Додатково

Відповідно до частини першої статті 98 ЗК України право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

На даний час сервітутні земельні відносини регулюються нормами Земельного (глава 16), Цивільного (глава 32) та Лісового (стаття 23) кодексів.
Статтею 100 ЗК та частиною першою статті 402 ЦК визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Встановлення земельного сервітуту законом та заповітом стало можливим з 20.06.2007, з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27.04.2007 № 997-V.
З 01.01.2002 до 20.06.2007 сервітут встановлювався виключно договором або рішенням суду.
Законодавство не встановлює спеціальних вимог щодо форми договору про встановлення земельного сервітуту. За загальним правилом стосовно форми правочинів, передбаченим статтями 206 та 208 ЦК, для такого договору є обов’язковою дотримання письмової форми. Нотаріальне посвідчення договору сервітуту може бути вчинене за бажанням сторін відповідно до статті 209 ЦК.
Відповідно до частин четвертої та шостої статті 403 ЦК сервітут не підлягає відчуженню, але зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.
Підстави припинення сервітуту визначені статтями 406 ЦК та 102 ЗК. Звертається увага на те, що зміна власника земельної ділянки стосовно якої встановлено сервітут, не тягне за собою припинення сервітуту.

5.4. Документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення емфітевзису.

Документи, що підтверджують виникнення емфітевзису:
- укладений в установленому законом порядку договір між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб;
- інші документи, що підтверджують виникнення емфітевзису.

Документами, що підтверджують перехід емфітевзису на нерухоме майно, є:
- укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат. До таких договорів, зокрема, відноситься договір про купівлю або оренду емфітевзису, укладений між користувачем та третьою особою або інший договір за яким емфітевзис переходить до третіх осіб;
- свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат. Якщо умови договору з якого виник емфітевзис не забороняють користувачу передавати його іншим особам в порядку спадкування, таке свідоцтво буде посвідчувати виникнення емфітевзиса у спадкоємців користувача;
- емфітевзис може переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва у випадку перетворення, об'єднання, приєднання, виділу або поділу юридичних осіб. Документом, який підтверджує перехід емфітевзису від одного суб’єкта господарювання до іншого буде:
- у разі злиття, приєднання або перетворення юридичної особи - передавальний акт, затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про злиття, приєднання або перетворення юридичної особи, та документ, що підтверджує факт передачі майна, щодо якого встановлено емфітевзис юридичній особі;
- у разі поділу юридичної особи або виділу з неї нової юридичної особи - розподільчий баланс, затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про поділ юридичної особи або виділ з неї нової юридичної особи, та документ, що підтверджує факт передачі майна, щодо якого встановлено емфітевзис юридичній особі;
- емфітевзис може бути внесено засновником підприємства до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи нерухомого майна. Документ, який підтверджує перехід емфітевзису до юридичної особи буде акт приймання-передачі об'єкта нерухомого майна, щодо якого у засновника існує емфітевзис або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи;
- у разі ліквідації юридичної особи документом, що посвідчує емфітевзис є ліквідаційний баланс, який затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, та договір, укладений між такими особами, про розподіл між ними нерухомого майна та речових прав на нього або рішення відповідного органу щодо подальшого використання такого майна;
- якщо емфітевзис переходить від однієї особи до іншої у зв'язку з передачею речових прав на нерухоме майно фізичним та юридичним особам, що вийшли із складу засновників (учасників) юридичної особи за рішенням учасників або органу, уповноваженого на це установчими документами, перехід емфітевзису в такому разі може посвідчуватися рішенням уповноваженого на це установчими документами органу юридичної особи про передачу емфітевзиса фізичній або юридичній особі, що вийшла із складу засновників (учасників) юридичної особи, а також документом що підтверджує факт передачі такого майна фізичній або юридичній особі, що вийшла із складу засновників (учасників) юридичної особи;
- інші документи, що підтверджують перехід емфітевзису.

Документами, що підтверджують припинення емфітевзису, є:
- документ, який підтверджує факт настання обставини, з якою умови договору чи закону пов’язують припинення емфітевзису або договору взагалі, наприклад завершення строку договору, якщо умови договору або закон не передбачає його автоматичну пролонгацію на той самий строк, заява про відмову від емфітевзису тощо;
- рішення суду про визнання договору або іншого правочину з якого виник емфітевзис недійсним, рішення суду про припинення емфітевзису тощо;
- документом, який підтверджує викуп або примусове відчуження земельних ділянок, що перебувають в приватній власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності якщо щодо такого майна було встановлено емфітевзис є договір купівлі-продажу або договір міни, укладений за участю користувача об’єкту нерухомого майна або рішення суду про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені;
- свідоцтво про смерть фізичної особи або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, яка підтверджує факт ліквідації юридичної особи, якщо відносини емфітевзису не передбачали правонаступництва;
- договір або інший документ, згідно з яким землекористувач набуває право власності на земельну ділянку, щодо якої у нього існує емфітевзис;
- інші документи, що підтверджують припинення емфітевзису.

Додатково.
Відповідно до статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Об’єктом емфітевзису можуть виступали виключно земельні ділянки сільськогосподарського призначення.