Принципи та характерні особливості європейського права

4.5.1. Незалежність європейського права

Автономність правового порядку Спільнот та однозначність його застосування у всіх країнах-членах багаторазово підкреслював Європейський Суд. Країни-члени, утворивши Спільноти, обмежили свою правотворчу діяльність і в результаті дозволили утворити правовий порядок, незалежний від національної та міжнародної правових систем. Цей порядок є однаково обов'язковим до виконання усіма країнами-членами та їх громадянами, а також повинен застосовуватися внутрішніми судами.

4.5.2. Примат над національним правом

Принцип примату (першості) Спільнот над національним правом країн-членів регулює, як потрібно поводитися, якщо виникає конфлікт між нормою національного права та правом Спільнот. За таких умов право Спільнот має першість перед національною нормою. Слід підкреслити, що тут йдеться виключно про першість у застосуванні. Якщо в національному праві наявне положения, яке суперечить праву Спільнот, це не означав, що воно є автоматично недійсним, а лише забороняється його застосування.

Першість права Спільнот є наслідком зобов'язального характеру нормативних актів вторинного права (ст. 249 [189] Римського Договору) і знаходить підтвердження в практиці Європейського Суду.

4.5.3. Безпосередність застосування

Безпосередність застосування права означає, що нормативні правові акти Спільнот є нормою прямої дії в країнах-членах без необхідності їх ратифікації чи інкорпорації з національним правом. Інакше кажучи, право Спільнот безпосереднім чином визнає право та накладає обов'язки на інституції спільнот, країни-члени та їх громадян

Цей принцип був визнаний Європейським Судом, незважаючи на початковий опір деяких країн-членів.

4.5.4. Принцип рівності (заборона дискримінації)

Принцип рівності означає, що жоден громадянин ЄС не може бути дискримінований з огляду на його громадянство, стать, расу, етнічне походження, релігію, переконання, фізичні чи психічні недоліки, а також вік чи сексуальну орієнтацію.

Цей принцип виникає з положень договорів, правових актів та вироків Європейського Суду, наприклад у справі Яна Вільяма Кована (Ian William Cowan; 1989 р.), czy Габріель Дефрен (Gabrielle Defrenne; 1976 р.).

Ян Вільям Кован був громадянином Великобритании на котрого, під час перебування у Франції, напали, побили та пограбували в паризькому метро. Зловмисників не було спіймано. У такому випадку, французьке право передбачає можливість відшкодування за рахунок держави, але для цього потрібне було французьке громадянство або згода на перебування там. Кован подав скаргу про відшкодування на підставі ст. 12 [6 чи 7] Римського Договору, яка забороняє дискримінацію з огляду на національність. Французький суд, маючи сумніви щодо того, чи згаданий припис із французького права суперечить праву Спільнот, звернувся до Європейського Суду за тлумаченням. У вироку Європейський Суд постановив, що відносно осіб, для котрих право на подорож до країни-члена є гарантованим правом Спільнот, країна не може встановлювати залежність надання компенсації за заподіяну шкоду, що була завдана в цій країні, від умови наявності громадянства цієї країни чи згоди на перебування там.

Справа Габріель Дефрен стосувалася однакового ставлення до працівників з огляду на стать (ст. 141 [119] Римського Договору). Пані Дефрен була стюардессою бельгійських авіаліній Сабена і, згідно з національним законодавством пішла на пенсію у віці 40 років. Однак, вона вирішила, що це бельгійське положения дискримінує її позбавляючи її, зокрема, заробітків. Тому вона подала до бельгійського суду праці, опираючись на ст. 119 Римського Договору, яка забороняє дискримінацію з огляду на стать. Бельгійський суд, маючи сумніви, звернувся з цим питаниям до Європейського Суду. Європейський Суд постановив, що сформульований в ст. 119 принцип, що чоловіки і жінки повинні отримувати однакову винагороду, є одним із головних принципів права Спільнот і на нього можна посилатися перед національними судами. Суди зобов'язані охороняти права, що виникають із цього принципу.

4.5.5. Принцип солідарності

Найкраще цей принцип сформульовано в статті 10 [5] Римського Договору: „Країни-члени вживатимутъ усіх заходів загалъного чи приватного характеру, щоб забезпечити виконання зобов'язань, що випливаютъ з цього Договору чи з дій, виконаних інституціями Спільноти. Ці країни будутъ сприяти виконанню завданъ Спільноти. Вони повинні утриматися від будъ-яких дій, які могли б поставити під загрозу досягнення цілей цього Договору".

Принцип солідарності з одного боку означав, що країни-члени не можуть не виконувати права Спільнот, думаючи про свої національні інтереси, а з іншого - мусять робити все можливе, щоб постанови права Спільнот реалізувати якнайкраще.

4.5.6. Принцип пропорційності.

Діяльність Спільнот не може бути спрямована на щось інше, окрім того, що потрібно для досягнення цілей Договору. Це є так званий принцип пропорційності. Таким чином, завдяки наднаціональним механізмам через інституції Спільнот можуть бути прийняті правові акти, що стосуються визначених у Договорі галузей. Лише до таких правових актів застосовується принцип примату над національним правом, тобто безпосередньої дії цих документів у країнах-членах.

4.5.7. Принцип Субсидіарності

Принцип субсидіарності окреслює поділ повноважень між країнами-членами та Спільнотою, що є сформульовано в ст. 5 [ЗЬ], доданій до Римського Договору Маастрихтським Договором: Спільнота дiє в рамках своїх повноважень, визначених цим договором, та поставленими тут перед нею цілями. У сферах, які не підпадають під її виключну компетенцію, Спільнота діє відповідно з принципом субсидіарності. Тоді, коли цілі пропонованої дії не можуть бути досягнуті в достатній мірі країнами-членами, то беручи до уваги масштаби та результати пропонованої дії, можуть бути більш успішно досягнуті Спільнотою. Будь-які дії Спільноти не можуть проводитися далі того, що є необхідним для досягнення цілей цього Договору.

Простіше кажучи, принцип субсидіарності означав, що справи, до яких Спільнота не має виключної компетенції, не можуть реалізовуватися, поки країна-член може самостійно досягти дану ціль, принаймні так само добре, як би це могла зробити Спільнота.

4.6. Загальні принципи права

В правовій системі ЄС, як і інших демократичних правових системах, існують загальноприйняті правові норми, наприклад верховенство права, презумпція невинуватості, а також принципи, коріння яких сягають ще римського права, а точніше поп bis in diem (не можна карати двічі за те саме), audiatur et altera pars (вислухай іншу сторону), nullum crimen, nulla poena sine lege (нема злочину та вини без доведення), pacta sunt servanda (договори повинні виконуватися). Ці принципи в європейському праві переважають над вторинним правом, але є нижчими за статусом від первинного.