В.В. Коваленко // Наше право: науково-практичний журнал. – 2008.– № 3. – С. 16–21.

18. Цветков В.В. Управління / В.В. Цветков // Юридична енциклопедія. НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького: у 6 т. / голов. редкол.: Шемшученко Ю.С. (голова) [та ін.]. – К.: Українська енциклопедія, 1998. – 2004. – Т. 6. – С. 218–219.

19. Петров В.Б. Львівська залізниця. 1861-2006 / В.Б. Петров, Ю.І. Дубик. – Львів: НВФ Українські технології, 2006. – 25 с.

20. Кирпа Г.М. Інтеграція залізничного транспорту України у європейську транспорту систему / Г.М. Кирпа. – Дніпропетровськ: Вид. Дніпропетр. нац. ун-ту залізн. трансп. ім. акад. В.Лазаряна, Арт-Прес, 2003. – 268 с.

21. Львівська залізниця: історія і сучасність / П.Е. Гранкін, П.В.Лазечко, І.В. Сьомочкін, Г.І.Шрамко. – Львів: Центр Європи, 1996. – 176 с.

22. Международный опыт реформирования железнодорожного транспорта: материалы международ. наук. конф., (Львов, 13–16 мая 2009 р.) М-во транспорта и связи Украины / отв. ред. М.Д. Костюк. – Львов: Государственное межотраслевое объединение “Львівська залізниця”, 2009. – 24 с.

23. Антоненко О.А. Тенденції розвитку транспортної системи України / О.А. Антоненко: матеріали семінару [“Організаційно-правові засади боротьби з правопорушеннями на транспорті”], (Одеса, 29 верес. 2006 р.) / Одеський юрид. ін.-т ХНУВС. – Одеса: Одеський юрид. ін.-т, 2006. – С. 6–9.