Непроминальність вічності буття у творах українських драматургів (за творами О.Коломійця, М.Зарудного, О.Левади та ін.)

Олексі́й Федо́тович Коломі́єць (*17 березня 1919 — † 23 листопада 1994) — український письменник та драматург.

Хоча в творчості О. Коломійця переважають п'єси про актуальні, сучасні авторові проблеми («Двоє дивляться кіно», 1987), є у нього й дві драми на теми минулого: «За дев'ятим порогом» («Запорізька Січ», 1971) та «Камінь русина» («Град князя Кия», 1981), написана спеціально до святкування 1500-ліття Києва.

П'єса «Голубі олені» була удостоєна Державної премії ім. Т. Шевченка (1977 p.). Це поетична розповідь про справжнє кохання, пронесене крізь усе життя, про цільність людської особистості. «Голубі олені» — «повість про кохання», яка на тлі численних батальних творів прозвучала винятково ніжною ліричною нотою. Випадкова зустріч дівчини Оленки з глухого поліського села та молодого солдата Кравцова, пробудила в їхніх серцях глибоке кохання, яке вони пронесли крізь життя. Невчасність і недоречність цього почуття під час війни, мабуть, і зумовила його ніжність і силу. Символом кохання, яке витримало всі випробування, як втілення мрії, стають фантастичні голубі олені — витвір Оленчиної уяви. Оленка не просто змогла зберегти в душі своє почуття, — воно стало активною, творчою силою, яка сформувала її особистість. Душевна витривалість і безкомпромісність героїні, її любов, оті символічні голубі олені — поетичний образ чистоти і вірності ідеалу — у контексті п'єси виступають мірилом високої шляхетності. Тема вірності в коханні звучить у Коломійця як тема людської стійкості і відданості високим ідеалам у повсякденному житті.

Мико́ла Я́кович Зару́дний (*20 серпня 1921, Оріховець — †25 серпня 1991, Київ) — український радянський письменник, сценарист. Член спілок Письменників (з 1950 року) і Кінематографістів України.

Успіх і головні риси драматургії Зарудного — конфлікт між високим, одухотвореним і приземлено-меркантильним — означила комедія «Веселка» (1958; Київ, 1962; Київ) і розвинулися у п'єсах «Мертвий бог» (1960; Київ), «Фортуна» (1964; Київ), «Рим, 17, до запитання» (1969; Київ), «Дороги, які ми вибираємо» (1971; Київ), «Пора жовтого листя» (1974; Київ) «Маестро, туш!» (1978; Київ), «Обочина», «Регіон» (обидві — 1981; Київ), «Бронзова фаза» (1985; Київ) та інших. Більшість п'єс — на теми сільського життя.

Автор повісті «Мої земляки» (1950; Київ), збірка оповідань «Світло» (1961; Київ), романів «На білому світі» (1967; Київ), «Уран» (1970; Київ), «Гілея» (1973; Київ).

Олекса́ндр Степа́нович Лева́да (справжнє прізвище при народженні — Косак; 26 листопада 1909, Кривчунка — 16 грудня 1995, Київ) — український драматург та кіносценарист. Був першим заступником голови Держкіно України, заступником міністра культури України та секретарем правління Спілки письменників України. Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1971). Вітчим російського соціолога Юрія Левади.