Епічна широчінь прози У. Самчука. Тетралогія «Волинь»

Уже в перших оповіданнях Уласа Самчука виразно відчувається вдумливий автор, який хоче пізнати й відтворити сучасний йому світ і місце в ньому української людини. Характери, переживання своїх героїв молодий письменник уже вмів зображувати на тлі соціальних і побутових конфліктів своєї доби («Віднайдений рай», «По-справедливому», «Образа», «Собака у віконці»). Уже ці оповідання позначені виразно глибокою залюбленістю в природу, схильністю до стриманого ліризму, конфліктними психологічними ситуаціями й ідейними монологами. Отже, уже тоді постали основні ідейні складники, мистецькі та стильові характеристики майбутнього письменника. Ці перші оповідання були першими творчими спробами, творчою лабораторією, гартуванням пера й думки молодого автора перед написанням великої тритомної епопеї «Волинь».
«Волинь» — розлоге епічне полотно, що унаочнює шлях сільського хлопченяти, а потім юнака Володьки Довбенка крізь війни, революції до максимально можливого себе самого — свідомого, не лише відносно спадкових народних своїх рис і чеснот, але й місця цих чеснот в ідейних вируваннях сучасності.«Волинь» складається з окремих частин, кожну з яких можна вважати своєрідною сходинкою до остаточної та художньо доказової переконаності автора в спромозі українського селянина закласти своєю працею й духом фундамент рідної держави. Якщо зіставити цю трилогію з найвидатнішими здобутками української літератури того часу, то ця трилогія посідатиме в ній чільне місце.
«Волинь» — це історія життя, зростання свідомості й початок суспільно-культурної діяльності Володьки, це збірний образ української молодої людини кінця 1920-х і початку 1930-х pp. Образ оригінальний і новий у тогочасній українській літературі взагалі. Нічого, що творець його навіть не жив тоді в Україні: власні юнацькі переживання на Волині, уважне читання всього того, що давала тоді література та преса соборної України, плюс творча уява митця створили живий, правдивий, синтетичний образ тих бурхливих активно-романтичних років. Активний від природи, обдарований волею й розумом допитливого мислителя, шукача справедливого, доброго та потрібного — цей образ Володьки виходить далеко за межі рідного йому села Телявка. Більше того, він виходить далеко за межі його малої батьківщини — Волині — й утверджується в нашій літературі та свідомості як загальноукраїнський тип.
Проблема боротьби за українське місто як доконечного спільника з українським селом у подальшому змаганні за своє місце у світі стає вищим щаблем свідомості покоління Володьки. Уся його діяльність і остаточний крок — вихід у ширший європейський світ — найкраще це підтверджує. Покоління Володьки поставило перед собою мету виходу України на світову арену, її більшого та глибшого духовного й господарчого контакту зі світом. Що більший і органічніший буде цей контакт, то могутніші й незламніші будуть її суспільно-національні крила. Таким чином, проблема орієнтації, визначення місця України у всесвітній сім'ї народів як вільної серед вільних для покоління Володьки стає першочерговим гаслом доби. В останній частині трилогії Володька вирушає на Захід з метою глибоко освоїти західну цивілізацію, науку, культуру й мистецтво та, повернувшись, віддати набуті знання для добра українського народу. Усе це було логічним продовженням ідей, що нуртували на східних українських землях у другій половині 1920-х pp. і знайшли своє втілення не тільки у творі Самчука. До цієї проблеми зверталися у своїй творчості й М. Куліш, і Ю. Яновський, і М. Хвильовий та ін. Ось чому головного героя «Волині» можна вважати збірним типом загальноукраїнської людини кінця 1920-х — початку 1930-х pp., а саму трилогію — одним із найкращих творів української літератури тих часів, трактувати її і як глибоко психологічний художній твір, і як енциклопедію українського життя.
«Волинь» — це широчінь. Географічна, ідеологічна, духовна. Разом з тим саме через художні подробиці автор досягає предметності, правдоподібності викладу. У «Волині» знаходимо відомості й про селянську працю впродовж календарного року, і про етичні засади співжиття, і про виховання дітей. Картини селянського побуту, зі всіма його неписаними законами, продиктованими існуванням людей, котрі живуть працею, шанують умілі руки, розумне слово, дбайливість і лад у всьому, дитячі враження автора від рідного волинського краю, від незабутніх Дерманя, Телявки, Кременця органічно вплелися в художню тканину Самчукового твору, наповнили дивовижним, привабливим національним колоритом — справжнім, щирим, не декоративним. Усе це становить гармонійну мистецьку єдність, яка захоплює читачів різних верств, різного віку, що додатково підкреслює надзвичайне значення цього твору для нашої літератури.