Сучасність

Реакція проти сумного стану мистецтва української книжки почалася доперва за кілька років перед світовою війною, але швидко повела досить енергійну акцію і за якихось два десятки років безперечно досягла значних успіхів. В ім’я об’єктивності треба зауважити, що наш нинішній, такий негативний погляд на мистецтво книги другої половини XIX ст. може бути пояснений якраз тим, що наші смаки укладалися в періоді якраз боротьби проти «естетики» книги того часу. В боротьбі легко тратиться безсторонність, недобачаються позитивні риси, згущується негативне, гірше віддаляється головне від другорядного. Не виключено, що коли боротьба з «естетикою» кінця XIX століття скінчиться, новий об’єктивний історик мистецтва книги знайде в книжках кінця XIX ст. і свій стиль і свою, може бути, привабливість. Але нині для такої об’єктивності ще час не прийшов.

Реакцію проти мистецького нігілізму в українській книзі започаткували артист-графік Василь Кричевський і як видавець — пристрасно закоханий у красі старого українського книжкового куншту історик проф. М. Грушевський. Спільна праця цих двох діячів поклала початок і підвалини для нової течії в мистецтві української книги. Вони звернули увагу і в своїх виданнях популяризували мистецтво українських стародруків, а В. Кричевський, сам першорядний рисувальник і стиліст, глибоко зрозумів красу й логіку старого українського куншту й на підставі його дав свої нові композиції книжкової декорації. Першими ластівками цього звороту до старого мистецтва української книги були видання науково-популярних праць М. Грушевського, його відома «Ілюстрована історія України», «Культурно-національний рух на Україні в XVI — XVII віці» і «Наша політика». Вийшли ці книжки під мистецьким доглядом В. Кричевського: для одної він підбирав ілюстрації із старих українських видань, для другої відрисовував і відреставровував старі рисунки, для третьої творив нові книжкові композиції на основі старих взірців. Праця В. Кричевського й M. Грушевського викликала загальне захоплення, відразу досить численні, хоч і не завжди щасливі наслідування, і почався новий рух українського книжкового Мистецтва, який в короткому часі перервала війна. Перервала, але не перепинила. Він з новою силою підіймається в часі революції.

Вже в 1917 році заснована Українська Академія мистецтва три майстерні (з семи) присвячує в значній мірі новій-книжковій графіці. Це, зрозуміло, майстерня самого В. Кричевського; в значній мірі тою ж працею (хоча не виключно), зайнялася майстерня М. Бойчука, але швидко й особливо засяяла, на жаль, на короткий час, майстерня Г. Hapбута. Цей майстер ще з молодих років виніс велику любов до старого українського куншту. Пізніше, віртуозно опанувавши рисунком, під проводом такого міжнародного вчителя найкращих європейських майстрів, як Гольоші (з Підкарпаття) в Мюнхені, Нарбут став першорядним графіком і мав дуже великий успіх в Москві та Петербурзі. Але відірваний від рідного грунту, він не міг цілковито виявити своїх велетенських сил. Тільки повернувшись на Україну, під впливом В. Кричевського (вплив Бойчука відчув слабше) і багато від Кричевського запозичивши, Нарбут цілковито виявив свій колосальний талант. Захоплений старим українським кунштом, Нарбут оживив його силою своєї здібності, натхнув нового життя, і старий куншт знову в одежі XX століття заблищав переливними вогнями самоцвіту. Нарбут, на жаль, дуже скоро й передчасно зійшов у могилу, але враження оставив по собі дуже велике, власне, витворив школу, яка поставила українську книгу на нинішньому непересічному рівні. Безпосередні й посередні учні й послідовники Нарбута багато працюють далі й дуже багато зробили для піднесення мистецтва української книги. З Києва їхній вплив розлився по всій Україні, не рахуючись з державними кордонами, і чимало українських майстрів працюють над книжковим мистецтвом і далеко за межами України.

Але хоч як високо піднесли сучасні українські майстри мистецтво нашої книжки, все ж рівняти її до мистецтва старої української книги не доводиться. Справа в тім, що сучасні майстри працюють над окрасами книжки, над ілюстраціями, обкладинками, титулами, заставками, кінцівками, книжковими марками, знаками, але ще не здійснили радикальної реформи того, що творить основу книжкового куншту, — самого шрифту. Все-таки шрифт гражданки не був, як шрифт стародруків, витвором України, про неї зовсім слушно висловився М. Грушевський, що «нова гражданка, по московських взірцях, була гіршою заміною стильної й розкішної старої графіки». Коли нинішні прекрасні графічні оздоби книжки в’яжуться зі старою українською традицією, то тим гірше вони не пасують до шрифтів, що з українською традицією не пов’язані. В такій комбінації нова українська книжка не має ще тої цільності мистецького твору, якою міг похвалитися старий український куншт. Тому творення нового спеціального українського шрифту є завданням для книжкової графіки. Успіхи сучасного книжкового мистецтва такі великі, що маємо повне право сподіватися, що процес творення нового українського куншту дійде до свого логічного завершення.

Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI — XVII віці. Київ; Львів, 1912.

Дорошенко Д. Покажчик літератури українською мовою в Росії за 1798 — 1897 рр. Прага, 1925.

Єфремов С. Історія українського письменства. СПб., 1911.

Каратаев И. Хронологическая роспись славянских книг, напечатанных кирилловскими буквами: 1491 — 1730. СПб., 1861.

Карский Е. Очерк славянской кирилловской палеографии. Варшава, 1915.

Кашин Я. Значение книги в древней Руси (Древняя русская рукописная книга) // Книга в России. М., 1924.

Лотоцький О. Правне становище української книги в Росії // Congres International des bibliotekaires du livre a Prague, 1926. Прага, 1928.

Макаренко M. Мистецтво книжки // Бібліогр. вісті, 1924. № 1 — 3.

Макаренко М. Орнаментація української книжки 16 — 17 ст. К., 1926.

Маслов С. Друкарство на Україні в XVI — XVII ст. // Бібліогр. вісті. 1924. № 1 — 3.

Маслов С. Етюди з історії українських стародруків, К., 1925.

Маслова О. Рукописна книга. К., 1925.

Некрасов А. Книгопечатание в России. М., 1924.

Огієнко І. Історія українського друкарства. Львів, 1925. Т. 1.

Огієнко І. Історія церковно-слов’янеької мови. Варшава, 1929.

Огієнко І. Як Москва знищила волю друку Києво-Печерської Лаври. Тарнів, 1921.

Савченко Ф. Заборона Українства 1876 p. K., 1930.

Свєнціцький І. Початки книгопечатання на землях України. Жовква, 1924.

Сопиков В. Опыт российской библиографии. СПб., 1813 — 1822.

Сперанский М. История древней русской литературы. М., 1921.

Українська книга XVI — XVII ст. К., 1924.

Українська книга XVI — XVIII вв. К., 1926.

Українська книга. Прага, 1926.

Щепкин В. Учебник русской палеографии. М., 1913.