Схарактеризуйте основні етапи розвитку психології як науки. Назвіть сучасні напрями психології

В історії психології, яка досліджує процес становлення психологічних знань та уявлень, виокремлюють кілька основних підходів до визначення меж та етапів розвитку психології.

Відповідно до першого підходу, психологія має тривалу передісторію і коротку історію, яка починається з другої половини XIX ст. (Г. Еббінгауз). Розвиток психології поділяють на два етапи: передісторія (до кінця першої половини XIX ст.) та історія (з другої половини XIX ст.).

Представники другого підходу вважають, що розвиток психологічної думки потрібно розділити на три етапи:

1-й етап - донаукова (міфологічна) психологія - коли панували анімістичні уявлення про душу;

2-й етап - філософська психологія - коли психологія була частиною філософії, об'єднана з нею спільним методом (від античності до XIX ст.);

3-й етап - власне наукова психологія, з другої половини XIX ст. (тобто саме тим часом, коли, за Еббінгаузом, починалася вся історія психології). Цей період пов'язують із застосуванням у психології об'єктивного методу (експерименту), запозиченого в природничих наук, який дав їй змогу відокремитися від філософії. Цей підхід сьогодні е найпоширенішим. Недолік його у тому, що наукову психологію протиставляють усій попередній.

Третій підхід - культурологічний - розвиток психологічної науки розглядає в контексті розвитку людської культури загалом. До цього підходу належить вчинкова концепція в історії психології, яку розробив український учений В. А. Роменець. Згідно з цим підходом, етапи розвитку психології виокремлюють за історичними епохами: психологія Міфологічного періоду, психологія Античності, психологія Середньовіччя, психологія Відродження, психологія епохи Бароко, психологія Просвітництва, психологія Сцієнтизму (епохи, що бере початок у ХГХ ст., у якій, до речі, живемо й ми, її назва походить від лат. "scientia" — наука, і відображає ту рушійну силу, яку має наука в сучасній культурі).

Розвиток психологічної науки можна розглядати також залежно від того, що було її предметом. Саме з цього погляду етапи розвитку психології розглядають під кутом розуміння її предмета. У такому контексті доцільно виокремлювати перший етап, коли психологію розглядають як науку про душу; другий - як науку про свідомість; третій - як науку про поведінку; четвертий - як науку про психіку, що становить єдність свідомого і несвідомого у взаємодії людини зі світом.

У психології XIX ст. існували різні підходи, напрями, теорії, які ґрунтувались на різних філософських системах, з різним понятійним апаратом, з різними пояснювальними принципами. Розглянемо деякі з них.

Емпіризм (від грец. empeiria - досвід) - філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід, применшує значення логічного аналізу і теоретичних узагальнень. Засновниками емпіризму були Ф. Бекон, Ф. Декарт та ін.

Раціоналізм (від лат. ratioratis - розумний) - філософський напрям, який визнає центральну роль у пізнанні розуму, мислення. Його представники вважають, що розум є вирішальним джерелом істинного знання.

Натуралізм (від лат. nature - природа) - філософський напрям, який вважає природу універсальним принципом усього сущого.

Суб'єктивізм (від лат. subjectivus - підметний) - філософський напрям, який пояснює все суще через наявність свідомості суб'єкта. (Суб'єкт - людина, що пізнає зовнішній світ (об'єкт) і впливає на нього своєю практичною діяльністю).

Деякі психологи намагалися пояснити психологічні явища, виходячи із діалектичного матеріалізму - філософії К. Маркса (1818- 1883). Діалектика Г. Гегеля (1770-1831) була ідеалістична, а матеріалізм Л. Фейєрбаха (1804-1872) був недіалектичним. К. Маркс поєднав матеріалізм з діалектикою. На думку представників цієї філософії діалектичний матеріалізм дає матеріалістичне пояснення світу, способів його пізнання і перетворення на основі розкриття загальних діалектичних законів.

Частина психологів підтримували ідеї волюнтаризму. Волюнтаризм (від лат. voluntas - воля) - філософська течія, яка проголошує основою світу волю, протиставляючи її розуму. Волюнтаризм абсолютизує свободу людського цілеспрямування. Волевиявлення і дії розглядає як суто спонтанні, непізнавані, сліпі сили. Психологи, які ґрунтують свої висновки на волюнтаризмі, визнають волю, а не розум вирішальним чинником психічного життя.

" Філософії життя" - напрям у філософії кінця XIX - початку XX ст., представники якого проголосили життя в біологічних і психологічних формах основним предметом психології.

Позитивізм (від лат. positivus - умовний, позитивний) - напрям у філософії, представники якого проголошують єдиним джерелом істинного знання емпіричні дані і заперечують пізнавальну цінність теоретичного мислення в цілому. Виник 30-х pp. XX ст. Неопозитивізм - вважається одним з основних напрямів філософії XX ст., має за мету розбудову методу логічного або лінгвістичного аналізу знань.

Ірраціоналізм (від. лат. irrational is - несвідомий, нерозумний) - філософський напрям, згідно з яким основою світу є воля, віра, інстинкт, а джерелом пізнання є інтуїція, почуття. Заперечує роль розуму у пізнавальній діяльності.

Прагматизм (від грец. pragma - справа, дія) - напрям у філософії, який зводить суть понять, ідей, теорій до практичних операцій підкорення навколишнього середовища і розглядає практичну ефективність ідей як критерій їх істини. Прагматизм - напрям, згідно з яким істинним уважається не те, що відповідає об'єктивній дійсності, а те, що дає практичні корисні результати. Прагматизм виник у США наприкінці XIX ст. і набув поширення у філософії і психології у першій чверті XX ст.

Феноменологія - (феномен від грец. phenomenon - те, що з'являється, явище, у якому спостерігається суть чого-небудь) - вчення про феномен, даний людині у досвіді чуттєвого пізнання. Феноменологія по-різному трактується у філософії і психології: як наука, що критикує чуттєве пізнання; як частина психології, що описує психічні феномени, або як духовна сутність свідомості, що не залежить від реального існування та чуттєвого досвіду.

Екзистенціалізм (від лат. existentia - існування) - суб'єктивне вчення ірраціонального напряму, предметом вивчення якого є існування людини, переважно у ситуаціях боротьби, страждання, смерті; вчення, у якому вихідні значення сущого виводяться з існування людини. Екзистенціалізм своїм корінням сягає XIX ст., але сформувався як вчення після Другої світової війни. На його формування вплинуло виживання особи в умовах тоталітарних режимів та в період Першої і Другої світових війн. На основі цього філософського напряму виникла екзистенціальна психологія. її представники вважають, що у кожної людини виникають базові проблеми, стреси і тривоги. Зріла особистість може успішно розв'язати ці проблеми. Неспроможність вирішити такі проблеми призводить до психічних порушень. Представники цього напряму виділяють чотири групи проблем: 1) проблеми часу, життя і смерті; 2) проблеми спілкування, любові і самотності; 3) проблеми свободи, відповідальності і вибору; 4) проблеми сенсу існування.

Загальні філософські напрямки мали вплив на виникнення у XIX-XX ст. численних психологічних течій, на основі яких проводились психологічні дослідження. Розглянемо деякі з них.

Біхевіоризм - психологічний напрям, що виник у США на базі філософії позитивізму і прагматизму. Представники цього напряму відмовились від розгляду суб'єктивного світу людини як предмета психології і запропонували вважати предметом психології поведінку. На початку XX ст. виникла Вюрцбурзька школа, філософські основи якої школи еволюціонували від позитивізму до феноменології. В цій школі вперше експериментально досліджувалось мислення. З'явилось гносеологічне вчення Ж. Піаже, яке охоплювало велике коло проблем, пов'язаних із дослідженням психологічних механізмів, які обумовлюють структуру знання і його розвиток.

У Німеччині у 1910-1930 рр. популярною була гештальтпсихологія - психологічний напрям, філософською основою якого був "критичний реалізм". Згідно з гештальтпсихології для людини існують два світи, які відділяються один від одного - світ фізичний, який лежить поза переживаннями, і світ наших відчуттів, переживань.

Англо-американський психолог У. Мак-Дугалл (1871-1938) заснував теорію гормичної психології. Згідно з цієї теорією психіка і поведінка детермінуються особливою нематеріальною силою - горме, що проявляється у формі інстинктів.

У кінці XIX - на початку XX ст. виник фройдизм - психологічне і філософське вчення про особистість людини, заснований Зігмундом Фройдом (1856-1939). Згідно з його вченням, структура особистості включає "Воно", "Я" і "Зверх-Я". Рушійною силою розвитку особистості, за Фройдом, є інстинктивні потяги - сексуальні і агресивні.

В Австралії з 1880-х по 1910 рр. діяла австралійська школа під керівництвом А. Мейноча, який заснував у 1894 р. першу в Австралії лабораторію експериментальної психології. В Австралійській школі розробляли проблеми цілісної свідомості.

