Христос більше любив, ніж терпів

Іван Авільський не переставав говорити про любов Христа у своїх проповідях і в одному із своїх трактатів „Про любов Бога до людей" засвідчив свої гарячі почуття до Бога, які – з уваги на їх виняткову красу – я дозволив собі тут зацитувати:

„Мій Відкупителю, ти полюбив так людину, що якщо хтось пізнає і розважить цю любов, не може Тебе не любити, бо твоя любов насильно здобуває серця, як це висловлює апостол: „Любов до Христа спонукує нас ". Джерелом любові Ісуса до людей є Його любов до Отця. Тому під час Тайної Вечері сказав до апостолів: „Але щоб світ знав, що я Отця люблю, то так, як Отець мені заповідав, я і чиню. Уставайте ж, ідімо звідси!" (Ів. 14, 31) Але куди? Щоб померти за людей на хресті.

Жодний розум не зможе збагнути, як горить той вогонь любові у Серці Христа (...). Коли б Йому наказано понести смерть не один раз, але тисячу разів, і на це вистарчило б Йому любові. І коли б те, що мусів витерпіти за всіх людей, необхідно було для спасіння однієї людини, зробив би те саме для кожного, що зробив для всіх. Хоч висів на хресті три години, якщо б це було потрібно, вистарчило б Йому любові залишитись там аж до судного дня.

Любов Христа була більшою, ніж Його терпіння! О любове Божа, ти набагато більша, ніж нам здається! Зовнішньо видаєшся великою, бо численні рани і синці про Тебе свідчать, але не показують вони всієї Твоєї величі. Лише у глибині Твого серця схована її велич. Рани – це тільки краплина, що випливає з безмежного моря любові.

Найбільшим проявом любові є пожертвування свого життя за друзів. Але і цього недостатньо Ісусові (...).

Саме така любов Бога спонукає до божевілля добрих людей і глибоко дивує (...). Вона народжує бажання внутрішнього згорання і мучеництва, дозволяє відчути радість у стражданні, навіть на розжарених ґратах, робить так, що ходять по розжареному вугіллі, як по трояндах; вона є джерелом туги за стражданнями, що терпимо заради Бога, джерелом радості від того, чого світ боїться, а також – закликає прийняти те, чим світ гидує. Св. Амвросій говорить, що для душі, яка повінчалася з Ісусом Христом на хресті, найбільш славним є носити знак Розп'ятого.

Як Тобі відплачу, мій Ісусе, за твою любов? Справедливо, щоб за Його кров заплатити своєю власною кров'ю. О коли б і я міг побачити себе позначеним тією кров'ю і прибитим до хреста! (...) Святий хресте, прийми на себе також мене! Стань ширшим, терновий вінець, щоб і я міг помістити в тобі мою голову! О цвяхи, залишіть невинні руки мого Господа, а простроміть моє серце! Ти, мій Ісусе, помер, – пригадує мені св. Павло, – щоб панувати над живими і мертвими; але не через кару, а через любов: „На це бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати" (Рм. 14, 9).

О мій Ісусе, Спасителю сердець, сила твоєї любові зламала також найтвердіші серця! Ти запалив увесь світ твоєю любов'ю. О Господи, повний мудрості, напій моє серце твоїм вином, спалюй твоїм вогнем, рани стрілами твоєї любові! Твій хрест є неначе стрілою, що ранить моє серце. Нехай увесь світ дізнається, що і я маю зранене серце! Любове найсолодша, що Ти зробив? Прийшов, щоб мене лікувати, а поранив мене? Прийшов, щоб навчити мене жити, а зробив мене божевільним? О святе божевілля, хочу щоб я ніколи без Тебе не вмів жити! Господи, коли дивлюся на хрест, все спонукує мене до любові: дерево, постава, рани твого Тіла, а насамперед – твоя любов: вона спонукує мене до любові і бажання, щоб вже ніколи про Тебе не забув".


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



double arrow
Сейчас читают про: