Гендерні конфлікти і їх подолання

Особливості рольової соціалізації полягають не лише в засвоєнні суспільних очікувань щодо соціальних ролей, а й у рольовому розвиткові особистості, тобто формуванні психологічних ролей, як соціальних, так і особистісних, міжособистісних, характерних, життєвих тощо.

Ґендерно-рольова соціалізація – це засвоєння людиною ґендерних ролей, суспільних очікувань щодо цих ролей, а також ґендерний розвиток особистості, тобто формування психологічних характеристик, які відповідають ґендерним ролям.

Ґендерна соціалізація має низку особливостей і специфічних труднощів у чоловіків та жінок. Від самого народження дитина потрапляє в соціальне оточення, яке задає безліч стереотипів ґендерно-рольової поведінки. Змалку дитина чує від своїх батьків, вихователів: “Це не гарно, це не личить дівчинці (хлопчикові)”; “Не плач, хлопчики не плачуть! ”; “Не бийся, дівчатка так не поводяться! ”. З першими проявами усвідомлення себе представником певної статі дитина пов’язує це з цілою низкою ознак: з одягом, правилами поведінки, проявами почуттів.

Ґендерно-рольовий конфлікт найчастіше відбувається як суперечність між суспільними стереотипами ґендерної ролі і реальними потребами людини. Наприклад, є стереотип, згідно з яким чоловіки повинні проявляти невисоку емоційність і самі справлятись з власними емоційними проблемами. Відчуваючи на собі тиск цього та інших стереотипів, чоловік постійно перебуває в стані ґендерно-рольового стресу.

Дослідник ґендерно-рольового конфлікту О’Ніл вважає однією з найістотніших характеристик чоловічих ґендерних ролей “страх фемінності”, який проявляється в гомофобії, обмеженні емоційності й інших проявах ґендерних стереотипів.

Для жінок найтиповіші форми ґендерно-рольового конфлікту пов’язані з суспільними стереотипами про менші, ніж у чоловіків, професійні можливості, про нижчі лідерські здібності жінки, що створює для них значні труднощі професійної самореалізації. Ще одним стереотипом, що заважає жіночій самореалізації, є стереотип про те, що домашнім господарством повинна займатись переважно жінка. Слідуючи цим стереотипам, жінки часто мають подвійне навантаження, як результат – в них виникають серйозні суперечності у виконанні професійних і сімейних ролей, вони потрапляють у ситуації рольового конфлікту та рольового перевантаження.

Крім ґендерно-рольового конфлікту, який так чи інакше наявний в усіх інших формах ґендерно-рольових дисгармоній, є багато психологічних проблем, пов’язаних з труднощами та порушеннями ґендерного розвитку людини. Серед різних видів ґендерно-рольових дисгармоній слід назвати ґендерно-рольовий інфантилізм та ґендерно-рольову недостатність.

Хейді Хартман (Hartmann, Heidi, 1981) запропонувала теорії конфлікту у вивченні родини. На її думку, родина є місцем перетину і боротьби різних економічних інтересів її членів. Ця концепція багато в чому є справедливою, оскільки в сім’ї наявні елементи економічного виробництва і, особливо, економічного перерозподілу матеріальних благ та розподілу домашніх обов’язків, часу на відпочинок і сон.

Як показують соціологічні дослідження найбільша кількість конфліктів припадає саме на сім’ю: 39% опитаних відзначили, що за останній місяць мали конфлікти з батьками, дітьми, чоловіком або дружиною. Причому в жінок і в чоловіків цей показник приблизно однаковий. Родина виявилася куди конфліктнішим середовищем, аніж вулиця й перебування в транспорті (де мали конфлікти 8% опитуваних), а також перебування на роботі (конфлікти зі своїм керівництвом мали 9% і з колегами по роботі – 8% опитаних. Можна зробити сумний висновок, що саме родина в наш кризовий час стає місцем, де розряджається невдоволення, вихлюпуються скарги й докори.

Особливу роль у становленні ґендеру відіграв правозахисний документ, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1979 р., – Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (її називають ще Жіноча конвенція). Україна ратифікувала її 19 грудня 1980 р.

Державна політика щодо жінок – складник соціальної політики, спрямований на подолання ґендерної нерівності в становищі жінок для забезпечення їм рівного соціального статусу з чоловіками через гарантування можливостей їх рівноправного розвитку.

На основі узагальнення історичного світового досвіду наука й практика визначають типи державної політики щодо жінок, яким мають відповідати й необхідні механізми її реалізації: патріархатна політика держави; патерналістська політика; егалітарна державна політика щодо жінок.