Швейцарський психолог К. Г. Юнг заснував аналітичну психологію, що вивчала несвідоме, за допомогою якого Юнг пояснював причини виникнення особливостей психіки людини. В Англії діяла антропологічна школа, в якій розвивались ідеї еволюції стосовно людської свідомості. У 20-30-их рр. XX ст. виник неофройдизм. Цей напрям спирався на психоаналіз 3. Фройда, але підкреслював роль впливу соціальних умов на цільову установку, формування почуття спільності, виникнення невротичних розладів тощо.

ИЛИ (НАПРЯМКИ)

Інтроспективна психологія охоплює низку напрямів. Спільним у них є те, що всі вони використовують основний метод вивчення психіки - самоспостереження, тобто спостереження людини за власною свідомістю.

Одним із напрямів інтроспективної психології є вчення про "внутрішній досвід", з позиції якого психічні явища пізнають принципово іншим способом, ніж матеріальні (Дж. Локк (1632-1704), Р. Декарт (1596-1650) та ін.). Інтроспективну психологію слід розглядати як важливий етап у розвитку науки. Зрештою, майже всі сучасні психологи вважають свідомість сукупністю феноменів, частину яких можна вивчати за допомогою самоспостереження, тобто інтроспекції (від лат. introspectare - дивлюся всередину).

Асоціативна психологія бере свій початок від стародавньої філософії. У межах цього напряму психічні явища пояснювали переважно за допомогою поняття про асоціації. Ще Аристотель висловив думку, що психічні явища поєднуються за суттю, подібністю та контрастністю. Цей напрям у психології існував досить довго. Пізніші дослідження спонукали відмовитися від його абсолютизації, особливо щодо мислення, психологічного обґрунтування навчання та ін. Так, було доведено, що побудоване на асоціативній теорії навчання дає репродуктивні знання. Але положення представників асоціативної психології плідно використовують у сучасній психології, наприклад, для пояснення деяких механізмів пам'яті у психоаналізі, шизоаналізі.

Дехто з представників асоціативної психології дотримувався теорії "елементаризму", згідно з якою свідомість складається з простих елементів (відчуття, згадування тощо), а ці елементи об'єднуються за законами асоціацій.

Психоаналітичний підхід розробив 3. Фройдом (1856 - 1939) наприкінці XIX - на початку XX ст. спершу як метод лікування психічних захворювань, а згодом для побудови гіпотез і теорій з психології, зокрема для пояснення ролі несвідомого в житті людини. Фройд прагнув створити узагальнення не тільки психологічного, а й філософського характеру, побудувати оригінальну теорію психоаналітичної психології та філософії. В анатомії особистості Фройд виділяв три компоненти, що взаємодіють між собою: "Воно", "Я", "Над-Я". Несвідоме "Воно", за 3. Фройдом, є успадкованим людською організацією глибинним шаром, "киплячим котлом інстинктів", невгамовних потягів людини. Свідоме "Я" є посередником між "Воно" і зовнішнім світом. "Я" виконує функцію впливу цього світу на несвідоме "Воно". "Над-Я" - це "інтерналізована версія суспільних норм і стандартів поведінки".

За 3. Фройдом "Я" намагається підкорити собі "Воно", а якщо це не вдається, то "Я" підпорядковується "Воно", створюючи видимість своєї зверхності над ним. "Над-Я" теж може панувати над "Я", виступаючи в ролі совісті або несвідомого почуття провини. Отже, за 3. Фройдом, "Я" немовби стиснуте в лещатах багатьох суперечностей. "Я" зазначає Фройд, перебуває під загрозою з боку зовнішнього світу, з боку "збурення" "Воно" і суворості "Над-Я". Психоаналіз 3. Фройда поступово зазнавав змін - з'явився неофройдизм. Один із його представників - німецько-американський психолог Е. Фромм (1900-1980) заперечив біологізм 3. Фройда, переглянув символіку несвідомого, зміщуючи акценти з придушення сексуальності на конфліктні ситуації, зумовлені соціальними причинами. Він увів поняття "соціального характеру", трактуючи його як сполучну ланку між психологією індивіда й соціальною структурою суспільства.

Об'єктивна психологія - психологічна школа, спрямована на застосування об'єктивних методів аналізу, заснованих на конвенціальних правилах фіксації психічних явищ. До таких проявів відносять поведінку, реакції, рефлекси тощо. З цієї школи беруть початок інші напрями у психології.