«Це своєрідний текстовий калейдоскоп строкатої реальності з її |
соціальними недугами й екзистенційними потребами, соціокультурними |
типажами, знайомими ситуаціями, комедійністю, абсурдністю й |
жорстокістю буття, у якому живе українська людина» [5, 13]. |
Еліптичні речення П. Дудик вважає різновидом неповних, |
специфіка яких полягає в тому, що «уявлення про відсутній елемент |
встановлюється не з об’єктивної ситуації <...> і не з сусідніх речень, |
а безпосередньо випливає з лексико-граматичних особливостей цих |
речень, підказується їх значенням і формою» [2, 216]. |
О. Пєшковський, на думку якого еліптичні речення – недостатні |
граматичні сполучення, що представлені в схемі повного речення, але |
позбавлені тих чи інших форм [5, 126–127], визначив низку чинників, |
якими зумовлена реченнєва неповнота. |
У сучасній науковій традиції існує кілька підходів до вивчення |
дискурсу як одного з найважливіших понять лінгвістики [Бацевич |
2004, Селіванова 2002]. |
Список використаних джерел – важливий елемент бібліографічного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці роботи, але готують до початку її написання. До нього заносять цитовані, аналізовані джерела, архівні матеріали, дотичні до теми.
|
|
Розрізняють такі способи розташування літератури у списку:
ü Абетковий: список використаних джерел має самостійну нумерацію за прізвищами авторів; перших слів назв, якщо авторів не зазначено; авторів з однаковими прізвищами розміщують за абеткою їх ініціалів, а роботи одного автора – за назвою роботи; окремо подають абетковий ряд кирилицею (українською, російською мовами) і ряд мовами з латинським написанням літер (англійською, французькою, німецькою тощо).
ü За типами документів: матеріал у списку розташовують за типом видання (книжки, статті, офіційні документи, стандарти тощо), а в межах розділу – за абеткою.
ü Хронологічний список зазвичай використовують у працях історичного спрямування, де важливо продемонструвати періоди і звернути увагу на те, коли опубліковано те чи те джерело.
ü За ступенем використання: такий спосіб застосовують зазвичай у статтях (доповідях), де список використаних джерел невеликий.