Прислуга

Правила

Ввідна

1562 рік. Франція. Місто Нім –невеличке містечко на півдні Франції, а саме в регіоні Лангедок. Засновано в незапам’ятні часи, й хто в ньому з того часу не жив: і гали й римляни, готи, В Німі на той час великий вплив мають протестантські погляди, Навіть можна сказати що це на даний момент центр протестантизму. Через кілька років місто порине в вир кривавих та страшних подій релігійної війни. Але про це ще ніхто не знає, й місто живе своїм розміреним життям.

В один з погожих вечорів, коли сонце вже схилялося за обрієм, в місто в’їхав молодий дворянин в запиленому дублеті і похідному плащі. Не збавляючи швидкості він направив свого коня до міської ратуші. Адже він посланець, що поспішає донести волю монарха підданим. Бургомістр вийшовши на зустріч прибульцю схилився в шанобливому поклоні. Після обміну привітаннями бургомістр взявши під лікоть гостя відвів до свого кабінету, й перехожі до ночі могли бачити світло що жевріло в вікнах кабінету, на темній стіні нічної ратуші.

А з самого ранку вже було розіслано гінців по околицям міста, зі звісткою що в ратуші буде свято на котре запрошуються всі бажаючі, оскільки привселюдно буде оголошену волю короля. Й закипіла робота, а за кілька день в назначений строк, до ратуші стали прибувати дорогі карети місцевих баронів з сім’ями та прислугою, місцеве дворянство на гарячих конях з’їжджалися до ратуші, де не де можна було побачити як слуги несуть багато оздоблений портшез з банкіром, чи суддею, й вервечки інших містян що підходили прилягаючими вуличками. Біля головної брами ратуші стоять вишикувавшись вартові, з алебардами, збоку начищена гармата, чекає щоб пострілом дати сигнал про початок свята, але ще рано.
Бургомістр разом з церемонімейстром, зустрічають та розсаджують гостей, обабіч бігають поварята розносячи страви, гості проводять час в вишуканих розмовах, час від часу вдивляючись в пильну дорогу, силячись роздивитися там таку очікувану постать вершника.

Аж ось в залу забігає хлопчик-паж з вигуками – Їде! Він їде! І зал відразу затих, всі перевели погляд на двері. в котрі ввійшов модно одягнений вже знайомий нам посланець короля з опечатаним сувійом в руках…

Соціальні стани:
Суспільство Франції «старого режиму» ділилося на три стани, (клір, дворянство, міщанство) стани різнилися правовим та економічним становищем у соціальній ієрархії. Приналежність до того чи іншого соціального стану, а також до положення в середині свого стану дуже важливе, це питання свого місця під сонцем. Й публічна демонстрація свого статусу, своїх зв’язків, багатства та величі (чи принаймні гонору, у випадку якщо попереднє відсутнє) є характерною рисою суспільства. Тому поважні люди того часу ніяк не могли собі дозволити з’явитися на людях не при повному параді. Нашій грі суспільство представлено всіма трьома станами, для кожного стану є свої вимоги свої привілеї та свої обмеження. Тому кожен з гостей прибуватиме на свято, поводитиметься й відбуватиме до дому в відповідності до свого положення. Тобто негоже наприклад барону йти на свято без супроводу прислуги й своїми ногами. Це виглядатиме настільки ж дивним як і прибуття жебраючого ченця у власній кареті.

1 стан – духовенство: Духовенство поділялося на чорне й біле. Білим духовенством вважалися клірики котрі не давали чернецьких обітниць, а чорним духовенством відповідно ті клірики котрі давали. В обов’язки кліру входили: реєстрація шлюбів, народжень і смертей, збір десятини, здійснення духовної цензури книг, виконання обов'язків моральної поліції і допомогу бідним. Духовенство володіло 10-15% земель у Франції; вони не оподатковувалися. Також біле духовенство могло розважатися полюванням полюбляло розкіш, а після Триденського собору котрий визнав танці терпимим родом розваг. Після оголошення цього рішення відбувся бал, де святі отці танцювали зі знатними дамами не гірше короля і його придворних ("трималися вільно і з гідністю").
Тому так як це й відбувалося в реальному житті біле духовенство в нас знімає вершки:

Білий клір:

Костюм: відповідно до сану – якісна стилізація, або реконструкція включаючи взуття та головний убір.

Зброя: відсутня

Антураж: Хрести, чотки, персні та інші прикраси,

Прислуга: 0-1

Привілеї та обмеження:

1) Білі соціальній драбині стоятимуть нижче титулованих дворян, але вище не титулованих.

2) Мають право сидіти за першим столом.

3) Мають право танцювати благородні танці.

4) Мають право бути представленими перед аристократією.

5) Добираються на кареті чи принаймні бричці.
6) При всьому цьому мають хоч для виду бути набожними й сумирними.

7) Мусить чітко орієнтуватися в питаннях католицької віри, знати молитви

Ченці:

Костюм: Ряса,пояс, сумка, взуття пілеолус (а взагалі відповідно до ордену)

Зброя: відсутня

Антураж: Хрести, чотки

Прислуга: відсутня

Привілеї та обмеження:

1) Ченців прирівнюємо до бідних містян, хоча з більшою долею поваги серед оточуючих.

2) Має право сидіти за третім столом, хоч і звісно не з голови столу.

3) Має право танцювати «сільські танці».

4) Має право побиратися.

5) Мусить орієнтуватися в питаннях католицької віри, знати молитви.

2 стан – Дворянство: Нобілітет розділявся на «дворян мантії»), які представляли юстицію і громадянську службу, і «дворян шпаги». Чисельність аристократів становила близько 1% населення; вони були звільнені від трудової повинності на будівництво доріг, а також від низки податків, зокрема, габель (податок на сіль), і традиційний податок талья. До особливих привілеїв аристократів ставилися право носіння меча і право на фамільний герб. Також аристократи збирали податки з третього стану, спираючись на традиційну феодальну систему.

Дворяни шпаги – це люди старого порядку, представники старих родів котрі від діда прадіда заслужили своє дворянство в бою, мають честь та гонор, а в умовах ставлення абсолютизму й втрачання ними реальної влади це відчуття загострюється. Часто вони не мають грошей але це не заважає їм вважати людьми першого сорту в противагу дворянам мантії.

Титуловані дворяни: Барони, в нашій глибокій провінції їх не може бути багато – не більше 3х не рахуючи їхніх дружин та дітей. Титуловані дворяни (Барони).

Костюм: Повний костюм – якісна стилізація або реконструкція.

Зброя: шпага обов’язково, решта по бажанню, залежно від цілей візиту на свято

Антураж: багато перснів, ланцюги, ордена, пояса, обов'язково свій герб, побагатше та порозкішніше

Слуги: 2-3 не менше

Привілеї та обмеження:

1) Добираються на кареті

2) Має честь (а значить і право її захисту зі зброєю в руках)

4) Має право носити шпагу

4) Може викликати на дуель будь-якого дворянина.

5) Не може бути викликаний на дуель не титулування дворянином.

6) Має право сидіти за першим столом

7) Має право танцювати шляхетні танці

8) Має право кредиту

2) Не титуловані дворяни: Шевальє Це найбільш численна група дворянства, котра не має титулу, а часто ще й землі та грошей. Зате має честь, гідність та гонор. Більша їх частина належить до дворянства шпаги, й тому основна їх діяльність військова служба, у більш багатих та вельможних дворян.
Костюм: Повний костюм включаючи шляпу та плащ – якісна стилізація

Зброя: шпага обов’язково, решта по бажанню, залежно від цілей візиту на свято

Антураж: персні, ланцюги, ордена, обов'язково свій герб – а взагалі від особистого достатку

Слуги: 0-2

Привілеї та обмеження:

1) При наявності хоча б одного слуги отримує коня для добирання.

2) Має честь (а значить і право її захисту зі зброєю в руках)

3) Має право сидіти за дворянським (другим) столом

4) Має право танцювати шляхетні танці

5) Має право бути представленим перед аристократією

6) Якщо не будуть захищати свою честь, будуть знехтувані суспільством, втратять прихильність та привілеї. (бо дворянин без честі – не дворянин)

3) Дворяни мантії. Багаті і впливові городяни, в минувшому буржуа. Це люди нового порядку, вони всього досягли в житті своїми наполегливістю та особистими якостями. Вони може й не такі горді та гарячі як дворяни шпаги (й ті їх зневажають) але вони мають кращу освіту, ділову хватку, чуття та вміння досягти успіху. Кожен з них займає певну посаду як правило в сфері юриспруденції (судді, нотаріуси, юристи), й за певні заслуги та особисту відданість анобльовані. Ці люди в разі образи навряд чи стануть хапатися за шпагу, радше затягають вас по судам.

Костюм: Або професійний костюм за родом діяльності, або костюм заможного городянина – якісна стилізація.

Зброя: по бажанню

Антураж: аксесуари які б підкреслювали професійну діяльність, персні, пояси, тощо.

Слуги: 1-2

Привілеї та обмеження:

1) Має право добиратися в портшезі або бричці.

2) Має честь (а значить і право її захисту зі зброєю в руках, хоча прихильник інших методів)

3) Має право сидіти за дворянським столом

4) Має право танцювати шляхетні танці

5) Має право бути представленим перед аристократією

6) Якщо не будуть захищати свою честь, будуть знехтувані суспільством, втратять прихильність та привілеї. (бо дворянин без честі – не дворянин)

3 стан – Простолюдини: Складався з усіх французів, що не увійшли в перші два стани, й складався з буржуа, робітників і селян. Представники цього стану були зобов'язані платити податки, і становили близько 96% населення. Так як воля короля стосується всіх підданих то й присутніми на святі можуть бути люди самих найрізноманітніших професій та занять, від самих заможних до геть бідних: купці, люди мистецтва та науки, ремісники, солдати та всяка наволоч.
Костюм: в залежності від достатку та професії. Якісна стилізація.

Зброя: якщо є, то хіба що в вояків

Антураж: в основному те що підкреслює приналежність до певної професії

Слуги: 0-1

Привілеї та обмеження:

1) При наявності хоча б одного слуги отримує коня для добирання.

2) Має право сидіти за столом простолюдинів

3) Має право танцювати сільські танці

4) Права на дуель не має, у разі образи ті хто бідніші вирішують питання бійкою, хто по солідніше через суд.

Прислуга.

Як правило селяни, вигнані злиднями і голодом зі своєї землі натовпами стікалися в міста, переповнюючи їх. Прислугу можна було найняти в спеціальних конторах, які тримали такі ж «безробітні», причому завжди жінки. Від тих хто хотів поступити на службу, була потрібна рекомендація, підписана колишніми господарями. І тут - кому як щастило. Іноді, звичайно, наймали шахраїв, але куди частіше - людей, як юнаків, так і дівчат, які ставали вірними і відданими слугами Але взагалі слуги, головним чином лакеї, користувалися поганою репутацією. І дарма. Звичайно, можна без кінця цитувати скарги і нарікання господарів на недбайливість слуг, але цілком очевидно, що скарги ці та нарікання не завжди заслужені, бо від цього ж часу збереглося ще більше свідчень того, як слуги або служниці з юних літ і до похилого віку жили в одному і тому ж будинку, вступали в шлюби між собою і, йдучи на спочинок, отримували від колишніх господарів нехай невелику, але постійну «пенсію» від 50 до 300 ліврів. Як би там не було, але тільки зовсім жебраки обходилися в ту епоху без домашньої прислуги. Дійсно, не було ні єдиного господаря майстерні або дрібного торговця, який не мав підмайстри, хлопчини, що підміняв його за прилавком, або служниці. У великих буржуа і у дворян число обслуговуючого їх персоналу зростала пропорційно зростанню їх багатства і, в очах усього світу, якраз і відображало, чи добре йдуть в них справи. У принців кількість слуг перевалювало зазвичай за сотню. Якщо не вважати харчування, ці догідливі люди не так вже й дорого обходилися господарям і, вже точно, розорити їх не могли: заробіток лакея або покоївкою найчастіше не перевищував 60 ліврів в рік. Селили їх на стайнях, горищах, в комірках і коморах, жінок іноді - по кілька разом;

Слуги потрібні як для того щоб підкреслити статус та достаток, так і для того щоб створювати комфорт. Вони несуть портшез з господарем, підводять та відводять коня, подають та приймають, ба наповнюють келих якщо той спорожнів, й виконують купу інших справ та доручень. Власне вага гостя в суспільстві нами буде розглядатися с кількох кутів: наявність та кількість слуг, якість та багатство костюму, та манери. Тобто ми будимо вас «зустрічати по одежині».

Тому на нашій грі гравець сам вільний вибирати клас свого персонажу, у відповідності від вподобань. А також від бажання й можливостей стосовно підготовки до гри. Тобто для роль барона вимагає підготовки невеличкої команди в 4-7 чоловік, в котру входять власне барон, його жінка, діти, й прислуга. Потрібен гарний костюм, антураж, знання етикету й танців. В той час як роль слуги є повною протилежністю, й вимагає простенького історичного костюму й базових знань в етикеті та історії. Відповідно увага й шана оточуючих буде варіюватися так само.

