Специфіка обліку виробництва

Завданнями обліку виробництва є:

- своєчасне, повне та достовірне відображення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції;

- організація контролю за правильним використанням у виробни­чому процесі матеріальних ресурсів, грошових коштів і трудових ви­трат згідно з нормами, кошторисами та лімітами;

- перевірка, оцінка й аналіз виконання плану собівартості про­дукції з метою оцінки діяльності підприємства і виявлення резервів скорочення виробничих витрат;

- забезпечення якнайточнішого підрахування собівартості товарної продукції, незавершеного будівництва, конкретних видів робіт та по­слуг. Витрати — це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Облік витрат на виробництво продукції в промисловості здійсню­ється на підставі Типового положення про планування, облік і кальку­ляцію собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженого постано­вою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. № 473, а також Закону України від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР «Про оподаткуван­ня прибутку підприємств» та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Витрати, що складають собівартість продукції (робіт, послуг). Собівартість промислової продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво та збут. Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) утворюють виробничу (заводську) собівартість, а сукупні витрати на виробництво і збут — повну собівартість промислової продукції. Собівартість то­варної (реалізованої) продукції характеризують витрати на виробни­цтво і збут протягом усього операційного циклу. Операційний цикл — це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення господарської діяльності та одержанням коштів від реалізації виробленої з них про­дукції або товарів і послуг.

Дані обліку витрат на виробництво продукції використовуються для визначення результатів діяльності структурних підрозділів і під­приємства загалом, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва, а та­кож для планово-економічних і аналітичних розрахунків.

За місцем виникнення витрати на виробництво продукції групу­ються за цехами, дільницями, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв. Залежно від характеру та призначення процесів, що виконуються, виробництво поділяється на основне, допоміжне і обслуговуючі виробництва та господарства.

До основного виробництва належать цехи і дільниці, безпосередньо задіяні у виробленні продукції. Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: проведення робіт з ремон­ту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту обладнання, різними видами енергії, надання транспортних послуг. Такими є, наприклад, ремонтні, експериментальні цехи, енерге­тичні, транспортні та інші підрозділи. До обслуговуючих виробництв і господарств належать транспорт, житлово-комунальне господарство та культурно-побутові заклади, підсобні сільськогосподарські підприємства, інші структурні підрозділи, не задіяні у виробленні товарної продукції.

Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг (у тому числі окремих виробів, виготов­лених за індивідуальними замовленнями) чи груп однорідних виробів. Витрати на виробництво продукції класифікуються за економічними елементами, статтями калькуляції; засобами перенесення вартості на продукцію; ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат; періодичністю.

Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види ви­трат. Витрати за статтями калькуляції — це витрати на окремі види виробів, а також на основні і допоміжні виробництва. За засобами перенесення вартості на продукцію витрати поділяють на прямі і не­прямі. До прямих належать витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, покупні вироби, на­півфабрикати тощо), які можна безпосередньо включати до її собівар­тості. Непрямими є витрати, які пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі, загальногосподарські) і включаються до її собівар­тості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати містять декілька елементів, що відрізняються за функціональною роллю у ви­робничому процесі. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат останні поділяють на умовно змінні та умовно постійні. До умовно змінних витрат належать такі, абсолютна величина яких збіль­шується зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зменшенням. Це витрати на сировину і матеріали, купівлю комп­лектувальних виробів і напівфабрикатів, технічне паливо і енергію, оплату праці робітникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на соціальні потреби, а також інші витрати. Умовно постійними називають витрати, абсолютний розмір яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції суттєво не змінюється. До них належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення госпо­дарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) поділяються на поточні та одноразові. Поточні — це звичайні витрати, або витрати з періодичністю до одного місяця. Одноразові — це витрати, що здій­снюються періодично (періодичність понад місяць) і призначені про­тягом тривалого часу.

Отже, собівартість для забезпечення процесу виробництва — це грошовий вираз безпосередніх витрат підприємства, пов'язаних з ви­робництвом і реалізацією продукції, виконанням робіт і наданням послуг.

Групування витрат за економічними елементами. Під економіч­ними елементами розуміють економічно однорідні витрати з такою класифікацією: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відраху­вання на соціальні потреби; амортизація; інші операційні витрати.

До елемента «матеріальні витрати» належать витрати на сировину і матеріали; покупні комплектувальні вироби і напівфабрикати; пали­во і електроенергію; тару і тарні матеріали; будівельні матеріали; за­пасні частини; матеріали сільськогосподарського призначення; інші матеріальні витрати; виплати за окладами і тарифами; премії та вина­городи; компенсаційні виплати; оплату відпусток; оплату іншого не- відпрацьованого часу; інші витрати на оплату праці.

Елемент «відрахування на соціальні заходи» складають: відраху­вання на пенсійне забезпечення; відрахування на соціальне страхуван­ня; страхування на випадок безробіття; відрахування на індивідуальне страхування.

До елемента «амортизація» належать витрати на амортизацію основ­них засобів; інших необоротних матеріальних активів; нематеріальних активів.

Інші операційні витрати класифікують залежно від виду витрат і виду доходів.

Одним із основних завдань обліку виробництва є правильне ви­явлення втрат від браку, простоїв, нестач та псування матеріалів, на­півфабрикатів тощо. Облікові дані дають змогу встановити не тільки обсяг збитків, а й причини та осіб, винних у невиробничому викорис­танні державних коштів.

У разі виявлення браку працівники відділу технічного контролю складають акт про брак, де вказують характер дефектів, шифри про­дукції і операції, на яких встановлено брак, винних осіб, причини та інші дані, необхідні для обліку браку і визначення збитків. На підста­ві первинних документів облік втрат від браку здійснюється на спеці­альному калькуляційному рахунку «Брак у виробництві». У цьому разі робиться такий запис: дебет рахунка 24 «Брак у виробництві», кредит рахунка «Виробництво». У державній звітності передбачено показники всіх втрат від браку.

Втрати від простоїв поділяють на два види: внутрішні, що виника­ють від внутрішніх неполадок, та зовнішні, що зумовлені порушення­ми в постачанні матеріалів, палива, енергії. До складу втрат від про­стою включають оплату праці робітників за час простоїв, вартість сировини, матеріалів, палива, енергії, що непродуктивно витрачалися в період простою, а також відповідну частку втрат на утримання і екс­плуатацію обладнання.

Втрати від псування матеріалів і готової продукції, нестачі матері­альних цінностей на складах, а також незавершеного виробництва з вини матеріально відповідальних та інших посадових осіб відшкодо­вуються ними в сумі завданих збитків. У разі невиявлення винних осіб втрати можуть бути списані на собівартість продукції. У синтетичному обліку ці операції вказуються за дебетом рахунка «Нестачі і втрати від псування цінностей» і за кредитом рахунків «Сировина і матеріали», «Паливо», «Виробництво», «Напівфабрикати» та ін.

Після перерахування витрат зі збірно-розподільних рахунків до дебету рахунка «Виробництво» по завершенні звітного місяця важли­вим етапом є розподіл витрат між готовою продукцією та продукцією, яка ще перебуває у стані виготовлення. Правильно організований облік виробництва має дуже важливе значення в боротьбі з випуском не- облікованої продукції.

ддии^ § 5. Облік готової продукції та її реалізації

Одним із основних показників, що характеризують діяльність під­приємств, є загальний обсяг реалізації товарної продукції.

Важливими завданнями обліку готової продукції та її реалізації є: вчасне і правильне відображення наявності і руху готової продукції; контроль за її зберіганням та додержанням встановлених норм запасів на складах; вчасне оформлення документів на відвантаження продук­ції; контроль за платежами покупців за відправлену продукцію; конт­роль за додержанням кошторису витрат і фінансовими результатами. Готовою вважається виготовлена на підприємстві та призначена для продажу продукція, яка пройшла випробування, приймання, укомплек­тування згідно з умовами договорів із замовниками і відповідає тех­нічним вимогам та стандартам. Одиницею бухгалтерського обліку готової продукції є її найменування або однорідна група (вид).

Готова продукція — це матеріальний результат виробничої діяль­ності підприємства. Крім випуску речової продукції (машини, одяг та ін.), підприємство може виконувати роботи для інших підприємств або надавати послуги (ремонтні роботи, перевезення вантажів замовників своїм автотранспортом тощо). На відміну від тієї, яка в обліку зазна­чається як «готова продукція», цей вид продукції називають «викона­ні роботи і послуги». Отже, продукція підприємства складається з готової продукції та виконаних робіт і послуг.

Готова продукція на підприємстві проходить такі операції:

- випуск продукції із виробництва і здавання на склад;

- зберігання продукції на складах підприємства;

- відпуск продукції покупцям із одного місця або відвантаження покупцям із декількох місць;

- відпуск продукції для внутрішніх потреб основних цехів;

- реалізація продукції.

Готова продукція оформлюється здавальною накладною і переда­ється на склад. На невеликих підприємствах готова продукція безпо­середньо з виробництва, минаючи склад, відвантажується покупцям. Виконані роботи і послуги оформлюються актом здавання-прий- мання.

Готова продукція обліковується в кількісному виразі за її видами на картках або в книгах складського обліку. В картці або книзі вказу­ються назва продукції, її номенклатурний номер, одиниці виміру, розмір, ціна за одиницю, марка. Облік готової продукції на складі здійснюється у міру її надходження на склад або відпуску зі складу. В книгах складського обліку або картках робляться записи про над­ходження та відпуск готової продукції і щоденно підраховуються її залишки.

