Право спільної часткової власності: поняття, підстави її виникнення та припинення

Спільна часткова власність має місце тоді, коли частка співвлас­ників у праві власності на спільне майно (ідеальна частка) чітко визначена наперед. Якщо законом або угодою учасників спільної власності не передбачене інше, до спільного майна застосовується правовий режим саме спільної часткової власності (ст. 355 ПК). Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (ст. 356 ЦК).

Спільна часткова власність може виникати в силу будь-яких під­став, не заборонених законом. Зокрема, такими підставами можуть пули:

1) спільне створення двома або більше особами спільної речі або її переробка, крім випадків, передбачених законом (ст.ст. 331, і32 ЦК, ч. 2 ст. 17 Закону "Про власність");

2) одержання плодів від спільної речі або доходів від спільного манна, якщо ці плоди або доходи не розподілені між учасниками спільної часткової власності (ст. 359 ЦК);

3) придбання декількома особами неподільної речі;

4) угода подружжя (колишнього подружжя) про визначення розміру часток в спільній сумісній власності або рішення суду про визначення розміру часток неподільної речі, що належить подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності,

5) шлюбний договір, яким встановлено режим спільної сумісної власності для того чи іншого майна;

6) відчуження власником частки в праві власності на річ;

7) спадкування двома або більше особами за умови, що успад­коване майно не розподілене між спадкоємцями.

Цей перелік не є вичерпним. Тому можливі й інші підстави ви­никнення права спільної часткової власності, наприклад, у випадку приватизації квартири (будинку), коли члени сім'ї домовляються, що приватизована квартира (будинок) буде належати їм на праві спільної часткової власності (ст. 8 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду"); виконання договору про спільну діяльність (ст. 1130 ЦК).

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівни­ми, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визна­чається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Співвласник житловою будинку, іншої будівлі, споруди може зробити в установленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власніс­тю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників (ст. 357 ЦК).

Підставами припинення права спільної часткової власності може бути відчуження частки одним із двох співвласників іншому;

1) відчуження часток всіма співвласниками одному з них;

2) перехід до одного з двох співвласників частки іншого у спад­щину;

3) реалізація майна, що знаходиться в спільній частковій власності. При цьому отримана грошова сума розподіляється між власниками пропорційно розмірам належних їм часток у праві і цільної часткової власності.