Державна політика в галузі мови

Визвольні змагання українського народу в 1917-1920 рр. зумовили розширення функцій української мови як державної. Проголошена радянським керівництвом політика розвитку національних мов і культур не була послідовною, і розвиток української літературної мови суттєво уповільнився вже на зламі 20-30-х років, з утвердженням у державному житті тоталітарного режиму, із запровадженням політики русифікації, що базувалася на хибній теорії злиття всіх радянських націй і народностей в одній радянській спільноті.

Гарантією успішного розвитку української літературної мови, повнокровного її життя може бути тільки справжня державність українського народу.

Історична доля української мови, як і доля українського народу, має докорінно змінитися з утворенням соборної, демократичної, правової української держави.

Розвиток української мови на сучасному етапі.

Після проголошення незалежності України українська мова в державі розширила свої функції.

1. Вона стала мовою державною, обов’язковою для вживання у всіх сферах суспільного життя: у державних урядових установах, початкових, середніх та вищих навчальних закладах, дитячих дошкільних установах, у пресі, видавничій справі, на радіо й телебаченні, у творчих мистецьких спілках та організаціях, продукції кіностудій і т.д.

2. Лексична система, граматика і правопис звільняються від нашарувань умисної русифікації.

Зараз повертаються українські мовні цінності у правописі, граматиці, словниковій справі: перевидано український правопис, орфографічний словник, видаються граматики, що пропонують норми за національними критеріями.

3. Інтенсивно збагачується за рахунок запозичень українська термінологія: а) суспільно-політична — брифінг, імідж, конверсія, консенсус, спікер, стагнація;