2015-07-04
1070
Метою нормативного регулювання бухгалтерського обліку є забезпечення доступу всіх заінтересованих користувачів до інформації та звітності, яка дає об'єктивну картину фінансового становища і результатів діяльності суб'єкта господарювання. Регулюванню з боку держави підлягають аспекти бухгалтерського обліку, пов'язані з узагальненням інформації та складанням звітності, потрібної зовнішнім користувачам. Порядок, форми, строки і структура інформації та звітності для внутрішніх користувачів регулюються суб'єктом господарювання.
Врегулювання бухгалтерського обліку дає змогу забезпечити зважене використання міжнародних стандартів з урахуванням економічно-правового середовища та стану ринкових відносин в Україні.
Важливим аспектом нормативного забезпечення є збереження стабільності розвитку системи бухгалтерського обліку і створення належних умов для послідовного та раціонального здійснення нею притаманних бухгалтерському обліку функцій у конкретному економічно-правовому середовищі, для чого проводяться консультації експертів міжнародних організацій.
За останні роки в Україні забезпечена відповідність національної системи бухгалтерського обліку загальновизнаним підходам до ведення бухгалтерського обліку, створена модель взаємодії систем бухгалтерського обліку та оподаткування, переглянуто допустимі способи оцінки майна та зобов'язань, створено умови для поглиблення аналітичності облікової інформації та забезпечення доступності (публічності) бухгалтерської (фінансової) звітності.
Для цього було зроблено наступне:
розроблені першочергові та вдосконалити (переглянути) діючі положення (стандарти) бухгалтерського обліку, що гармоніювали б з основними принципами і вимогами міжнародних стандартів.
переглянуті первинні облікові документи, регістри бухгалтерського обліку та інші носії обліково-економічної інформації, що належать до уніфікованої системи бухгалтерської облікової та звітної документації;
затверджен План рахунків бухгалтерського обліку виробничогосподарської діяльності підприємств, організацій та фінансових інституцій;
удосконалена методику бухгалтерського обліку для суб'єктів малого підприємництва;
внесені зміни до структури затрат і порядку формування собівартості продукції (робіт, послуг).
Застосування суб'єктами господарювання найважливіших принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку включає в себе відповідні зміни в системі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів бухгалтерського обліку.
Одним з найважливіших нормативних документів, що регулює бухгалтерську діяльність в Україні є Закон України "ПРО бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року N 996-XIV (далі – Закон про бух облік).
Значення першого закону про бух облік для здійснення бухгалтерського обліку і звітності важко переоцінити й у сутності не з чим порівнювати, оскільки законодавчо це питання урегульоване не був. Чинність Закону поширюється на всіх юридичних осіб, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від їхньої організаційно-правової форми і форми власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, що зобов'язані вести бухгалтерський облік і здавати звітність відповідно до законодавства.
Закон встановлює:
1. З питань бухгалтерського обліку:
o ціль ведення бухгалтерського обліку;
o визначення сутності бухгалтерського обліку;
o визначення управлінського обліку;
o визначення термінів, що лежать в основі ведення обліку;
o основні принципи бухгалтерського обліку;
o валюту ведення бухгалтерського обліку;
o порядок державного регулювання бухгалтерського обліку;
o порядок організації і ведення бухгалтерського обліку;
o первинні облікові документи і регістри бухгалтерського обліку;
o порядок проведення інвентаризації активів і зобов'язань.
2. По фінансовій звітності:
o загальні вимоги до фінансової звітності;
o мети складання фінансової звітності;
o валюту звітності;
o порядок складання звітності, включаючи консолідовану і зведену фінансову звітність;
o звітний період;
o порядок подачі й обнародування фінансової звітності;
o основні принципи фінансової звітності;
o державне регулювання фінансової звітності.
3. Організаційні питання.
4. Ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності на основі нових нормативно-правових актів, затверджених Міністерством фінансів України, що визначають принципи і методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, не суперечним міжнародним стандартам, - національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. [5]
Даним Законом України регулювання питань методології бухгалтерського обліку і фінансової звітності покладено на Міністерство фінансів України, що затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти по веденню бухгалтерського обліку і складанню фінансової звітності. Однак пунктом 5 статті 6 надане право Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади в межах своєї компетенції відповідно до галузевих особливостей на базі національних положень (стандартів) методичні галузеві вказівки по їхньому використанню. Таким чином, на тлі зовнішньої однаковості, стандартизації й уніфікації відновлений галузевий принцип ведення бухгалтерського обліку.
Крім цього, на тлі загального посібника Міністерства фінансів установлений галузевий посібник з питання ведення бухгалтерського обліку.
І, нарешті нанесений серйозний удар по уніфікації: пунктом 3 статті 2 передбачається ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності по спрощеній системі обліку і звітності суб'єктами підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства виданий відповідне дозвіл.
Відповідно до пункту 3 статті 11 продовжує існування скорочена форма звітності, оскільки для суб'єктів малого підприємництва передбачена скорочена по показниках форма звітності в складі балансу і звіту про фінансові результати.
Основними достоїнствами его є (пункт 2 статті 3):
1. Визнання бухгалтерського обліку обов'язковим видом обліку для ведення на підприємстві.
2. Використання даних бухгалтерського обліку как основи для складання фінансового, податкового, статистичного й іншого видів звітності, що використовують грошовий вимірник.
Останнє дуже важливо для кожного бухгалтера, оскільки повинно ліквідувати існуючий податковий облік, що доставляє багато турбот, зайвої роботи і досить що сильно відрізняється від бухгалтерського обліку.
На жаль, маються в Законі і недоліки. У першу чергу це стосується визначення бухгалтерського обліку. Відповідно до статті 1, бухгалтерський облік - процес виявлення, виміру, реєстрації, нагромадження, узагальнення, збереження і передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім і внутрішнім користувачам для прийняття рішень.
Мало сказати, що з визначення вихолощена бухгалтерська й економічна сутність, оскільки такому визначенню з успіхом відповідають як будь-яка маркетингова, комерційна діяльність, так і звичайна секретарська робота. Испокон століть бухгалтерським обліком вважалася чи система спосіб відображення економічної сутності господарських операцій, що відбуваються на підприємстві, певним чином: на рахунках бухгалтерського обліку методом подвійного запису.
Крім того, у Законі не зазначені конкретні користувачі фінансової звітності, яким необхідно її представляти.
Недоліком Закону є і те, що він не містить кваліфікаційних вимог до посади головного бухгалтера, хоча державі не повинне бути байдуже, яким фахівцем ведеться бухгалтерський облік і наскільки якісно складається звітність.
Закон не містить також кваліфікаційних вимог до складу Методичної ради по бухгалтерському обліку, хоча насправді дуже важливо, щоб його члени дійсно знали бухгалтерську роботу не в теорії, не взагалі, а конкретно на практиці. У теж час, члени такого органа повинні мати і відповідну наукову підготовку. Це означає, що методологію бухгалтерського обліку повинні визначати фахівці, що мають як науковий ступінь в області бухгалтерського обліку, так і мають значний досвід роботи в посаді головного бухгалтера.
Основним документом, що регламентує порядок кредитування суб'єктів підприємницької діяльності, є Положення ‘Про кредитування’, затверджене постановою Правління Національного банку України від 28.09.95 р. № 246, зі змінами і доповненнями (далі – Положення № 246).
Згідно з цим Положенням кредитом визнається позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, строковості, платності та цільового характеру використання. Кредитором іменується суб'єкт кредитних відносин, який надає в користування кошти; позичальником – суб`єкт, який залучає позикові кошти.
Положення № 246 також допускає існування товарних, майнових форм кредитування – комерційний (товарний) і лізинговий кредити, які не передбачають надання в тимчасове користування грошових коштів і, як правило, не асоціюються з кредитом в його загальноприйнятому розумінні. [6]
Кредитні відносини у їх правовий частини регулює Цивільний кодекс України.
Відображення даних синтетичного обліку довгострокових кредитів банку у національній валюті у фінансовій звітності регулюють такі стандарти бухгалтерського обліку:
· “Баланс”
· “Звіт проф. Фінансові результати”
· Звіт про рух грошових коштів”
· Зобов’язання.
А питання відображення в обліку довгострокових кредитів банку регулює інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку.
