Відмежування зґвалтування від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом

Зґвалтування належить до найбільш небезпечних злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Небезпечність його визначається тим, що воно може потягнути за собою тяжкі наслідки, негативно відобразитися на психіці та здоров’ї потерпілої особи, нерідко призводить до розірвання шлюбу, сприяє розповсюдженню розпусти, знижує культурний рівень суспільства тощо.

Потерпілою особою від зґвалтування може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі, незалежно від її поведінки до вчинення злочину, способу життя, попередніх стосунків із суб'єктом злочину, зокрема перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім'єю тощо. Статеві зносини при зґвалтуванні – це природні статеві зносини між особами різної статі, що відбуваються всупереч або з ігноруванням волі потерпілої.

Якщо в статті 152 КК об’єктивна сторона зґвалтування полягає у статевих зносинах, що відбувається із застосуванням фізичного насильства, погрозою його застосування, використанням безпорадного стану потерпілої особи, то відмінність зґвалтування від насильницького задоволення пристрасті неприродним способом полягає у способі вчинення злочину. Інші форми (способи) задоволення статевої пристрасті, крім статевого акту у природній формі, складу зґвалтування не утворюють і за наявності для цих підстав кваліфікуються за ст. 153 КК України. Суспільна небезпечність останнього полягає в тому, що він знаходиться у суперечності із загальноприйнятим природним укладом статевих відносин, поєднаних із насильством або використанням безпорадного стану людини, здатний спричинити шкоду здоров’ю потерпілої особи. Потерпілим від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, як і в зґвалтуванні може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі. До неприродних способів можна віднести вчинення акту мужолозтва, лесбійства, а також інших дій сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті суб'єкта злочину (чоловіка або жінки) неприродним способом, із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Насильницьке уведення в отвори тіла потерпілої особи різних предметів (палиці, пляшки тощо) може кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 153 КК тільки за умови, якщо умисел винної особи був направлений на задоволення у такий спосіб статевої пристрасті неприродним способом. Також під задоволенням статевої пристрасті неприродним способом потрібно розуміти будь-які дії сексуального характеру незалежно від їх гетеро або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки. Це, зокрема, орогенітальний контакт жінки з чоловіком або чоловіка з чоловіком, аногенітальний контакт чоловіка з жінкою, сурогатні форми статевих зносин, які імітують природний статевий акт, садистські дії сексуального характеру, сексуальний мазохізм, при якому задоволення статевої пристрасті винного відбувається в процесі фізичного мордування потерпілої особи тощо. Таким чином, стає очевидним, що терміни «інші дії сексуального характеру» значно є ширшими, ніж вказані законодавцем у назві ст. 153 КК України.

Юридична оцінка насильницького задоволення пристрасті неприродним способом показує, що основною проблемою кваліфікації щодо застосування ст. 153 КК України на практиці зводиться до розмежування даного злочину із суміжними складами злочинів, а саме: статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК України), а також розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК України), тісно поєднані з насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, що спричинило смерть потерпілої особи ч. 3 ст. 153 КК України. Статеві зносини, вчинені щодо малолітніх, підпадають під ознаки ст. 155 КК України лише в тому випадку, коли вони вчинені добровільно, за згодою самої потерпілої особи.

Також проблематика існує у вирішенні питання про інтелектуальний стан потерпілої особи, що прямо впливає на кваліфікацію вчиненого діяння. Адже, обставини, що перешкоджають усвідомленню характеру вчинених з потерпілою особою дій випливають з малолітнього віку, фізичних вад, розладу психічної діяльності, іншого хворобливого або несвідомого стану тощо. Пленум Верховного Суду України № 5 від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» вказує, що зґвалтування слід визнавати вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи у випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний її стан тощо) не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір насильнику, який міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла особа знаходиться саме в такому стані.

Також, якщо говорити про малолітній вік, то його варто розглядати як обставину, що перешкоджає можливості потерпілій особі розуміти характер і значення вчинених з нею дій і дає відповідно можливість кваліфікувати злочин за сукупністю ст. 153 і ст. 155 КК України лише в результаті оцінки всієї сукупності обставин справи. Звертаючись до положення Пленуму ВСУ, то можна зробити висновок, що навряд чи доцільно говорити про точну вікову межу малолітнього віку потерпілої особи, адже в змісті кваліфікації мова завжди йде про потерпілих, які не досягли 14 років. Статева зрілість є виключно біологічним поняттям, яке не стосується соціальних чинників. Питання про досягнення потерпілою особою статевої зрілості від злочину, передбаченого ст. 153 КК України, вирішується у кожному конкретному випадку на підставі висновку судово-медичної експертизи, яка за таких обставин є обов’язковою, а також у необхідних випадках, варто було б призначати психологічну експертизу із залученням фахівців в галузі вікової педагогіки і психології. Що стосується фізичних вад потерпілої особи, що перешкоджають можливості розуміти характер і значення вчинених з нею дій, а також характер власних рішень, то до них, доцільно було б відносити сліпоту, глухоту, німоту, відсутність кінцівки та ін., але в будь-якому випадку це повинні бути вади саме фізичного характеру, адже розлади психічної діяльності потерпілої особи також дозволяють визнати її перебування в безпорадному стані.

Все вище наведене дає змогу дійти до висновку, що судам слід відмежовувати злочин зґвалтування від задоволення статевої пристрасті неприродним способом, адже останній характеризується більше у способі вчинення злочину. Інші форми (способи) задоволення статевої пристрасті, крім статевого акту у природній формі, складу зґвалтування не утворюють.