2015-07-14
2754
Учасники цивільно-правових відносин наділяються суб'єктивними правами і обов'язками, які в подальшому і зумовлюють їхню поведінку в рамках існуючих між ними правовідносин. У правовідносинах взаємодія його учасників здійснюється відповідно до належними їм суб'єктивними правами і покладеними на них обов'язками.Суб'єктивне цивільне право - це міра дозволеного поведінки суб'єкта цивільних правовідносин. Суб'єктивне цивільне право - складне юридичне утворення, що має власний зміст, яке складається з юридичних можливостей, наданих суб'єкту. Юридичні можливості як складові частини змісту суб'єктивного цивільного права називаються правомочностями.При вельми великій різноманітності змісту суб'єктивних цивільних прав можна виявити, що воно є результатом різноваріантності комбінацій трьох правомочностей:1) правомочності вимоги, що представляє собою можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання покладених на нього обов'язків;2) правомочності на власні дії, що означає можливість самостійного здійснення суб'єктом фактичних і юридично значущих дій;3) правомочності на захист, що виступає в якості можливості використання або вимоги використання державно-примусових заходів у випадках порушення суб'єктивного права.Як приклад суб'єктивного цивільного права, що включає в свій зміст всі вищеназвані правомочності, є суб'єктивне право власності, де власник має юридичної можливістю вимагати від усіх осіб, щоб вони не порушували належне йому право власності. Він також може претендувати на застосування до правопорушника заходів державно-примусового впливу. Але головне і визначальне ядро у змісті суб'єктивного права власності - правомочність суб'єкта на власні дії щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном на свій розсуд.Суб'єктивний цивільний обов'язок - це міра належної поведінки учасника цивільних правовідносин, яке полягає або у вчиненні, або в необхідності утримання від вчинення певних дій і забезпечується можливістю застосування державного примусу.У цивільних правовідносинах можна виділити типу обов'язків - пасивний і активний. Обов'язки пасивного типу випливають з цивільно-правових заборон і за своєю природою означають юридичну неможливість здійснення дій, що порушують публічні інтереси та інтереси уповноважених осіб.Заборони породжують обов'язки одного суб'єкта цивільних правовідносин перед іншим: заборона односторонньої відмови від виконання договору, переведення боргу без згоди кредитора і їм подібні.Соціальне призначення цивільно-правових обов'язків активного типу полягає в намірі суб'єктів до вчинення суспільно корисних дій. Будь-яка цивільно-правовий обов'язок активного типу містить вимогу до суб'єкта здійснити дію або з передачі майна, інформації чи іншого блага, або по виконанню роботи, створення і використання творів літератури, науки і мистецтва та інших результатів інтелектуальної діяльності, або за надання послуги. Вимога, укладену в обов'язки активного типу і становить її зміст, означає для зобов'язаного суб'єкта необхідність діяти в інтересах уповноваженої суб'єкта, так як воно забезпечується санкцією за невиконання обов'язку.Структура змісту цивільного правовідносини може бути простою і складною. Як приклад простої структури змісту правовідносини, можна назвати ставлення виникає між позичальником і кредитором, без права позикодавця на одержання відсотків. Єдиному праву позикодавця вимагати повернення боргу після закінчення терміну позики кореспондує єдиний обов'язок позичальника повернути борг.Більшості цивільних правовідносин властива складна структура змісту. Прикладом може служити структура змісту правовідносини, що виникає на підставі договору поставки. Крім головного права покупця вимагати передачі куплених товарів і його головного обов'язку сплатити за товар і кореспондуючих ним головних прав і обов'язків продавця, у сторін виникають численні права і обов'язки, пов'язані з виконанням і здійсненням головних прав і обов'язків.Особливістю суб'єктивних цивільних прав і обов'язків є те, що вони носять або майновий, або особистий немайновий характер. Так, право власності - це майнове право, яке надає його володарю юридично забезпечену можливість за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належними йому речами. Право на захист честі, гідності та ділової репутації - особисте немайнове право, яке надає уповноваженій особі юридично забезпечену можливість вимагати спростування ганебних його честь, гідність і ділову репутацію відомостей.
46. Суб’єкти і об’єкти цивільних правовідносин. Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: 1) громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства; 2) російські та іноземні юридичні особи; 3) Російська Федерація, суб'єкти Російської Федерації, муніципальні освіти. У кожному цивільному правовідношенні розрізняють дві сторони - уповноважену і зобов'язану. Як на управомоченной, так і на зобов'язаною стороні можуть виступати одне або декілька осіб (суб'єктів). Наприклад, кілька громадян вирішили купити житловий будинок з визначенням частки кожного. Договір купівлі-продажу будинку в таких випадках полягає один, і у виниклому на його основі правовідносинах з купівлі-продажу будуть дві сторони - покупець і продавець; тільки одна сторона - покупець - буде представлена кількома суб'єктами. Склад учасників цивільних правовідносин може змінюватися в порядку правонаступництва, під яким розуміють перехід прав та обов'язків від однієї особи - правопредшественника до іншої особи - правонаступника, що заміняє його у правовідносинах. Об'єкти цивільних правовідносин. Будь-яке цивільне правовідношення має свій об'єкт, за який виступає те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність його учасників. Під об'єктом правовідносини зазвичай розуміють те, на що дане правовідносини направлено і надає певний вплив. Як громадська зв'язок між людьми, яка встановлює в результаті їх взаємодії, цивільні правовідносини може впливати лише на поведінку людини. Тому в якості об'єкта цивільних правовідносин виступає поведінка його суб'єктів, спрямоване на різного роду матеріальні і нематеріальні блага. Діяльність суб'єктів цивільних правовідносин обмежена межами суб'єктивних цивільних прав та обов'язків. Але як будь-яка людська діяльність, діяльність суб'єктів цивільних правовідносин, в результаті якої виникають, здійснюються і виконуються суб'єктивні цивільні права та обов'язки, не може бути безпредметною. Специфіка громадянського майнового правовідношення полягає в тому, що його учасники своєю поведінкою впливають не тільки один на одного, а й на певні матеріальні блага. Поведінка суб'єктів цивільних правовідносин, спрямоване на різного роду матеріальні блага, і становить об'єкт громадянського майнового правовідношення. При цьому необхідно розрізняти поведінку суб'єктів цивільних правовідносин в процесі їх взаємодії між собою і їх поведінка, спрямоване на матеріальне благо. Перше утворює зміст громадянського майнового правовідношення, а другий - його об'єкт. Так, взаємодія підрядника і замовника становить зміст правовідносини, що виникає з договору підряду, а діяльність підрядника з виконання передбачених договором робіт - об'єкт зазначеного правовідносини. Як правило, механізм впливу громадянського майнового правовідношення своїм змістом на об'єкт наступний: управнена сторона своєю поведінкою впливає на зобов'язану сторону, яка під впливом цього і вчиняє дії, спрямовані на відповідні матеріальні блага. На відміну від майнового в особистих немайнових правовідносин в якості об'єкта виступає поведінка сторін, спрямоване на різного роду нематеріальні блага, такі, як честь, гідність і ділова репутація, ім'я людини, найменування юридичної особи і т.д. Однак у будь-якому цивільному правовідношенні об'єкт представлений поведінкою його учасників, спрямованим на будь-які блага, здатні задовольняти потреби людини. Виходячи з вищесказаного, до числа об'єктів цивільних правовідносин можна віднести: • речі та інше майно, в тому числі й майнові права; • роботи та послуги; • результати інтелектуальної діяльності, у тому числі виключні права на них; • нематеріальні блага; • інформація.
47. Юридичні особи: поняття, ознаки, види. Юридична особа є самостійним суб’єктом цивільних правовідносин, існуючи незалежно від фізичних осіб, які її утворили. Хоча це колективне утворення і визнається суб’єктом правовідносин, однак ж юридична особа воно може бути носієм лише тік прав та обов’язків, які не пов’язані з природними властивостями людей.Юридична особа - це організація, створена та зареєстрована у встановленому законом порядку (ст. 80 ЦК України).Цивільна правоздатність юридичної особи полягає в тому, що вона здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки, ж і фізична особа, крім тих, які безпосередньо можуть належати лише людині.Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р., після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).Юридична особа як суб’єкт цивільних правовідносин має наступні ознаки:
• організаційна єдність (юридична особа в цивільному обігу діє як єдине ціле, що полягає у визначенні мети та завдань юридичної осо- би, у встановленні її внутрішньої структури, компетенції її органів, порядку їхньої діяльності та порядку припинення юридичної особи);
• наявність відокремленого майна (наявність майна створює матері- альну базу діяльності юридичної особи; юридична особа повинна мати своє майно, відокремлене від майна учасників (засновників), членів трудового колективу, інших організацій, громадян тощо);
• самостійна майнова відповідальність (здатність бути відповідачем в суді, юридична особа зобов’язану нести самостійну майнову від. повідальність за своїми зобов’язаннями всім належним їй майном, якщо інше не визначено в законі чи установчих документах);
• здатність діяти в цивільному обігу від власного імені (юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та зазначається в її у становиш документах і вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування);
• місцезнаходження юридичної особи - це адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Місцезнаходження юридичної особи зазначається в її установчих документах;
• здатність бути позивачем або відповідачем у суді (порядок вирішення спорів, у яких юридична особа виступає як особа, яка бере участь у справі, регулюється Цивільним процесуальним кодексом України або Господарським процесуальним кодексом України).
Юридична особа може мати територіально відокремлені структур* підрозділи - філії та представництва.
Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташовані поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, де розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист її інтересів.
Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяютіс майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженог нею положення.
Юридичні особи поділяються на наступні види.
Залежно від порядку створення:
• юридичні особи приватного права - створюються учасниками (засновниками) на підставі установчих документів (затверджений статут або засновницький договір), які підписують усі учасники (засновники);
• юридичні особи публічного права - створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Порядок створення, організаційно-правові форми та правовий статус юридичних осіб приватного права встановлюється ЦК України; публічного права - Конституцією України та законами України.
Залежно від мети діяльності:
• підприємницькі юридичні особи — створюються з метою одержання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками;
• непідприємницькі юридичні особи - не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між учасниками.
Залежно від організаційно-правової форми:
• товариство - організація, створена об’єднанням осіб (учасників), які мають право участі в цьому товаристві;
• установа-організація, створена однією чи кількома особами (засновниками), що не беруть участі в управлінні нею, через об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна
