Сутність, функції та принципи страхування

За умов ризикового характеру функціонування будь-якого під-ва і не менш ризикового проживання кожної людини існує нагальна потреба попередження і відшкодування збитків, завданих стихійним лихом та нещасними випадками. Без її задоволення неможливо забезпечувати безперервність процесу вир-ва матеріальних благ, підтримувати належний рівень життя людей. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, мають об’єктивний хар-р і в своїй сукупності формують зміст категорії “страховий захист”.

Ознаки страхового забезпечення: випадковість ризику, незвичайність заподіяної шкоди, можливість вираження шкоди в натуральній або грош. формі, наслідки події повинні бути значними і зачіпати інтереси страхувальника.

Сутність категорії страхового забезпечення полягає в нагромадженні і витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов’язаних з ними витратами.

Усвідомлення небезпеки спонукає людину вживати певні заходи для запобігання її негатівной дії. З точки зору послідовності використання таких засобів виокремлюються такі методи страхового забезпечення:

▪ попередження небезпеки (превенція),

▪ локалізація наслідків небезпеки,

▪ відшкодування збитку заподіяного небезпекою.

Функції:

Ризикова функція страхування. Вона полягає в переданні за пев­ну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризи­ку, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законо­давством або договором зі страхувальником. Чим вища ймовірність ризику, тим і плата за його утримання, обчислена за допомогою актуар-них розрахунків, більша. У разі настання страхового випадку страху­вальник висуває страховикові вимогу на відшкодування збитків (ви­плату страхових сум).

Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Страхування стає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків, заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. З цією метою кожним страхо­виком створюється система страхових резервів. Нагромадження і ви­користання таких резервів є характерними для страхової діяльності.

Функція заощадження коштів. Договори довгострокового страхування життя мають накопичуальний характер.

Превентивна функція. Застосовують правову та фінансову превенції.

До правової превенції належать застереження, передбачені чинним законодавством або договорами страхування і такі, що стосуються по­збавлення страхувальника (повністю або частково) страхових відшко-дувань. Вони розраховані на випадки протиправних дій або бездіяль­ності з боку страхувальника щодо застрахованих об'єктів. Наприклад, страховики не покривають матеріальних збитків, завданих потерпілим, що перебували у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, не пе­редбачають страхових відшкодувань у разі самогубства, навмисного по­шкодження власного майна і здоров'я. Частина страхових премій спрямовується на фінансування превентивних захо­дів, наприиклад, забезпечення за рахунок страхових ресурсів спорудження і об­ладнання технікою пожежних депо, фінансуван­ня заходів із запобігання дорожньо-транспортним пригодам і т. ін.

Принципи:

• Принцип страхового інтересу.

Якщо відсутній майновий інтерес, тобто страхувальник не є власником, орендарем, користувачем майна, яке має бути застрахованим, то він і не понесе збитків при настанні страхової події. Укладений договір страхування в цьому випадку з юридичної точки зору вважається недійсним.

• Принцип максимальної сумлінності сторін.

Цей принцип є основним у взаємовідносинах між страховиком і страхувальни­ками, бо страхування можливе лише за умов високого довір’я між сторонами. Страхувальник володіє ін­формацією про всі властивості майна, про стан здоров’я тощо. Він повинен повідомити страховика про всі суттєві обставини ризику, навіть не будучи запитаним про це, для визначення адекватної плати за страховку. Якщо з’ясується, що інформація страхувальника неповна або недостовірна, договір страхування може бути припинено, а збиток не відшкодовано.

• Наявність причинно-наслідкового зв’язку між збитком та подією, що його викликала.

Причина ви­никнення збитку є основою договору страхування, бо залежно від переліку ймовірних страхових ризиків встановлюється та чи інша плата за страхування. Крім того, перетворення ймовірного страхового ризику на фактичну страхову подію веде до виплати страховиком страхового відшкодування на користь страхувальника. Т.ч. характеристика події як страхової за конкретним договором безпосередньо зачіпає фінансові інтереси обох сторін страхової угоди. Буває так, що збитки страхувальника є наслідком цілого ланцюга подій і дуже важливо для страхової компанії з’ясувати, яка із цих подій є безпосередньою причиною збитків і чи належить вона до страхових подій за договором.

• Принцип відшкодування збитків у межах реально заподія­них втрат.

Страхо­вик, сплативши страхувальникові страхове відшкодування, пови­нен повернути його в той фінансовий стан, в якому він знаходився до настання страхового випадку. Страхування не є за­собом збагачення. Воно тільки компенсує дійсні втрати.

• Принцип суброгації.

Сутність принципу полягає в переході до страховика, який сплатив страхове відшкодування, права вимоги, яке страхувальник має щодо особи, винної у збитках. Так, якщо внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль страху­вальника пошкоджено іншою особою і проти неї відкрито кримі­нальну справу, страховик має право на стягнення з винної особи суми фактично виплаченого ним потерпілому страхувальнику страхового відшкодування.