Аргументи якої з теорій щодо до походження Київської Русі, Ви вважаєте більш переконливими?

Основні аргументи норманської теорії: (у середині XVIII ст. німецькі історики Г.Байєр та Г.Міллер)

1)Русь отримала свою назву від Руотси. Так у середині XI ст. фіни називали шведів.

2)Більшість імен руських послів, що зафіксовані у договорах з Візантією(911, 944 рр.), мають скандинавське походження.

3)Ісламські географи та мандрівники IX-X ст. чітко розділяли «русів» та «словян».

Основні аргументи антинорманської теорії: (Ломоносов)

1)Назва Русь словянського походження, оскільки тісно пов’язана з назвами річок Рось,Руса,Роставиця у Центральній Україні.

2)Жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне древньонормандське джерело, саги.

3) Один з найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг (840-880 р.) чітко називає русів словянським племенем.

4) Археологічні матеріали із міст та торгівельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений вплив «варязького фактора»

Слабкі сторони обох теорій це те, що вони розглядають державотворчий процес як одномоментний акт, як безпосередній наслідок діяльності конкретної особи.Існує також хозарська гіпотеза, яка виводила коріння Київської Русі з Хозарського каганату. Її автор –О.Пріцак(професор Гарвардського університету). Він запропонував взагалі відмовитися від словянської концепсії походження Русі. На його думку, поляни були не слов'янами, а різновидом хозар, а їхня київська гілка — спадкоємницею роду Кия, який заснував (іноді вживається термін «завоював») Київ у VIII ст. Однак ця версія не витримує критичної перевірки та не має чітких археологічних підтверджень.На мою думку, пояснення процесу виникнення державності треба роздивлятися як наслідок тривалої еволюції суспільного розвитку, треба відмовитися від погляду на утворення держави як на одномоментний акт. Я вважаю, що до утворення Давньоруської держави у східних слов'ян існувало 14 великих племінних об'єднань (дулі-би, поляни, бужани, волиняни, сіверяни, тиверці, уличі та ін.). VI—VIII ст. — період еволюції союзів слов'янських племен у протодержавні утворення — племінні князівства, серед яких виділялися об'єднання дулібів і полян. Вони у тривалому процесі і утворили Давньоруську державу.

2.яку роль відіграло християнство у зміцненні статусу Великого князя Київського у IX-Xст.

Офіційне запровадження християнства у Київській держав) (988 р.)

Князювання Володимира Великого (930—1015) стало початком но­вого етапу а історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Сівши на великокняжий стіл, новий правитель виявив себе як авторитетний політик, мужній воїн, далекоглядний реформатор, тонкий дипломат. Він ніби уособлював якісно новий рівень управління державою.

Продовжуючи політику руських князів щодо збирання навколо Києва слов'янських земель, Володимир військовими походами 981— 993 рр. на ятвягів, в'ятичів та хорватів завершив тривалий процес формування території Київської держави. Саме в цей час остаточно визначилися і закріпилися кордони Русі, що в цілому збігалися з ет­нічними рубежами східних слов'ян. На півночі вони простягнулися до Чудського, Ладозького та Онезького озер, на півдні — до Дону, Росі, Сули та Південного Бугу, на сході — до межиріччя Оки І Волги, на Заході — до Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни. Простягаючись майже на 800 тис. км, Давньоруська держава стала найбільшою країною в Європі.

Релігійна реформа почалася спробою модернізувати язичництво. Чудово розуміючи, що є централізованій державі в релігійній сфері має панувати монотеїзм, великий князь спочатку намагався протиставити культ верховного божества Перуна цілому пантеону богів підкорених племен. Проте стара язичницька віра не сприяла процесу формування нових суспільних відносин, її державотворчий потенціал був явно недостатнім для такої великої та поліетнічної держави, як Київська Русь. Саме тому наприкінці 80-х років X ст. Володимир вирішує запровадити християнство як державну релігію.

Прийняття християнства значно вплинуло на подальший розвиток Київської Русі:

1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов'ян. Християнство, сформоване як релігія класового суспільства, освячувало владу панівної еліти, соціальну диференціацію та всю феодальну систе­му. Водночас воно рішуче стверджувало рівність усіх перед Богом, чим закладало принципово нові підвалини в ідеологічні моделі майже всіх соціальних рухів, у тому числі антифеодальних.

2. Православ'я стало надійним ґрунтом для створення могутньої централізованої самодержавної країни. До кінця

80-х років X ст. Русь була слабоконсолідованою, поліцентричною державою, що зберігала єдність і форму завдяки мечам великокнязівської дружини. Одночасне проведення адміністративної та релігійної¹ реформ якісно змінило ситуацію. Сприяючи централізації, вони зламали сепа­ратизм місцевих князів та племінних вождів, утвердили єдиновладдя київського князя як основу політичної моделі управління Руссю (християнське єдинобожжя стало своєрідним ідеологічним підґрунтям утвердження особистої влади верховного правителя).

3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави. Хрещення Русі та одруження на Багрянородній сестрі візантійського імператора ввели Володимира у коло християнської сім'ї європейських правителів, а Давньоруській державі відкрили шлях до її визнання європейською християнською спільнотою. З того часу великий князь ставала повноцінним суб'єктом міжнародного права: кордони його держави вважалися недоторканими (бодай номінально); на полі бою княжих воїнів брали в полон, і в рабство та ін. Запро­вадження нової віри не стало основою ідеологічної та політичної за­лежності від Константинополя. Навпаки, воно сприяло налагодженню і розширенню плідних зв'язків, побудованих на принципі рівноправності, з багатьма європейськими країнами. Це підтверджують тісні контакти з Німеччиною, Польщею, Швецією, Римом. Після християнізації Русь була навіть тісніше пов'язана із Заходом, ніж і Візантією, про що свідчать численні шлюбні угоди династії Рюриковичів. Зокрема, протягом X ~ XIII ст. вони уклали 83 шлюби з представниками західноєвропейських родин, а і членами візантійських династій лише 12.

4 Під впливом християнства поступово відбулася докорінна зміна світобачення та світосприйняття населення Давньоруської держави.

5. Нова віра заклала якісно нові підвалини в культурній сфері, сприяла розвиткові писемності, літератури, архітектури та мистецтва.