2015-06-30
297
Людство активно використовує близько 55 % суходолу, 12 % річної води, половину щорічного приросту лісу. Кожного року у світі видобувається з надр близько 100 млрд. тонн руди і спалюється 7 млрд. тонн умовного палива. За останні 100 років в атмосферу було викинуто 360 млрд. тонн вуглекислого газу.
В Україні сільськогосподарські угіддя становлять 41,84 млн. гектарів (69,3% території України), розораність земель досягла 56 % території країни і є найвищою у світі. Площа земель, зайнятих усілякими відходами, становить близько 160 тис. гектарів, збудовано 1087 водосховищ загальним об’ємом понад 55 млрд м3, сім великих каналів завдовжки близько 2000 км із подачею на них понад 1000 м3 води за секунду, видобувається близько 5% світового обсягу мінерально- сировинних ресурсів, загальний обсяг лісокористування становить 14,4 млн м3.
Природокористування поділяється на загальне й спеціальне.
Загальне природокористування здійснюється громадянами для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо). За загальне природокористування (купання у водоймах, плавання на човнах, аматорське та спортивне рибальство у водоймах загального користування, водопій тварин, збирання в лісах грибів тощо) плата не стягується. Воно здійснюється без закріплення природних ресурсів за окремими особами та без отримання на те відповідних дозволів (ліцензій).
|
|
|
Право загального природокористування обумовлено природним процесом обміну речовин і енергії між природою та людиною. Воно має природний характер і здійснюється людиною незалежно від її право- і дієздатності.
Об’єктами права загального природокористування є екологічні ресурси природи — атмосферне повітря, питна вода, водойми загального користування, приміські зелені зони, ліси, зони рекреації, курортні місцевості, тощо. Об’єктами права загального природокористування можуть бути також і деякі види економічних ресурсів — гриби, ягоди, горіхи в лісах, риба у водоймах тощо.
В інтересах держави і суспільства права громадян на користування загальнодоступними благами природи можуть бути обмежені або заборонені. Як правило, юридичні обмеження природокористування пов’язані з необхідністю забезпечити ефективну охорону навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів. Наприклад, відповідно до статті 45 Водного кодексу в разі маловоддя, загрози виникнення епідемії та епізоотії права водокористувачів можуть бути обмежені.
Спеціальне природокористування здійснюється громадянами, підприємствами, установами й організаціями за плату на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), порядок видачі яких визначається Кабінетом Міністрів України. Таке природокористування, як правило, пов’язане із закріпленням природних ресурсів за конкретними користувачами і- з використанням технічних пристроїв або споруд.
|
|
|
Єдиною підставою виникнення права спеціального природокористування є дозвіл спеціально уповноваженого органу держави на використання відповідного природного ресурсу з певною метою. Наприклад, на користування ділянками надр необхідно отримати ліцензії (спеціальні дозволи). Лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток надає право на спеціальне використання лісових ресурсів.
Права та обов’язки природокористувачів можна поділити на загальні й спеціальні. Загальні є однаковими для всіх природокористувачів, спеціальні визначаються залежно від природного об’єкта, що використовується.
Загальні права природокористувачів:
• право на самостійне господарювання при використанні природного об’єкта;
• на здійснення різних дій у рамках закону з метою одержання корисного ефекту від природного об’єкта;
• вимагати усунення перешкод у користуванні природними об’єктом;
• на одержання повної й достовірної інформації про стан навколишнього середовища;
• на участь у проведенні громадської екологічної експертизи;
• на подачу до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їхньому здоров’ю і майну внаслідок негативного впливу на природний об’єкт, що використовується;
• право вимагати відшкодування збитків, заподіяних правомірними або неправомірними діями інших осіб;
• право на захист порушеного права користування природним об’єктом шляхом подачі позову до суду.
Головним обов’язком усіх природокористувачів виступає раціональне й ефективне використання природних об’єктів, дбайливе ставлення до них. Для цього на природокористувачів покладений обов’язок виконувати такі екологічні вимоги:
• застосовувати новітні технології;
• здійснювати заходи щодо запобігання псування, забруднення, виснаження природних об’єктів, негативного впливу їхньої діяльності на стан' навколишнього природного середовища;
• здійснювати заходи щодо відтворення природних об’єктів;
• застосовувати біологічні, хімічні та інші методи поліпшення якості природних об’єктів, що забезпечують охорону природного середовища і безпеку здоров’я населення;
• зберігати території й об’єкти природно-заповідного фонду, що підлягають особливій охороні;
здійснювати господарську й іншу діяльність без порушення прав інших осіб.
Загальним обов’язком усіх природокористувачів є також дотримання ними вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів і лімітів, унесення зборів за спеціальне використання природних об’єктів і штрафів за екологічне правопорушення; компенсація шкоди, заподіяної забрудненням або іншим негативним впливом на навколишнє середовище.
Законодавством передбачено три форми власності на природні ресурси: державну, комунальну, приватну.
Однак не всі об’єкти права державної власності передаються державою в користування окремих суб’єктів. Так, відповідно до Закону України «Про нафту і газ» підземні сховища нафти, газу та продуктів їхньої переробки, створені в природних ємностях, є об’єктами права державної власності.
Об’єкти Червоної книги України (рідкісні й такі, що перебувають під загрозою зникнення, види тваринного і рослинного світу, які постійно або тимчасово перебувають (зростають) у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони), які утримуються (зберігаються) підприємствами, установами й організаціями державної або комунальної форми власності, є об’єктами права відповідно державної або комунальної власності (ст. 6 Закону України «Про Червону книгу України»).
|
|
|
Власники природних ресурсів мають право:
• володіти, користуватися і розпоряджатися належними їм природними ресурсами;
• на отримання диференційованої ренти від юридичних і фізичних осіб за платне використання природних ресурсів;
• самостійно господарювати та використовувати природні ресурси для задоволення своїх потреб;
• визначати режим природних ресурсів, установлювати загальні засади природокористування, порядок та розміри плати, передачу їх у власність та надання у користування фізичним і юридичним особам.
Власники природних ресурсів зобов’язані:
• використовувати природні ресурси за призначенням; §
• сплачувати податки;
• берегти природні ресурси;
• дотримуватися законів, які регулюють право власності й охорону природи та природних ресурсів;
• забезпечувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України, берегти фауну і флору України.
4. ЧЕРВОНА КНИГА УКРАЇНИ.
Розповідь учителя
Червона книга України — основний документ, у якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їхню охорону, відтворення і раціональне використання.
Перша Червона книга, присвячена українській флорі та фауні, була видана в 1980 р. під назвою «Червона Книга Української PCP». Після набуття Україною незалежності у видавництві «Українська енциклопедія» вийшло друком друге видання Червоної книги України: у 1994 р.— том «Тваринний світ» (наклад — 2400 примірників), у 1996 р.— том «Рослинний світ» (наклад — 5000 примірників). З огляду на малий наклад ці два видання відразу стали раритетами.
Залежно від стану і ступеня загрози для популяцій видів, занесених до Червоної книги України, вони поділяються на такі категорії: зниклі (0), зникаючі (І), вразливі (II), рідкісні (III), невизначені (IV))-недостатньо відомі (V), відновлені (VI).
|
|
|
У Червоній книзі України про кожний із видів тварин і рослин, занесених до неї, указуються такі відомості: назва (українською та латинською мовами), місце в системі класифікації тваринного і рослинного світу, категорія, наукове значення, поширення та чисельність (у тому числі за межами України) і причини їхньої зміни, місця перебування (зростання), загальна характеристика, заходи з охорони, вимоги щодо режиму збереження популяцій, відомості про розмноження або розведення в спеціально створених умовах, джерела відповідної інформації тощо. Щодо кожного виду тваринного і рослинного світу, занесеного до Червоної книги України, складається картосхема поширення, а також виготовляються його фотографії (малюнки).
Форма подання відомостей в офіційному виданні Червоної книги України визначається Національною комісією з питань Червоної книги України.