Дуель
В атмосфері розмивання станових меж і зміни ціннісних орієнтирів суспільства функція дуелі, її значення для дворянства - це спосіб самоствердження та захисту свого статусу і громадської репутації, метод зведення рахунків, засіб звернути на себе увагу, зокрема знатних осіб з кар'єрних міркувань, вид спорту, гра і мода, популярний в середовищі дворянської молоді стиль життя і поведінки. В дуелі можна угледіти і виклик суспільним уявленням про мораль, і цінностям християнської етики, оскільки дворянська честь ставилася вище не тільки законів держави, а й заповідей Христових. А ще дуель - це виклик новій еліті що саме зароджувалася - людям мантії та їх моральним цінностям; виклик самим основам держави, оскільки вона ставила під сумнів авторитет монархії і правомочність її правосуддя вторгатися в питання честі, які є внутрішньою справою дворянської спільноти.
Виклик на дуель звичайно слідував в тому випадку, якщо одна особа (ображений) вважала, що дії або висловлювання іншої особи (кривдника) завдають шкоди його честі. Саме поняття честі при цьому могло трактуватися дуже широко і варіюватися в залежності від соціальної спільності, до якої належать ображений і кривдник. Зазвичай честь розумілася як вроджена особиста гідність, що вимагає дотримуватися щодо особи певних правил поведінки, що демонструють повагу до його походження та соціального статусу. Образою честі вважалося всяке відхилення від таких правил, принижуюче особу в його власних очах і очах громадської думки. Також могла захищатися за допомогою дуелі сімейна або кланова честь, а в певних обставинах - і честь сторонніх людей, що в силу прийнятих звичаїв опинилися під заступництвом ображеного. Ніяка матеріальна шкода не могла стати, сама по собі, приводом для дуелі, подібного роду претензії вирішувалися в судовому порядку. Подача офіційної скарги на кривдника владі, начальству або в суд назавжди позбавляла ображеного права виклику кривдника на дуель через цю образу.

В нашому випадку в разі образи вдатися до дуелі можуть титуловані дворяни (між собою), шевальє (між собою), а також солдати оскільки в цьому випадку зброя їх ніби аноблює, й також між собою. Титуловані дворяни можуть викликати на дуель не титулованих. Третій стан (окрім солдат) до дуелі не вдається бо честі не має й захищати йому нічого, але на крайній випадок його особливо гарячі представники можуть просто нам’яти один одному боки. Вдаватися до дуелі могли як чоловіки так і жінки, хоча вважалося неприпустимим чоловіку викликати на дуель жінку, а також людину літню, чи занадто молоду (тих хто ще не носить шпаги), також людину хвору чи кволу, близького родича чи кредитора, а також підлеглий свого начальника в справах служби.
Так як дуелі заборонені як королем так і церквою, то хитрий бургомістр видав певний указ стосовно дуелі, котрий являється свого роду компромісом: Хоча король своїм едиктом й забороняє дуелі, але навіть король не в силах відібрати честь у дворянина, честь дворянина вище мирських законів. Тому дворяни в поєдинку самі можуть вирішити свої суперечки за законами честі. Але при цьому суворо забороняється вбивати суперника, проливаючи кров християнську, порушуючи заповіді божі, оскільки нічого вище заповідей божих в світі не існую.
Тобто дуель в нас відбувається так би мовити до «першої крові» по хітовій системі до 5 хітів (або будь яку іншу кількість, в розумних межах, котру сторони встановлять самі перед поєдинком), Бітовою зоною є «футболка» (тобто руки нижче ліктя, ноги нижче коліна, пах, шия й голова є нехітовими), причому дуелянти можуть використовувати захисні обладунки як явно так і приховано. Вони захищають те що ними прикрито, й являються непробивними для холодної зброї. Хітова зона в випадку дуелі на вогнепальній зброї хітова зона «майка» (тобто торс вище пояса) і всього один хіт. При проведенні дуелі всі сторони повинні використовувати захисні маски для очей!
Сторони можуть домовитися про час місце й зброю на якій буде відбуватися дуель, причому пріоритет у виборі надається ображеній стороні. Найпростіший спосіб «тут і зараз» тобто на зброї котру мають при собі ображені сторони й в самий стислий час.

Якщо переможцем виходить сторона що захищала свою честь то честь вважається захищеною, сторона невинною от сторона що нанесла образу буде вважатися наклепником, негідником, й такою що саме себе обезчестила. В іншому разі образа вважається справедливою й честь втрачає програвша сторона. Також дворянин втрачає честь в випадку відмови від прямого виклику на дуель. З одного приводу може бути лиш одна дуель, й дуель не може відбутися якщо з цього приводу одна зі сторін вже подала до суду.
Сторони можуть вдатися до послуг секундантів (власне в будь якій розумній кількості), головне щоб їх було порівно, з числа своїх друзів чи родичів, або звернутися до осіб «що надають професійні послуги» на даному терені. Причому секунданти не являються сторонніми глядачами, а приймають безпосередню участь в бою між собою, причому честь безпосередньо секундантів не страждає в будь якому випадку.

Дворянин що втратив честь стає свого роду ізгоєм, його цураються й з ним не хочуть мати справу, кавалери сидіти поруч за столом, а дами танцювати, не говорячи вже про титуловане дворянство, він стає об’єктом кепкувань та чуток, незавидна доля, крім того він втрачає в подальшому право на дуель.