Історія формування політичної карти регіону

Історія відкриття і дослідження. Археологічні дослідження показали, що Америка була заселена 30 тис. років тому вихідцями з Азії. Перед відкриттям Америки європейцями регіон заселяли індіанські племена. До кінця XV ст. вони освоїли значні території, добилися успіхів у землеробстві, знали багато ремесел, мали власну писемність. Індіанці дали людству такі цінні продовольчі і технічні культури, як кукурудза, картопля, квасоля, томати і багато ін. Вони ж відкрили каучук.

Після того як у 1492 р. X. Колумб відкрив Америку, розпочався період розподілу світу між колоніальними імперіями. У 1494 р. Іспанія і Португалія уклали Тордесильяський договір, який розмежовував сфери їх колоніальної експансії. Межа проходила вздовж 46° зх. довготи. На схід була зона колоніальних володінь Португалії, на захід — Іспанії.

У XVI ст. на нововідкриті землі ринули іспанські конкістадори. Перше постійне європейське поселення в Америці було засноване в 1496 р. на південному березі острова Гаїті на місці сучасного міста Сьюдад-Трухільо. Іспанські поселення з'явилися також на Кубі та інших Антільських островах, на території сучасної Мексики, Центральної Америки, а потім і в Південній Америці. Територію сучасної Бразилії захопили португальці й голландці, а Гвіану і частину Антільських островів поділили між собою англійці, французи і голландці.

На захоплених землях колонізатори утворили особливі адміністративно-територіальні одиниці — генерал-капітанства і віце-королівства. Вищу владу у колоніях здійснював віце-король і генерал — капітани.

У 1535 р. з іспанських володінь у Північній і Центральній Америці було утворено віце-королівство Нова Іспанія. Наприкінці XVIII ст. до його складу входила вся територія сучасної Мексики (крім Чіапасу) і південна частина США. У 1542 р. колонії Іспанії у Південній Америці і південно-східній частині Центральної Америки були об'єднані у віце-королівство Перу. Значну частину Південної Америки займало генерал-капітанство Гватемала. Іспанські володіння у Вест-Індії і на узбережжі Карибського моря входили до складу генерал-капітанства Санто-Домінго.

У XVII ст. майже вся територія Латинської Америки була колонізована іспанцями, португальцями і французами (Гаїті, Французька Гвіана, ряд островів у Карибському морі). У цей же період і пізніше невеликі території захопили Англія (Ямайка, Британський Гондурас, Барбадос) і Нідерланди (Сурінам).

У першій половині XIX ст. більшість колоній на території Латинської Америки добилися незалежності. Першою проголосила незалежність у 1804 р. французька колонія на о. Гаїті. Багато іспанських колоній, крім Куби і Пуерто-Ріко, завоювали незалежність у ході визвольної війни 1810- 1825 рр. Бразилії не довелося вести війну за своє звільнення. Португальський двір, який втік від Наполеона у Ріо-де-Жанейро, змушений був проголосити її незалежність.

У всіх незалежних країнах було встановлено республіканський устрій. Тільки у Бразилії до 1889 р. зберігалася монархія.

У 1823 р. США почали агресивні війни і територіальні загарбання у Латинській Америці. У 1836 р. вони анексували Техас. В результаті загарбницької війни 1846-1848 рр. до США відійшла значна частина території Мексики. У 1898 р., в результаті іспано-американської війни, США відібрали в Іспанії Пуерто-Ріко. Незважаючи на те що Куба у 1898 р. була офіційно визнана незалежною, вона фактично перетворилася у напівколонію США. США отримали в оренду зону Панамського каналу з правом створення військово-морських баз.

Сучасну політичну карту Латинської Америки утворюють 33 суверенні країни. В регіоні збереглося 12 невеликих, переважно острівних, колоніальних володінь і одне на континенті — Гвіана. Вони належать США, Великобританії, Франції і Нідерландам.

За формою державного правління у Латинській Америці домінують республіки. Колишні колонії Великобританії утворюють другу форму державного правління — країни у складі Співдружності. До Співдружності увійшло 12 країн регіону. Ці країни формально незалежні від Великобританії. Вони самостійно розв'язують свої внутрішні і зовнішні проблеми. Разом з тим вони добровільно обрали для себе главою держави і символом вищої влади Королеву Великобританії і закріпили це в Конституції. Три країни Співдружності — Гайяна, Домініка, Тринідад і Тобаго мають власного главу держави — президента.

Країни Латинської Америки розрізняються за величиною території. Тут є дуже великі і малі острівні країни. Бразилія за величиною території належить до першої десятки найбільших країн світу.

Половина країн регіону за величиною території належить до малих країн. Це насамперед острівні країни у басейні Карибського моря. Серед них є і дуже малі країни. Площа найменшої у регіоні країни — Сент-Кітс і Невіс не перевищує 300 км2.