2015-07-14
389
Російська музична культура прийшла до 1917 року у мить найвищої міжнародної слави. Під впливом революційних подій значна частина інтелігенції відійшла від революції. Відірвавшись від батьківщини, музика Рахманінова, Стравінського вже не могла відображувати сучасну російську дійсність.
На бік революції стали: О. Глазунов, Р. Глієр, М. Мясковський, Б. Асаф’єв та ін. Першими директорами радянських консерваторій були: у Петрограді – О. Глазунов, у Москві – М. Іпполітов-Іванов, у Києві – Р. Гліер. Народну хорову академію очолив А. Кастальський, оркестр народних інструментів – В. Андреєв.
Основні етапи розвитку музичного мистецтва після 1917 року:
I етап (1917-1921) – революція та громадянська війна. Велику роль відіграє жанр пісні (революційної, про події громадянської війни та інші). Активну діяльність веде Російський народний хор (з 1927 – хор ім. М. Пятницького, художній керівник П. Казьмін).
II етап (1921-1932) – період відбудови народного господарства. З’являються значні твори у різних жанрах: Симфонії М. Мясковського, в яких втілено теми революції, симфонії С. Прокоф’єва та Д. Шостаковича; новаторські опери „Любов до трьох помаранчів” Прокоф’єва, „Нос” Шостаковича, його музика до п’єси Маяковського „Клоп”. На опери та театральну музику того часу здійснили вплив реформаторські пошуки радянського революційного театру, наприклад, новаторські прийоми театру Маяковського (головний режисер В. Мейєрхольд), ідеї Є. Вахтангова, О. Таїрова.
Центрами музичної культури стають Державний академічний Великий театр у Москві, Ленінградський державних академічний театр опери і балету та ін.
Виникають нові колективи: „Персимфанс” (оркестр без диригента); Ансамбль червоноармійської пісні під керівництвом О. В. Олександрова та ін.
Нові творчі організації – АСМ – Асоціація сучасної музики, та РАПМ – Російська асоціація пролетарських музикантів. Крайні представники АСМу орієнтувалися на новітню музику заходу, урбаністичні течії та заперечували значення класики, фольклору. Творча програма РАПМу визнавала у першу чергу розвиток масових демократичних жанрів та недооцінювала жанри інструментальної, камерної музики. У 1932 році Постановою ЦК ВКП (б) було реорганізовано ці творчі організації у спілку радянських композиторів.
У 20-ті роки розвивається музична наука. Велике значення мали книги Б. Асаф’єва „Симфонічні етюди” (1922), „Російська музика від початку XIX століття (1930), роботи про Чайковського, Асаф’єв ввів поняття „симфонізм”. Б. Яворський розробив теорію ладового мислення (або ладового ритму).
У балетному жанрі з’явилися твори: Д. Шостаковича „Золоте століття”, „Болт”; Р. Гліера „Червоний мак”, С. Прокоф’єва „Казка про шута” та ін. У 20-ті роки виконувалося багато нових творів С. Прокоф’єва, який у 1927 та 1929 роках приїжджав у СРСР з гастролями.
III етап (1932-1941) – період побудови соціалізму. Після створення спілок радянських композиторів у столицях республік СРСР сильнішою стала взаємодія національних культур. Опери, балети, симфонії були створені у тих республіках, де раніше не було професійного музичного мистецтва письмової традиції (Узбекистан, Казахстан, Киргизія, Башкирія та ін.).
З’явилися твори, які стали зразками радянської музичної класики:
П’ята симфонія Шостаковича;
Балет „Ромео і Джульєтта”,
Кантата „Олександр Невський” Прокоф’єва;
Концерти Хачатуряна для фортепіано з оркестром, для скрипки з оркестром;
Пісні О. Олександрова, М. Блантера, М. Дунаєвського, братів Покрасс та ін. авторів.
Було відкрито консерваторії у Мінську, Свердловську, Ташкенті.
IV етап (1941-1945) – у роки Великої Вітчизняної війни діячі радянської культури включилися у боротьбу з ворогом. В умовах 900-денної блокади Ленінграду працював оркестр Ленінградського радіо під керівництвом К. І. Еліасберга. У 1942 році у Ленінграді був створений Державний академічний російський хор СРСР під керівництвом А. В. Свєшнікова. З’являются симфонії – видатні пам’ятки воєнних років – Сьома та Восьма симфонії Шостаковича, Друга симфонія Хачатуряна, П’ята симфонія Прокоф’єва.
V етап – після війни. Були відбудовані театри, навчальні заклади. Телебачення стало активним засобом розповсюдження музики. Музичне мистецтво СРСР було відокремлене від впливу заходу. Тільки в 60-ті роки була ліквідована «залізна завіса» та відкрито інформаційний простір. У 60-ті роки сформувалася нова музична течія – «нова фольклорна хвиля». Передумовами її виникнення були пошуки нового підходу у відтворенні фольклорних традицій. Представники: Г. Свирідов, Р. Щедрін, С. Слонимський, В. Гаврилін. До них можна приєднати композиторів Прибалтики – В. Торміса, Т. Дамбіса; України – М. Скорика, В. Губаренка; Закавказзя – Г. Канчелі.