На підставі здавальних накладних, що виписуються у двох при­мірниках, складається відомість випуску готової продукції. Здавальні накладні складаються рахівниками цеху-відправника, підписуються представниками цеху та відділу технічного контролю і разом з про­дукцією відправляються на склад. У накладних мають бути відобра­жені такі реквізити: порядковий номер; час і місце здійснення операції; прізвище представника, який здає продукцію; прізвище представника, який одержує продукцію; прізвище контролера ВТК; одиниці виміру; шифр групи виробів; ціна; кількість зданих виробів. Один примірник накладної з підписом особи, яка прийняла продукцію, повертається виробникові.

Готова продукція відображується в бухгалтерському обліку і звіт­ності за найменшою із двох оцінок: первісною вартістю або чистою

вартістю реалізації.

Первісною вартістю готової продукції є собівартість виробництва, що визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Собівартість виготовленої продукції складається з таких фактичних витрат: на придбання запасів для виготовлення продукції; суми, що сплачується за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги у зв'язку з пошуком і придбанням запасів; суми ввізного мита; непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються під­приємству; на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транс­портування запасів до місця їхнього використання, включаючи ви­трати зі страхування та відсотки за комерційний кредит постачальни­ків; прямих матеріальних витрат; на оплату праці; на доопрацювання і підвищення якісно-технічних характеристик готової продукції; інших витрат, безпосередньо пов'язаних з виготовленням та доведенням про­дукції до стану, придатного для використання за призначенням.

Готова продукція в бухгалтерському обліку відображується за чи­стою вартістю реалізації, якщо на дату балансу її ціна знизилась, чи продукція зіпсована, застаріла, чи вона якось інакше втратила первіс­ну очікувану економічну вигоду.

Чиста вартість реалізації готової продукції визначається за кожною одиницею продукції шляхом вирахування із очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.

Сума, на яку первісна вартість продукції перевищує чисту вартість її реалізації, є втраченою і списується на витрати звітного періоду з відображенням зазначеної вартості в позабалансовому обліку. Після встановлення осіб, які мають відшкодувати витрати, належна до від­шкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованос­ті (або до інших активів) і доходу звітного періоду.

Під час продажу готової продукції вона оцінюється за методом нормативних витрат, який полягає в застосуванні норм витрат на оди­ницю продукції (робіт, послуг), що встановлені підприємством з ура­хуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і поточних цін. Для забезпечення максимального набли­ження нормативних витрат до фактичних норм і оцінок нормативну базу слід регулярно перевіряти та переглядати.

Для синтетичного обліку готової продукції використовується актив­ний балансовий рахунок 26 «Готова продукція», за дебетом якого відо­бражуються надходження готової продукції з виробництва на склад за собівартістю виробництва, а за кредитом — відпуск готової продукції за собівартістю виробництва. Залишок може бути тільки дебетовим.

Продукція, яка не відповідає умовам договору і технічним вимогам та стандартам (крім браку), а також не прийняті замовником роботи відо­бражуються на синтетичному рахунку 23 «Виробництво»; брак готової продукції — на синтетичному рахунку 24 «Брак у виробництві».

Для правильного обчислення фактичної собівартості готової про­дукції, виконаних робіт і наданих послуг доцільно на кінець звітного періоду визначати залишки незавершеного виробництва, тобто про­дукції в незавершеній стадії виробництва. Залишки незавершеного виробництва відображуються за дебетом рахунка 23 «Виробництво».

Якщо готова продукція підприємства повністю передається для використання на цьому самому підприємстві, то вона на рахунку 26 «Готова продукція» може не обліковуватися, а вказується на рахунку 20 «Виробничі запаси» або на інших рахунках залежно від її призна­чення. Готова продукція відвантажується покупцям відповідно до договорів постачання. Вона відпускається зі складу покупцеві згідно з наказом відділу збуту. На призначену для реалізації продукцію ви­писується накладна, яку підписують працівники складу і представник покупця (або транспортно-експедиційного відділу). У кінці дня всі оформлені на відвантажену продукцію документи передаються до бухгалтерії. Облік доходу від реалізації готової продукції здійснюєть­ся за субрахунком 701 «Дохід від реалізації готової продукції» рахунка 70 «Доходи від реалізації». У бухгалтерському балансі реалізація го­тової продукції вказується в статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги» і статті «Векселі одержані», якщо заборгова­ність забезпечено векселями. До підсумку балансу включається чиста реалізаційна вартість, яка визначається шляхом вирахування з дебітор­ської заборгованості резерву сумнівних боргів.