Поняття та зміст права власності

Право власності - центральний інститут будь-якої цивільно-правової системи, оскільки саме існування суспільства неможливо без виробництва матеріальних благ. Як економічна категорія власність властива суспільству протягом усієї історії його розвитку.

Права власності не існувало лише в первіснообщинний період, у якому матеріальні блага розподілялися в общині згідно з усталеними традиціями. Із виникненням державно-правової надбудови у суспільстві економічні відносини власності також повинні отримати правове закріплення, тобто регулюватися нормами права, набути форму права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК).

Термін "право власності" традиційно використовується у двох значеннях: в об'єктивному та суб'єктивному. Інститут права власності є центральним інститутом цивільного права. Саме його норми так чи інакше впливають на зобов'язальне, сімейне та спадкове право.

Право власності в об'єктивному розумінні - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини щодо набуття, володіння, користування та розпорядження існуючими у суспільстві матеріальними благами.

Право власності у суб'єктивному розумінні становлять його правомочності - право володіння, користування і розпорядження.

Право володіння означає можливість власника мати майно у своєму віданні, у своєму господарстві.

Право користування - це можливість використання майна та вилучення з нього корисних властивостей.

Право розпорядження - це можливість власника самостійно визначати юридичну і фактичну долю речі (продати, викинути, знищити).


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



double arrow
Сейчас читают про: