Початок української національно-демократичної революції

1. На початку 1917 року остаточно в Росії виявилась неспроможність влади управляти державою. У суспільстві, стомленому війною, розрухою та гострою нестачею продуктів харчування, соціальна напруженість досягла апогею.
Революція почалася 23 лютого 1917 р. страйком робітників, жінок і всього населення Петрограду з гаслами «Хліба», «Миру»,»Поверніть наших чоловіків». Микола ІІ наказав припинити безпорядки, що швидко привело до політизації виступів. Солдати Петроградського округу перейшли на бік повсталих. 24 лютого керівництво Державної Думи звернулось до царя з пропозицією створити відповідальний уряд для наведення порядку в країні, але цар відмовив. Депутати Держдуми перейшли в опозицію, сформували перехідний орган влади – тимчасовий комітет, який запропонував цареві зректись престолу. 2 березня 1917 року у своєму вагоні на станції Псков цар Микола ІІ зрікся престолу. Так закінчилась 300- річна епоха правління династії Романових. 27 лютого в Петрограді було сформовано Тимчасовий виконавчий комітет Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів, а Тимчасовий комітет держдуми утворив тимчасовий уряд на чолі з князем Г. Львовим, який проіснував до липня 1917 р., коли в результаті кризи влади Тимчасовий уряд очолив О.Керенський. Тимчасовий уряд прагнув демократизувати суспільство: ліквідував жандармський корпус і департамент поліції, відмінив смертну кару і політичну цензуру, ввів свободу слова, друку, зборів та інше. Вже 24 лютого про революцію стало відомо в Києві.

2. У результаті Лютневої революції в Росії 1917 р. було ліквідовано самодержавство і встановлено двовладдя: 27 лютого 1917 р. виникла рада робітничих і солдатських депутатів, 2 березня 1917 р. – Тимчасовий уряд.

В Україні існувало три носії владних повноважень (багатовладдя):

- представники Тимчасового уряду: виборні губернські та повітові комісари, виконавчі комітети;

- ради робітничих і солдатських депутатів, до складу яких увійшли представники ліворадикальних партій – есери, меншовики, бундівці, більшовики.

- Українська Центральна Рада (УЦР) –всеукраїнський керівний орган; на місцях- губернські, повітові та міські українські ради.

УЦР була створена 4 березня 1917 року за ініціативи ТУП. У її заснуванні взяли участь представники різних суспільних верств: інтелігенція, військові, студенти, робітники, православне духовенство. Серед них були як представники як головних національних партій (ТУП, УСДРП, УПСР), так і безпартійні діячі. Головою УЦР було обрано М. Грушевського. Спочатку ЦР проводила помірковану політику: вела підготовку до Установчих зборів, проводила українізацію, випуск газети «Рада».

6-8 квітня 1917 р. в Києві зібралося 1500 учасників Українського національного конгресу, які виступили за необхідність забезпечення національно-територіальної автономії України у складі федеративної і демократичної Російської республіки. 8 квітня було обрано новий склад УЦР чисельністю 120 чол. У повному складі вона збиралась тільки на сесіях, між сесіями працювала Мала Рада у складі 20-65 осіб. Провідні позиції належали УПСР, ТУП, згодом тупівці утворили Українську партію соціалістів-федералістів. Більшість обстоювали автономістські позиції, частина (М, Міхновський) виступали за самостійність. УЦР підтримали військовики: виникли Український військовій клуб, український полк ім.. Б.Хмельницького, почалось формування так званого «Вільного козацтва»

Таким чином, на початку своєї діяльності УЦР підтримали всі верстви суспільства, а основним гаслом її політичної діяльності була боротьба за національно-територіальну автономію України.