Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи (статті 1161-1162 ЦК)

Шкода, яка заподіяна однією особою іншій, підлягає відшкодуванню. Водночас, заподіяння шкоди може бути пов'язане із свідомими, власними діями особи. У цьому випадку, за загальним правилом, завдана шкода відшкодуванню не підлягає.

Із цього загального правила виняток становлять зобов'язання, які виникають у зв'язку із рятуванням здоров'я та життя фізичної чи майна іншої особи.

У житті мають місце випадки, коли людина, не рахуючись зі своїм здоров'ям, життям, рятує життя чи майно іншої особи. Якщо при цьому такій особі заподіяна шкода, вона підлягає відшкодуванню.

Інститут зобов'язань щодо відшкодування шкоди, яка виникла внаслідок рятування, почав історично складатися у нашій країні ще у 30-х роках минулого століття. Розглядаючи справу М. і Б., які, "виконуючи свій громадянський обов'язок і керуючись почуттям патріотизму, зробили спробу врятувати соціалістичне майно і при цьому понесли збитки", суд, за відсутності прямих вказівок закону, який би регулював такого роду відносини, виходячи з аналогії права, задовольнив позов про відшкодування збитків.

У ЦК України 2003 р. в порівнянні з ЦК УРСР 1963 р. розширені підстави виникнення зобов'язань, пов'язаних із рятуванням. Якщо раніше норми цього інституту регулювали лише зобов'язання, які виникали у зв'язку з рятуванням державного чи колективного майна, то у чинному законодавстві ці зобов'язання виникають незалежно від форми власності майна, яке рятується.

Сторонами у даних зобов'язаннях виступають:

- рятувальник, тобто фізична особа, яка понесла майнові збитки, отримала каліцтво чи ушкодження здоров'я, коли без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози: а) життя чи здоров'я іншої особи; б) майно іншої особи.

Якщо дії щодо рятування вчиняє юридична особа, вона не має права на відшкодування шкоди, за винятком випадків, установлених законом. Так, відповідно до статей 328, 332 Кодексу торговельного мореплавства України, будь-яка з корисним результатом дія щодо рятування судна, яке наразилося на небезпеку, вантажів та інших предметів, що знаходяться на ньому, тощо, дає право на отримання певної винагороди, розмір якої визначається домовленістю сторін, а за її відсутності - уповноваженим органом;

- фізична або юридична особа (держава), яка є власником (володільцем) майна, що рятувалося.

Дії рятувальника повинні мати добровільний характер і бути спрямованими на усунення обставин, які загрожують чужому життю, здоров'ю чи майну, або усунення негативних наслідків події, яка вже настала.

Зобов'язання, що розглядаються, не виникають у разі рятування життя та здоров'я фізичних осіб, майна інших осіб при виконанні рятувальником своїх професійних (трудових) обов'язків, наприклад, пожежниками, лікарями, ветеринарами, працівниками міліції, Міністерства надзвичайних ситуацій та ін.

За об'єктом рятування зобов'язання можуть бути поділені на дві групи:

1) рятування життя та здоров'я фізичної особи;

2) рятування майна іншої особи.

Правові наслідки залежать не лише від об'єкта рятування, а й від об'єкта, якому була заподіяна шкода, тобто життя, здоров'я чи майна рятувальника. Враховуючи наведені критерії, можна вирізнити три групи зобов'язань, що виникають із рятування.

1. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, смертю чи майну особі, яка без відповідних повноважень рятувала життя та здоров'я іншої особи від реальної загрози, відшкодовується державою у повному обсязі.

Обов'язок держави відшкодувати шкоду виникає за умов:

а) реальність небезпеки, яка виникла для життя, здоров'я фізичної особи;

б) відсутність належних повноважень в особи, яка вчинила дії щодо рятування;

в) спрямованість дій особи на рятування життя і здоров'я фізичної особи чи майна;

г) наявності шкоди у рятувальника;

д) причинний зв'язок між діями громадянина щодо рятування здоров'я і життя фізичної особи чи майна і каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я рятувальника чи шкоді його майну.

2. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особі, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою у повному обсязі.

У даному випадку до наведених вище умов виникнення зобов'язання необхідно додати таку умову, як "істотна цінність майна, яке рятувалося".

Майно істотної цінності - категорія досить оціночна, але, безумовно, це поняття має охоплювати речі, які становлять історичне чи культурне надбання країни, є пам'ятниками архітектури, історії, існують в єдиному примірнику. Якщо на майно, яке рятувалося, поширюється режим " майна істотної цінності", то заподіяна рятувальнику шкода відшкодовується у повному обсязі державою.

3. Шкода, завдана майну фізичної особі, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища.

Обов'язок власника (володільця) майна відшкодувати шкоду, яка завдана громадянину при рятуванні його майна, виникає незалежно від наслідків рятування. Розмір відшкодування не може перевищувати вартості майна, яке рятувалося.

Якщо особа понесла шкоду, рятуючи чуже майно, незважаючи на владні заборони компетентних органів (наприклад, при знищенні худоби при епізоотії, епідемії), то права на відшкодування вона не набуває.

Рятувальник має право на відшкодування майнової шкоди лише у разі, коли ним рятувалося майно, яке має "істотну цінність". Виникає питання, які правові наслідки настануть, якщо рятувалося майно, що не становить істотної цінності. Ми вважаємо, що у цьому випадку, керуючись аналогією закону, рятувальник має право вимагати відшкодування понесеної ним шкоди, посилаючись на норми інституту "Вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення" (статті 1158-1160 ЦК).

У зобов'язаннях, які виникають у зв'язку із рятуванням, шкода заподіюється у зв'язку з правомірними діями потерпілого, які він свідомо вчиняв, допускаючи заподіяння шкоди своєму майну, здоров'ю та життю. Тому порядок і умови відшкодування шкоди такій особі, не повинні регламентуватися нормами ЦК, які передбачають відповідальність за заподіяння шкоди.

Зобов'язання, які виникають із рятування, зовні схожі із зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, але між ними існує й істотна відмінність.

Відшкодування шкоди у зобов'язаннях, які виникають у зв'язку із заподіянням шкоди, є цивільно-правовою відповідальністю за заподіяння шкоди. У зобов'язаннях, що виникають із рятування, шкода завдається правомірними діями потерпілого, які він свідомо вчиняв, допускаючи заподіяння шкоди своєму майну, здоров'ю та життю. Тому порядок і умови відшкодування шкоди, завданої рятувальнику, не повинні регламентуватися нормами ЦК України, які передбачають відповідальність у зобов'язаннях із заподіяння шкоди.

Зобов'язання, що виникають із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи, необхідно відмежовувати від зобов'язань, що виникають у зв'язку із вчиненням дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення:

1) при рятуванні об'єктом рятування виступають: життя, здоров'я, майно, яке має істотну цінність, У зобов'язаннях, що виникають із діяльності у чужому інтересі, об'єктом виступає виключно майновий "чужий інтерес" незалежно від його значимості;

2) при рятуванні предметом відшкодування виступають збитки, які поніс рятувальник, та (або) компенсація, яка належить йому (його спадкоємцям) у зв'язку із загибеллю чи ушкодженням здоров'я; при вчиненні дій без доручення - відшкодовуються лише понесені особою витрати;

3) при рятуванні обов'язок з відшкодування завданої шкоди за певних обставин покладається на державу або на власника (володільця) майна, яке рятувалося; при діяльності без доручення витрати відшкодовує виключно особа, в інтересах якої вчинялися дії;

4) при рятуванні майна розмір відшкодування не повинен перевищувати вартості майна, яке рятувалося; при діяльності без доручення відшкодовуються витрати, які були "виправдані обставинами, за яких були вчинені дії";

5) вчинення дій з рятування, як правило, пов'язане із настанням надзвичайних подій: повені, пожежі, землетрусу тощо; виконання дій без доручення зумовлене відсутністю власника майна, а самі дії є прикладом звичайної турботи й обачливості.