2015-07-04
4243
Тема Страхування та страховий ринок
Економічна суть і необхідність страхування
2. Роль і значення страхування в системі економічних відносин
3. Функції страхування та їх економічний зміст
4. Класифікація страхування за видами та формами
5. Поняття страхового ринку, його структура та розвиток в Україні
6. Державний нагляд за страховою діяльністю
7. Реалізація страхових послуг. Професійні оцінювачі ризиків та збитків
Базові поняття: страхування, страховий захист, страхові фонди, державні страхові резерви, фонди самострахування, принципи страхування, ознаки, класифікація страхування, об'єкт страхування, галузь страхування, підгалузь страхування, вид страхування, форми страхування, обов'язкове страхування, добровільне страхування, страховий ринок, страховик, страхувальник, страхова послуга, страхові агенти, страхові брокери, страховий договір, строк дії договору страхування, правила страхування, державний нагляд за страховою діяльністю, ліцензування страхової діяльності, сюрвеєр, аджастер, аварійний комісар
Економічна необхідність, суть, роль і значення страхування
Страхування є економічною категорією і входить до складу фінансової системи держави. Як і фінансові відносини в цілому, страхування зумовлене рухом грошових коштів у процесі розподілу і перерозподілу грошових доходів і нагромаджень усіх суб'єктів виробництва й обміну. Разом з тим, для страхування властиві економічні відносини, змістом яких є перерозподіл доходів і коштів для нагромадження лише з метою відшкодування матеріальних чи інших втрат (здоров'я, працездатності тощо).
Як економічна категорія,страхування — цесистема економічних перерозподільчих відносин, що охоплює:
— утворення за рахунок внесків фізичних та юридичних осіб спеціального фонду коштів;
— його використання для відшкодування майнових збитків внаслідок стихійних лих та інших випадкових явищ, а також для надання громадянам допомоги у різних ситуаціях в їх житті.
Офіційне визначення терміну страхування наведено в Законі України "Про страхування", згідно з нормами Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором
страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)
та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Характеристика ринкового змісту страхування як системи перерозподільчих відносин ґрунтується на виділенні таких його специфічних ознак як:
— наявність у страхових відносинах не менше двох сторін і збіг їх інтересів;
— страхування породжує грошові перерозподільчі відносини, специфікою яких є те, що вони виникають між учасниками, котрі пов'язані з солідарним розподілом величини збитку одного із них на всіх. Саме замкнутий розподіл збитку є відмінною ознакою категорії страхування, її особливістю щодо інших фінансових категорій;
— страхування передбачає розподіл збитку від настання страхових подій як за територіальною (просторовою), так і за часовою ознаками;
— страхування передбачає поверненість страхових платежів, внесених до страхового фонду та цільове використання страхових резервів (фондів) винятково на покриття заздалегідь визначених збитків, які можуть трапитися в тих чи інших випадках.
При цьому виникає питання про джерело відшкодування втрат. Можливі два варіанти. Перший полягає в тому, що збитки можуть покриватися за рахунок власних фінансових ресурсів самого суб'єкта (юридичної чи фізичної особи). Однак, це спричинює їх відволікання від основного призначення — забезпечення життєдіяльності й безперервності виробництва. Наслідки такого відволікання залежать від обсягів збитків і призводять до скорочення обсягів виробництва та масштабів життєдіяльності, або до припинення діяльності взагалі. Такий варіант — дуже ризикований. Другий варіант полягає у створенні спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — страхових фондів, які виступають матеріальним втіленням системи страхового захисту, для створення яких спрямовується частина ВВП.
Страховий фонд створюється у формі резерву матеріальних і грошових засобів для покриття збитків, спричиненими несприятливими чи ризиковими подіями. Він є невід'ємною частиною, складовим елементом будь-якого суспільства. Тому розмір і структура фонду, що використовується з метою страхового захисту юридичних і фізичних осіб, залежить від багатьох чинників, серед яких виділяють:
— теоретико-методологічні концепції формування фонду;
— стан розвитку економіки;
— співвідношення між формами власності;
— методи залучення коштів для реалізації соціальних програм;
— традиції населення;
— міжнародні відносини тощо.
Централізовані резерви держави утворюються за рахунок загально-державних ресурсів. Основне призначення — відшкодування збитків і усунення наслідків стихійних лих і аварій, що спричинили великі розрухи і призвели до значних людських жертв.
Резерви формуються як у натуральній, так і в грошовій формі. Натуральні — це постійно оновлювані запаси продукції, матеріалів, палива та інших матеріально-технічних ресурсів за визначеною номенклатурою, які розміщені на спеціальних базах. Вони є стратегічними запасами держави, що знаходяться у підпорядкуванні спеціалізованого державного відомства — Державного матеріального резерву, створеного при Кабінеті Міністрів України. У грошовій формі — це централізовані державні фінансові ресурси, які формуються за рахунок коштів державного бюджету, а розпорядником цих коштів є Кабінет Міністрів України.
Фонди самострахування (нецентралізовані страхові фонди) — це організаційно відокремлені фонди суб'єктів господарювання, які створюються як у натуральній, так і в грошовій формах. Призначення цих фондів — оперативне подолання тимчасових ускладнень у процесі господарювання. В аграрному секторі за допомогою механізму самострахування утворюються насіннєвий, фуражний та інші натуральні фонди, які мають за мету пом'якшити або усунути негативний вплив природно-кліматичних умов на результати господарювання.
Недоліком системи самострахування є те, що змушує суб'єктів відволікати свої оборотні кошти в повному обсязі можливих збитків, а це, у свою чергу, зменшує його фінансові можливості щодо операційної діяльності. Це досить дорога і нераціональна форма захисту, яка передбачає вилучення з обігу значних фінансових ресурсів.
Найбільш універсальною формою страхового захисту є фонд страховика (згідно з чинним законодавством — страхові резерви), який створюється за рахунок великої кількості його учасників як юридичних, так і фізичних осіб, які виступають у ролі страхувальників. Формування фондів здійснюється тільки в децентралізованому порядку, тобто страхові внески сплачуються кожним учасником відокремлено. Фонд має тільки грошову форму вираження. Витрачання коштів фонду відбувається на конкретні цілі — відшкодування збитків та виплату страхових сум тим страхувальникам, які постраждали. У рамках фонду страховика досягається висока ефективність використання коштів на покриття збитків; у цьому випадку збитки розподіляються серед усіх учасників страхування, відбувається значний перерозподіл коштів як у просторі, так і в часі, що в кінцевому результаті призводить до високої маневреності, оборотності коштів. Страхові відносини між учасниками страхового фонду організовуються через спеціалізовані страхові організації — страхові компанії або страхові товариства (узагальнена назва — страховики).
Принципи страхування:
Відшкодування в межах реально завданих збитків
Франшиза (Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком
згідно з договором страхування)
Вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком виду страхування
Максимальна сумлінність
Суброга́ція (subrogation) — перехід до страховика на підставі відповідного акту права вимоги, яке страхувальник має щодо особи, винної у збитках. Це право поширюється на страховика лише на суму фактично виплаченого ним страхового відшкодування.
Контрибуція - це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.
Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовується щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку.
Страхування розглядається як один із способів відшкодування за рахунок страхових резервів збитків юридичних і фізичних осіб, спричинених несприятливими обставинами (страховими подіями, ризиками).
На сьогодні страхування є важливим атрибутом, елементом ринкових відносин так само як товар, гроші, власність, кредит та ін. Світова практика не виробила більш економічного, раціонального і доступного механізму захисту інтересів суспільства, ніж страхування.
Страхування є важливим фактором стимулювання економіки, господарської активності окремих суб'єктів, так як створює для всіх учасників рівні права, можливість отримати вигоду, бажання ризикувати, надає впевненості у розвитку підприємницької діяльності, створює нові стимули зростання продуктивності праці і забезпечення економічного розвитку. Насамперед, страхування надає впевненості в розвитку бізнесу. Жодний власник не інвестує свого капіталу в розвиток виробництва тих чи інших товарів або в сферу послуг, не враховуючи можливого ризику втрат авансованих ресурсів. Передаючи за невелику плату відповідальність за наслідки ризикових подій страховикові, інвестор упевнений, що в разі настання страхового випадку завдані збитки будуть відшкодовані.
Страхування вважається інвестиційним сектором економіки, оскільки зібрані страхові внески використовуються страховиком на інвестиційні цілі, разом з тим, суб'єкти господарювання мають можливість направляти кошти на інвестування.
Особливо велику роль відіграє страхування в аграрному секторі. Саме тут багато ризиків, зумовлених природними чинниками, що призводить до великих втрат.
В умовах ринку актуальним стає страхування від комерційних, технічних, правових і політичних ризиків.
Страхування забезпечує раціональне формування та використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм. Світовий досвід довів доцільність нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховим методом. Сформовані за цим методом ресурси використовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямованих на фінансування освіти, охорони здоров'я, пенсійне забезпечення тощо.
У ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, засобом захисту бізнесу та добробуту людей, а з іншого — видом підприємницької діяльності, що приносить прибуток. Займаються такою діяльністю відповідні організаційні структури — страховики або страхові компанії, що спеціалізуються на наданні страхових послуг. Джерелами прибутків страхових компаній є доходи від страхової діяльності, від інвестицій тимчасово вільних коштів в об'єкти виробничої та невиробничої сфер діяльності, акції підприємств, банківські депозити, цінні папери тощо.
