Особливості управління запасами

Використання запасів підпорядковане єдиній меті – забезпеченню безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції. Ефективне управління запасами дозволяє знизити тривалість виробничого та всього операційного циклу, зменшити поточні витрати на їх збереження, визволити з поточного господарського обороту частину фінансових засобів, реінвестуючи їх в інші активи.

Система управління запасами представляє собою частину загальної системи управління оборотними активами підприємства, що полягає в оптимізації загального розміру й структури запасів товарно-матеріальних цінностей, мінімізації витрат на їх обслуговування та забезпечення ефективного контролю за їх рухом.
Система управління запасами охоплює такі основні етапи робіт:
1. Аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей у попередньому періоді.
2. Визначення цілей формування запасів.
3. Оптимізація розміру основних груп поточних запасів.
4. Оптимізація загальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних активів.
5. Формування ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві.
6. Реальне відображення у фінансовому обліку вартості запасів товарно-матеріальних цінностей в умовах інфляції.
1. Аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей у попередньому періоді проводиться на основі чотирьох етапів.
На першому етапі аналізу розглядаються показники загальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей – темпи її динаміки, питома вага в обсязі оборотних активів тощо.
На другому етапі аналізу вивчається структура запасів у розрізі їх видів і основних груп, виявляються сезонні коливання їх розмірів.
На третьому етапі аналізу вивчається ефективність використання різних видів і груп запасів їх обсягу в цілому, яка характеризується показниками їх оборотності.
На четвертому етапі вивчаються обсяг і структура поточних витрат щодо обслуговування запасів у розрізі окремих видів цих витрат.
2. Визначення цілей формування запасів.
Запаси товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних активів, можуть створюватися на підприємстві з різними цілями:
а) для забезпечення поточної виробничої діяльності: поточні запаси сировини й матеріалів;
б) для забезпечення поточної збутової діяльності: поточні запаси готової продукції;
в) для накопичення сезонних запасів, для господарського процесу в майбутньому періоді: сезонні запаси сировини, матеріалів, готової продукції тощо.
3. Оптимізація розміру основних груп поточних запасів.
Розкриття суті даного етапу пов’язане з поділом усієї сукупності запасів товарно-матеріальних цінностей на два основних види – виробничі запаси та запаси готової продукції.
Для оптимізації розміру поточних запасів товарно-матеріальних цінностей використовується "Модель економічно обгрунтованого розміру замовлення" [Economic ordering quantity – EOQ model], яка серед інших набула найбільшого поширення. Вона, як правило, використовується для оптимізації розміру виробничих запасів і запасів готової продукції.
Розрахунковий механізм моделі EOQ заснований на мінімізації сукупних операційних витрат для закупівлі та збереження запасів на підприємстві. Ці операційні витрати поділяються на дві групи:
а) сума витрат на розміщення замовлень, включаючи витрати для транспортування та приймання товарів;
б) сума витрат для збереження товарів на складі.
Графічно це можна передати таким чином (рис. 3).

Рис. 3. Логіка моделі EOQ

Математично модель EOQ виражається такою принциповою формулою:
, де
EQQ(РППо) – оптимальний середній розмір партії постачання товарів (EOQ);
ОВС – обсяг виробничого споживання товарів (сировини або матеріалів) в аналізованому періоді;
Врз – середня вартість розміщення одного замовлення;
Вз – вартість збереження одиниці товару в аналізованому періоді.
Відповідно оптимальний середній розмір виробничого запасу визначається за такою формулою:
, де
ВЗо – оптимальний середній розмір виробничого запасу (сировини, матеріалів);
ОРППо – оптимальний середній розмір партії постачання товарів (EOQ).
У рамках цієї теорії розроблені й схеми управління замовленнями, що дозволяють за допомогою ряду параметрів формалізувати процедуру відновлення запасів, тобто визначити рівень запасів, при якому необхідно робити таке замовлення. Одна із цих схем виражається системою моделей:
;
;
, де
РЗз – рівень запасів, при якому робиться замовлення;
МПс – максимальна денна потреба в сировині, од.;
МДз – максимальна кількість днів на виконання замовлення;
СЗ – найбільш імовірний мінімальний рівень запасів (страховий запас), од.;
Сдс – середньоденна потреба в сировині, од.;
СПз – середня тривалість виконання замовлення (від моменту розміщення до моменту одержання сировини), дні;
РЗмакс. – максимальний рівень запасів, од.;
ДПмін. – мінімально денна потреба в сировині, один.;
Дмін. – мінімальна кількість днів виконання.
4. Оптимізація загальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних активів.
Розрахунок оптимальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей у цілому і за основними їх групами здійснюється за формулою:
Зк = (Нпз х Оо) + Зсз + Зсз + Зцп, де
Зк – оптимальна сума запасів на кінець аналізованого періоду;
Нпз – норматив запасів поточного збереження, в днях;
Оо – одноденний обсяг виробництва (для запасів сировини та матеріалів) або реалізації (для запасів готової продукції) у майбутньому періоді;
Зсз – запланована сума запасів сезонного збереження;
Зцп – запланована сума запасів цільового призначення інших видів.
5. Формування ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві.
Найбільш широке застосування серед систем контролю за рухом запасів у країнах з розвинутою економікою одержала "Система АВС". Суть цієї контролюючої системи полягає в тому, що вся сукупність запасів товарно-матеріальних цінностей розподіляється на три категорії на основі їх вартості, обсягу і частин витрачання, а також негативних наслідків.
6. Реальне відображення у фінансовому обліку вартості запасів товарно-матеріальних цінностей в умовах інфляції.

4.2 ОСОБЛИВІСТЬ УПРАВЛІННЯ ДЕБІТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ

У сучасній господарській практиці дебіторська заборгованість класифікується за такими видами:
1) дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, строк оплати яких не наступив;
2) дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, що неоплачені у вказаний термін;
3) дебіторська заборгованість за отриманими векселями;
4) дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом;
5) дебіторська заборгованість за розрахунками з персоналом;
6) інші види дебіторської заборгованості.
Система управління дебіторською заборгованістю представляє собою частину загального управління оборотними активами й маркетингової політики підприємства, що спрямована на розширення обсягу реалізації продукції та полягає в оптимізації загального розміру цієї заборгованості та забезпеченні своєчасної її оплати.

Формування системи управління дебіторською заборгованістю підприємства здійснюється за такими основними етапами:
1. Аналіз дебіторської заборгованості підприємства у попередньому періоді.
2. Формування принципів кредитної політики відповідно до покупців продукції.
3. Визначення можливої суми фінансових засобів, що інвестуються в дебіторську заборгованість за товарним (комерційним) і споживчим кредитом.
4. Формування системи кредитних умов.
5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту.
6. Формування процедури оплати дебіторської заборгованості.
7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості.
8. Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною оплатою дебіторської заборгованості.

1. Аналіз дебіторської заборгованості підприємства у попередньому періоді.

Аналіз дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями проводиться в розрізі товарного (комерційного) та споживчого кредиту.
По-перше, оцінюється рівень дебіторської заборгованості підприємства та його динаміка у попередньому періоді. Оцінка цього рівня здійснюється на основі визначення коефіцієнта відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість, що розраховується за такою формулою:
де
КОАдз – коефіцієнт відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість;
ДЗ – загальна сума дебіторської заборгованості підприємства або сума заборгованості окремо з товарного і споживчого кредиту;
ОА – загальна сума оборотних активів підприємства.
По-друге, визначаються середній період оплати дебіторської заборгованості та кількість її оборотів в аналізованому періоді.
Середній період оплати дебіторської розраховується за такою формулою:
, де
ПОдз – середній період оплати дебіторської заборгованості підприємства;
ДЗ – середній залишок дебіторської заборгованості підприємства (у цілому або окремих її видів) в аналізованому періоді;
Оо – сума одноденного обороту з реалізації продукції в аналізованому періоді.
Кількість оборотів дебіторської заборгованості характеризує швидкість обертання інвестованих в неї засобів протягом визначеного періоду. Цей показник розраховується за такою формулою:
, де
КОдз – кількість оборотів дебіторської заборгованості підприємства в аналізованому періоді;
ОР – загальна сума обороту з реалізації продукції в аналізованому періоді;
ДЗ – середній залишок дебіторської заборгованості підприємства у цілому або окремих її видів) в аналізованому періоді.
По-третє, оцінюється склад дебіторської заборгованості підприємства за окремими її "віковими групами", тобто за передбаченими термінами її оплати.
По-четверте, докладно розглядається склад простроченої дебіторської заборгованості, виділяються сумнівна та безнадійна заборгованість. У процесі цього аналізу використовуються такі показники, як коефіцієнт прострочення дебіторської заборгованості й середній "вік" простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості.
Коефіцієнт прострочення дебіторської заборгованості розраховується за такою формулою:
, де
КПдз – коефіцієнт прострочення дебіторської заборгованості;
ДЗnр – сума дебіторської заборгованості, неоплаченої у передбачені терміни;
ДЗ – загальна сума дебіторської заборгованості підприємства.
Середній "вік" простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості визначається за такою формулою:
, де
ВПдз – середній "вік" простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості;
ДЗпр – середній залишок дебіторської заборгованості, неоплаченої в термін (сумнівної, безнадійної), в аналізованому періоді;
Оо – сума одноденного обороту з реалізації в аналізованому періоді.
По-п’яте, визначають суму ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість. З цією метою суму додаткового прибутку, отриманого від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту, зіставляють із сумою додаткових витрат на оформлення кредиту й оплату боргу, а також прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями: безнадійна дебіторська заборгованість, списання у зв’язку з неплатоспроможністю покупців і закінченням термінів позовної давнини. Розрахунок даного ефекту здійснюється за такою формулою:
Едз = Пдз – ПЗдз – ФПдз, де
Едз – сума ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунків із покупцями;
Пдз – додатковий прибуток підприємства, отриманий від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту;
ПВдз – поточні витрати підприємства, пов’язані з організацією кредитування покупців і оплатою боргу;
ФВдз – сума прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями.
У процесі даного аналізу може бути визначений і відносний показник – коефіцієнт ефективності інвестування засобів у дебіторську заборгованість. Він розраховується за такою формулою:
, де
КЕдз – коефіцієнт ефективності інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунків із покупцями;
Едз – сума ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунків із покупцями у визначеному періоді;
ДЗрп – середній залишок дебіторської заборгованості щодо розрахунків із покупцями в аналізованому періоді.
Результати аналізу використовуються в процесі наступної розробки окремих параметрів кредитної політики підприємства.
2. Формування принципів кредитної політики стосовно покупців продукції.
У сучасній практиці реалізація продукції в кредит (із відстрочкою платежу за неї) одержала широке поширення як в країнах із розвинутою ринковою економікою, так і в нашій країні. Формування принципів кредитної політики відображає умови цієї практики і спрямоване на підвищення ефективності операційної та фінансової діяльності підприємства.

У процесі формування принципів кредитної політики стосовно покупців продукції вирішуються два основних питання:
а) у яких формах здійснювати реалізацію продукції в кредит;
б) який тип кредитної політики варто обрати підприємству.
Форми реалізації продукції в кредит мають два різновиди – товарний (комерційний) кредит і споживчий кредит.

Типи кредитної політики. Розрізняють три типи кредитної політики підприємства стосовно покупців продукції – консервативний, помірний та агресивний.

Консервативний тип кредитної політики підприємства спрямований на мінімізацію кредитного ризику. Здійснюючи даний тип кредитної політики, підприємство не прагне до одержання високого додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції.

Помірний тип кредитної політики підприємства орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.
Агресивний тип кредитної політики підприємства орієнтується на максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, незважаючи на високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції.

3. Визначення можливої суми фінансових засобів, які інвестуються в дебіторську заборгованість за товарним комерційним і споживчим кредитом.
Розрахунок необхідної суми фінансових засобів, які інвестуються в дебіторську заборгованість, здійснюється за такою формулою:
, де
Идз – необхідна сума фінансових засобів, які інвестуються в дебіторську заборгованість;
ОРк –обсяг реалізації продукції в кредит, що планується;
Кс/ц – коефіцієнт співвідношення собівартості та ціни продукції, виражений десятковим дробом;
ПНК – середній період надання кредиту покупцям, у днях;
ПР – середній період прострочення платежів з наданого кредиту, у днях.
4. Формування системи кредитних умов.
До даних умов належать такі елементи:
· кредитний період;
· кредитний ліміт;
· вартість надання кредиту;
· система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань покупцями.
5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту.
В основі стандартів оцінки покупців лежить їх кредитоспроможність. Кредитоспроможність покупця характеризує систему умов, що визначають його спроможність залучати кредит в різних формах і в повному обсязі в передбачені терміни виконувати всі пов’язані з ним фінансові зобов’язання.
Формування системи стандартів оцінки покупців включає такі основні елементи:
· визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців;
· формування й експертиза інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців;
· вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців;
· угрупування покупців продукції за рівнем кредитоспроможності;
Формування стандартів оцінки покупців і диференціація кредитних умов здійснюються роздільно за формами кредиту – товарної та споживчої.
6. Формування процедури оплати дебіторської заборгованості. Дана процедура передбачає: терміни й форми нагадувань покупцям про дату платежів; можливості та умови пролонгування боргу з наданого кредиту; умови порушення справи про банкрутство неспроможних дебіторів.
7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості. Розвиток ринкових відносин дозволяє використовувати у практиці нові форми управління дебіторською заборгованістю – її рефінансування, тобто прискорення переведення в інші форми оборотних активів підприємства: кошти і високоліквідні короткострокові цінні папери.
Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є:
· факторинг;
· облік векселів, виданих покупцями продукції;
· форфейтинг.

4.3. УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМИ АКТИВАМИ
Розмір залишку грошових активів, яким оперує підприємство в процесі господарської діяльності, визначає рівень його абсолютної платоспроможності, впливає на тривалість операційного циклу, а отже, і на розмір фінансових засобів, що інвестуються в оборотні активи, а також характеризує його інвестиційні можливості.
Формування підприємством грошових авуарів викликане рядом чинників, що закладені в основу відповідної класифікації залишків його коштів (рис. 5).

Рис. 5. Основні види грошових залишків підприємства
Операційний або трансакційний залишок грошових активів є основним у складі сукупних грошових активів підприємства. Він формується з метою забезпечення поточних платежів, пов’язаних із виробничо-комерційною діяльністю підприємства: із закупівлі сировини, матеріалів і напівфабрикатів, оплати праці; сплати податків; оплати послуг сторонніх організацій тощо.
Страховий або резервний залишок грошових активів. Необхідність формування даного виду залишку зумовлена вимогами підтримки постійної платоспроможності підприємства щодо невідкладних фінансових зобов’язань.
Інвестиційний (або спекулятивний) залишок грошових активів може формуватися тільки в тому випадку, якщо цілком задоволена потреба у формуванні грошових авуарів інших видів.
Компенсаційний залишок грошових активів представляє собою незнижувальну суму грошових активів, що підприємство відповідно до умов угоди про банківське обслуговування повинно постійно берегти на своєму розрахунковому рахунку.

Основною метою у процесі управління грошовими активами є забезпечення постійної платоспроможності підприємства. Поряд із цією основною метою важливим завданням процесу управління грошовими активами є забезпечення ефективного використання тимчасово вільних коштів, а також сформованого інвестиційного їх залишку.
З позицій форм накопичення грошових авуарів і управління платоспроможністю підприємства його грошові активи підрозділяються на такі елементи:
· грошові активи в національній валюті;
· грошові активи в іноземній валюті;
· резервні грошові активи у формі високоліквідних короткострокових фінансових вкладень.
Таблиця 9 Склад основних елементів грошових активів, що забезпечують платоспроможність підприємства

Політика управління грошовими активами є частиною загальної політики управління оборотними активами підприємства, що полягає в оптимізації сукупного розміру їх залишку з метою забезпечення постійної платоспроможності й ефективного використання в процесі збереження.
Розробка політики управління грошовими активами підприємства включає такі основні етапи:
1. Аналіз грошових активів підприємства в попередньому періоді.
2. Оптимізація середнього залишку грошових активів підприємства.
3. Диференціація середнього залишку грошових активів у національній та іноземній валюті.
4. Вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових активів.
5. Забезпечення рентабельного використання тимчасово вільного залишку грошових активів.
6. Побудова ефективних систем контролю за грошовими активами підприємства.
1. Аналіз грошових активів підприємства в попередньому періоді.
Основною метою даного аналізу є оцінка суми й рівня середнього залишку грошових активів з позицій забезпечення платоспроможності підприємства, а також визначення ефективності їх використання.
Аналіз грошових активів підприємства здійснюється в чотири етапи.
На першому етапі аналізу оцінюється ступінь участі грошових активів в оборотному капіталі і його динаміка в попередньому періоді. Оцінка здійснюється на основі визначення коефіцієнта участі грошових активів в оборотному капіталі:
, де
КУга – коефіцієнт участі грошових активів в оборотному капіталі;
ГА – середній залишок сукупних грошових активів підприємства в аналізованому періоді;
ОА – середня сума оборотних активів підприємства в аналізованому періоді.
На другому етапі аналізу визначається середній період обороту та кількість оборотів грошових активів в аналізованому періоді.
Середній період обороту грошових активів розраховується таким чином:

або
, де
ПОга – середній період обороту грошових активів, у днях;
ГА – середній залишок сукупних грошових активів підприємства в аналізованому періоді;
Оо – сума одноденного обороту з реалізації продукції в аналізованому періоді;
ВГАо – одноденний обсяг витрати коштів в аналізованому періоді.
Аналогічно диференціюється і розрахунок показника кількості оборотів середнього залишку грошових активів в аналізованому періоді:

або
, де
КОга – кількість оборотів середнього залишку грошових активів в аналізованому періоді;
ОР – загальна сума обороту з реалізації продукції в аналізованому періоді;
ВГА – загальний обсяг витрат коштів в аналізованому періоді;
ГА – середній залишок сукупних грошових активів підприємства в аналізованому періоді.
На третьому етапі аналізу визначається рівень абсолютної платоспроможності підприємства за окремими місяцями попереднього періоду.
На четвертому етапі аналізу визначається рівень відволікання вільного залишку грошових активів у короткострокові фінансові вкладення та коефіцієнт рентабельності короткострокових фінансових вкладень.
Рівень відволікання вільного залишку грошових активів у короткострокові фінансові вкладення визначається так:
, де
РВкфв – рівень відволікання вільного залишку грошових активів у короткострокові фінансові вкладення, в %;
КФВ – середній залишок грошових активів у формі короткострокових фінансових вкладень у аналізованому періоді;
ГА – середній залишок сукупних грошових активів підприємства в аналізованому періоді.
Коефіцієнт рентабельності короткострокових фінансових вкладень розраховується за такою формулою:
, де
КРкфв – коефіцієнт рентабельності короткострокових фінансових вкладень;
П – сума прибутку, отримана підприємством від короткострокового інвестування вільних грошових активів в аналізованому періоді;
КФВ – середній залишок грошових активів у формі короткострокових фінансових вкладень в аналізованому періоді.
Результати проведеного аналізу використовуються у процесі наступної розробки окремих параметрів політики управління грошовими активами підприємства.
2. Оптимізація середнього залишку грошових активів підприємства. Така оптимізація забезпечується шляхом розрахунків необхідного розміру окремих видів цього залишку в наступному періоді.
Потреба в операційному (трансакційному) залишку грошових активів характеризує мінімально необхідну їх суму, що необхідна для здійснення поточної господарської діяльності. Розрахунок даної суми залежить від грошового обігу, що планується за операційною діяльністю та кількістю оборотів грошових активів. Для розрахунку планованої суми операційного залишку грошових активів використовується така формула:
, де
ГАо – сума операційного залишку грошових активів, що планується на підприємстві;
ПОог – обсяг грошового обігу за операційною діяльністю, що планується на підприємстві;
КОга – кількість оборотів середнього залишку грошових активів у плановому періоді.
Розрахунок планованої суми операційного залишку грошових активів може бути здійснений і на основі звітного їх показника, якщо в процесі аналізу було встановлено, що він забезпечував своєчасність здійснення всіх платежів, пов’язаних з операційною діяльністю підприємства. У даному випадку для розрахунку використовується така формула:
, де
ГАо – сума операційного залишку грошових активів, що плануються на підприємстві;
ГАф – фактична середня сума операційного залишку грошових активів підприємства у попередньому аналогічному періоді;
ПОог – обсяг грошового обігу за операційною діяльністю, що планується на підприємстві;
ФОог – фактичний обсяг грошового обігу за операційною діяльністю підприємства у попередньому аналогічному періоді;
КОга – кількість оборотів середнього залишку грошових активів у плановому періоді.
Потреба у страховому (резервному) залишку грошових активів визначається на основі розрахованої суми їх операційного залишку та коефіцієнта варіації нерівномірності надходження коштів на підприємство за окремими місяцями попереднього року. Для розрахунку планованої суми страхового залишку грошових активів використовується така формула:
ГАс = ГАо х КВнк, де
ГАс – сума страхового залишку грошових активів, що планується на підприємстві;
ГАо – сума операційного залишку грошових активів, що планується на підприємстві;
КВпдс – коефіцієнт варіації надходження коштів на підприємство у звітному періоді.
Потреба в компенсаційному залишку грошових активів планується в розмірі, визначеному угодою про банківське обслуговування.
Потреба в інвестиційному (спекулятивному) залишку грошових активів планується на основі фінансових можливостей підприємства тільки після того, як цілком забезпечена потреба в інших видах залишків грошових активів, бо ця частина грошових активів не втрачає своєї вартості в процесі збереження (при формуванні ефективного портфеля короткострокових фінансових інвестицій), їх сума верхньою межею не обмежується. Критерієм формування цієї частини грошових активів виступає необхідність забезпечення більш високого коефіцієнта рентабельності короткострокових інвестицій порівняно з коефіцієнтом рентабельності операційних активів.
Загальний розмір середнього залишку грошових активів у плановому періоді визначається шляхом підсумовування розрахованої потреби в окремих видах:
ГА = ГАо + ГАс + ГАк + ГАі, де
ГА – середня сума грошових активів підприємства в плановому періоді;
ГАо – середня сума операційного залишку грошових активів у плановому періоді;
ГАс – середня сума страхового залишку грошових активів у плановому періоді;
ГАк – середня сума компенсаційного залишку грошових активів у плановому періоді;
ГАі – середня сума інвестиційного залишку грошових активів.
Враховуючи, що залишки грошових активів трьох останніх видів є деякою мірою взаємозамінними, загальна потреба в них при обмежених фінансових можливостях підприємства може бути відповідно скорочена.
У закордонній практиці застосовуються й більш складні моделі визначення середнього залишку грошових активів.
Найбільш широке використання отримала модель Баумоля – це трансформована раніше розглянута модель EOQ, що застосовується для планування залишку коштів. Вихідними положеннями моделі Баумоля є сталість потоку витрат коштів, збереження всіх резервів грошових активів у формі короткострокових фінансових вкладень і зміна залишку грошових активів від їх максимуму до мінімуму, що дорівнює нулю.

Математичний алгоритм розрахунку максимального й середнього оптимальних розмірів залишку коштів відповідно до моделі Баумоля має такий вигляд:
;
, де
ГАмакс – оптимальний розмір максимального залишку грошових активів підприємства;
ГА – оптимальний розмір середнього залишку грошових активів підприємства;
Ро – витрати на обслуговування однієї операції поповнення коштів;
Пд – рівень втрати альтернативних доходів при збереженні коштів: середня відсоткова ставка за короткостроковими фінансовими вкладеннями, що виражена десятковим дробом;
ПОго – планований обсяг грошового обігу або суми витрат коштів.
Модель Міллера-Орра – це ще більш складний алгоритм визначення оптимального розміру залишків грошових активів. Вихідні положення даної моделі передбачають наявність визначеного розміру страхового запасу й визначеної нерівномірності в надходженні та витраті коштів, а відповідно, і залишку грошових активів. Мінімальна межа формування залишку грошових активів приймається на рівні страхового залишку, а максимальна – на рівні трикратного розміру страхового залишку.
Математичний алгоритм розрахунку діапазону коливань залишку грошових активів між мінімальним і максимальним його значенням має такий вигляд:
, де
ГКОм/м – діапазон коливань суми залишку грошових активів між мінімальним і максимальним його значенням;
Ро – витрати на обслуговування однієї операції поповнення коштів;
s2го – середньоквадратичне (стандартне) відхилення щоденного обсягу грошового обігу;
Пд – середньоденний рівень втрат альтернативних доходів при збереженні коштів: середньоденна ставка відсотків з короткострокових фінансових операцій, що виражена десятковим дробом.
Відповідно, максимальний і середній залишки грошових активів визначаються за формулою:
ГАмакс. = ГАмін. + ДКЗм/м;
, де
ГАмакс. – оптимальний розмір максимального залишку грошових активів підприємства;
ГА – оптимальний розмір середнього залишку грошових активів підприємства;
ГАмін. – мінімальний або страховий залишок грошових активів підприємства;
ДКЗм/м – діапазон коливань суми залишку грошових активів між мінімальним і максимальним його значенням.
3. Диференціація середнього залишку грошових активів у національній та іноземній валюті. Така диференціація здійснюється тільки на підприємствах зовнішньоекономічної діяльності. Мета такої диференціації полягає в тому, щоб із загальної оптимізованої потреби в грошових активах виділити валютну їх частину, щоб забезпечити формування необхідних підприємству валютних фондів.
4. Вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових активів.
Таке регулювання проводиться з метою забезпечення постійної платоспроможності підприємства, а також для зменшення розрахункової максимальної та середньої потреби в залишках грошових активів.
Основним методом регулювання середнього залишку грошових активів є коригування потоку наступних платежів. Таке коригування здійснюється у декілька етапів.
На першому етапі на основі плану (бюджету) надходжень і витрат засобів у наступному кварталі вивчається діапазон коливань залишку грошових активів підприємства в розрізі окремих декад. Даний діапазон коливань визначається стосовно мінімального й середнього показників залишків грошових активів у наступному періоді.
На другому етапі регулюються декадні терміни витрат коштів, що пов’язані з їх надходженнями, які дозволяють мінімізувати залишки грошових активів за кожний місяць і за квартал у цілому. Критерієм оптимальності цього етапу регулювання потоку наступних платежів виступає мінімальний рівень середньоквадратичного (стандартного) відхилення декадних значень залишку грошових активів підприємства від середнього.
На третьому етапі отримані в результаті регулювання потоку платежів значення залишків грошових активів оптимізується з урахуванням розміру страхового залишку цих активів, що передбачається. Спочатку визначаються максимальний і мінімальний залишки грошових активів з урахуванням нового діапазону їх коливань і розміру страхового їх запасу, а потім – їх середній залишок, тобто половина суми мінімального й максимального залишків грошових активів.
Вивільнена в процесі подекадного коригування потоку платежів сума грошових активів реінвестується в короткострокові фінансові вкладення або в інші види активів.
Існують і інші форми оперативного регулювання середнього залишку грошових активів, що забезпечують як збільшення, так і зниження його розміру. Розглянемо основні їх форми:
• використання флоуту. Флоут представляє собою суму коштів підприємства, пов’язану уже з виписаними платіжними документами – дорученнями, чеками, акредитивами тощо, але ще не оплачену їх одержувачем. Флоут за конкретним платіжним документом можна розглядати як період між його випискою по конкретному платежу і фактичною його оплатою. Максимізуючи флоут (період проходження виписаних платіжних документів до їх оплати) підприємство може відповідно підвищувати суму середнього залишку своїх грошових активів без додаткового вкладення фінансових засобів. У закордонній практиці флоут є одним з ефективних інструментів управління залишком грошових активів компаній і фірм;
• скорочення розрахунків готівкою.
• прискорення оплати дебіторської заборгованості, у першу чергу, за рахунок використання сучасних форм її рефінансування: обліку векселів, факторингу, форфейтингу;
• відкриття "кредитної лінії" в банку, яка забезпечує оперативне надходження засобів короткострокового кредиту при необхідності термінового поповнення залишку грошових активів;
• прискорення оплати коштів із метою їх поповнення на розрахунковому рахунку для забезпечення своєчасних розрахунків підприємства в безготівковій формі;
• використання в окремі періоди практики часткової попередньої оплати за поставлену продукцію, якщо це не призводить до зниження обсягу її реалізації. Така практика використовується звичайно при реалізації продукції, що має високий попит на ринку.
5. Забезпечення рентабельного використання тимчасово вільного залишку грошових активів.
На даному етапі формування політики управління грошових активів розробляється система заходів щодо мінімізації рівня втрат альтернативного прибутку в процесі їх зберігання та протиінфляційного захисту.

6. Побудова ефективних систем контролю за грошовими активами підприємства.

4.4 ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСУВАННЯМ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ

Управління фінансуванням оборотних активів підприємства підпорядковане цілям забезпечення необхідної потреби в них відповідними фінансовими засобами й оптимізації структури джерел формування цих засобів.
Політика фінансування оборотних активів це частина загальної системи управління його оборотними активами, що полягає в оптимізації обсягу й складу фінансових джерел їх формування з позицій забезпечення ефективного використання власного капіталу та достатньої фінансової стійкості підприємства.
Розробка політики фінансування оборотних активів здійснюється за такими основними етапами:
1. Аналіз стану фінансування оборотних активів підприємства в попередньому періоді.
2. Формування принципів фінансування оборотних активів підприємства.
3. Оптимізація обсягу поточного фінансування оборотних активів з урахуванням фінансового циклу підприємства.
4. Оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів підприємства.
1. Аналіз стану фінансування оборотних активів підприємства в попередньому періоді проходить у чотири етапи.
На першому етапі аналізу проводиться оцінка достатності фінансових засобів, що інвестуються в оборотні активи, із позицій задоволення потреби в них у попередньому періоді. Така оцінка проводиться на основі коефіцієнта достатності фінансування оборотних активів підприємства в цілому, в тому числі власних оборотних активів. Для того, щоб нівелювати вплив зміни обсягу реалізації продукції на аналізовані показники, вони виражаються відносними значеннями у днях обороту. Коефіцієнти розраховуються за такими формулами:
,
, де
КДФоа – коефіцієнт достатності фінансування оборотних активів в аналізованому періоді;
КДФвоа – коефіцієнт достатності фінансування власних оборотних активів;
ФПОоа – фактичний період обороту оборотних активів (у днях) в аналізованому періоді;
НПОоа – норматив оборотних активів підприємства (у днях), установлений на відповідний аналізуючий період;
ФПОвоа – фактичний період обороту власних оборотних активів (у днях) в аналізованому періоді;
НПОвоа – норматив власних оборотних активів підприємства в днях, установлений на відповідний період, що аналізується.
На другому етапі аналізу розглядаються сума і рівень чистих оборотних активів або чистого робочого капіталу й темпи зміни цих показників за окремими періодами. Для оцінки рівня чистих оборотних активів розраховується коефіцієнт чистих оборотних активів:

Кчоа – коефіцієнт чистих оборотних активів або чистого робочого капіталу підприємства;
ЧОА – середня сума чистих оборотних активів або чистого робочого капіталу підприємства в аналізованому періоді;
ОА – середня сума оборотних активів або робочого капіталу підприємства в аналізованому періоді.
На третьому етапі аналізу вивчаються обсяг і рівень поточного фінансування оборотних активів підприємства у звітному періоді, що визначаються потребами його фінансового циклу.
Обсяг поточного фінансування оборотних активів підприємства розраховується за такою формулою:
ОПФоа = Зтмц + ДЗ – КЗ, де
ОПФоа – середній обсяг поточного фінансування оборотних активів підприємства в аналізованому періоді;
Зтмц – середня сума запасів товарно-матеріальних цінностей у складі оборотних активів підприємства в періоді, що аналізується;
ДЗ – середня сума дебіторської заборгованості підприємства в аналізованому періоді;
КЗ – середня сума кредиторської заборгованості підприємства в аналізованому періоді.
Рівень поточного фінансування оборотних активів підприємства оцінюється коефіцієнтом поточного фінансування оборотних активів і розраховується за такою формулою:
, де
КПФоа – коефіцієнт поточного фінансування оборотних активів підприємства в аналізованому періоді;
ОПФоа – середній обсяг поточного фінансування оборотних активів підприємства в аналізованому періоді;
ОА – середня сума оборотних активів підприємства в аналізованому періоді.
На четвертому етапі аналізу розглядаються динаміка суми і питомої ваги окремих джерел фінансування оборотних активів підприємства в попередньому періоді. У процесі аналізу позикових джерел фінансування оборотних активів ці джерела розглядаються в плані термінів їх використання (довгострокових і короткострокових) і видів кредиту (фінансового й товарного), що залучається.
Результати проведеного аналізу використовуються у процесі наступної розробки окремих параметрів політики фінансування оборотних активів.
2. Формування принципів фінансування оборотних активів підприємства.
Дані принципи необхідні для того, щоб відображати співвідношення рівня прибутковості й ризику фінансової діяльності, а також мати зв’язок з раніше розглянутими принципами формування оборотних активів. У процесі формування принципів фінансування оборотних активів виділяються постійна і перемінна їх частина.
Існує три принципових підходи щодо фінансування оборотних активів підприємства:
· консервативний;
· помірний (компромісний);
· агресивний.
Консервативний підхід щодо фінансування оборотних активів припускає, що за рахунок власного й довгострокового позикового капіталу повинні фінансуватися постійна частина оборотних активів і приблизно половина змінної їх частини. Інша половина змінної частини оборотних активів повинна фінансуватися за рахунок короткострокового позикового капіталу.

Помірний (компромісний) підхід до фінансування оборотних активів припускає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу повинна фінансуватися постійна частина оборотних активів, у той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу – весь обсяг змінної їх частини..
Агресивний підхід щодо фінансування оборотних активів передбачає фінансування за рахунок власного й довгострокового позикового капіталу лише невеликої частки постійної їх частини (не більш ніж 50 %), у той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу – переважна частина постійної і вся змінна частина оборотних активів.

Та чи інша модель фінансування відображає коефіцієнт чистих оборотних активів. Мінімальне його значення характеризує здійснення підприємством політики агресивного підходу, у той час як достатньо високе його значення (прагне до одиниці) – політики консервативного підходу.
Формування відповідних принципів фінансування оборотних активів в остаточному підсумку визначає співвідношення між рівнем рентабельності використання власного капіталу й рівнем ризику зниження фінансової стійкості та платоспроможності підприємства.
3. Оптимізація обсягу поточного фінансування оборотних активів з урахуванням фінансового циклу підприємства. Така оптимізація дозволяє виявити та мінімізувати реальну потребу підприємства у фінансуванні оборотних активів за рахунок власного капіталу й залученого фінансового кредиту у довгостроковій або короткостроковій його формах.
Дана оптимізація проходить у три етапи.
На першому етапі розрахунків прогнозується обсяг кредиторської заборгованості підприємства в наступному періоді. Її основу складає як кредиторська заборгованість за товарними операціями, так і внутрішня кредиторська заборгованість підприємства. Розрахунок прогнозованого обсягу кредиторської заборгованості підприємства в наступному періоді здійснюється за такою формулою:
КЗн = (КЗт + КЗвн – КЗнр) х (1 + Тр), де
КЗн – прогнозований обсяг кредиторської заборгованості підприємства;
КЗт – середня фактична сума кредиторської заборгованості підприємства за товарними операціями в аналогічному попередньому періоді;
КЗвн – середня фактична сума внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства в аналогічному попередньому періоді;
КЗпр – середня фактична сума простроченої кредиторської заборгованості підприємства (усіх видів) в аналогічному попередньому періоді;
Тр – планований темп приросту обсягу виробництва продукції, виражений десятковим дробом.
На другому етапі розрахунків, виходячи з визначених планових обсягів запасів товарно-матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості, а також прогнозованого обсягу кредиторської заборгованості, визначається прогнозований обсяг поточного фінансування оборотних активів підприємства. Розрахунок здійснюється за такою формулою:
ОПФп = Зп + ДЗп – КЗп, де
ОПФп – прогнозований обсяг поточного фінансування оборотних активів підприємства;
Зп – планований обсяг запасів товарно-матеріальних цінностей у складі оборотних активів підприємства;
ДЗп – планований обсяг дебіторської заборгованості підприємства;
КЗп – прогнозований обсяг кредиторської заборгованості підприємства.
Якщо в наступному періоді тривалість фінансового циклу підприємства не змінюється, то розрахунок прогнозованого обсягу поточного фінансування оборотних активів підприємства здійснюється за спрощеною формулою:
ОПФп = ТФЦ х ОРп, де
ОТФп – прогнозований обсяг поточного фінансування оборотних активів підприємства;
ТФЦ – тривалість фінансового циклу підприємства, у днях;
ОРп – планований одноденний обсяг реалізації продукції.
На третьому етапі розрахунків з урахуванням розкритих у процесі аналізу резервів розробляються заходи для скорочення прогнозованого обсягу поточного фінансування оборотних активів (а відповідно, і тривалості фінансового циклу) підприємства, бо плановані запаси товарно-матеріальних цінностей забезпечують реальний приріст операційної діяльності.

4. Оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів підприємства.
При визначенні структури даного фінансування виділяють такі групи джерел:
• власний капітал підприємства;
• довгостроковий фінансовий кредит;
• короткостроковий фінансовий кредит;
• товарний (комерційний) кредит;
• внутрішня кредиторська заборгованість підприємства.
Результати розробленої політики формування й політики фінансування оборотних активів одержують своє відображення у зведеному плановому документі – балансі формування та фінансування оборотних активів.

Таблиця 10
Зразкова форма балансу формування та фінансування оборотних активів підприємства