Особливості економічного розвитку регіону

Всі країни Латинської Америки належать до категорії тих, що розвиваються, суттєво відрізняючись між собою за рівнем соціально-економічного розвитку. У регіоні є нові індустріальні, ключові й найбідніші країни.

Розміщення продуктивних сил нерівномірне — найконцентрованішою є господарська діяльність у не багатьох промислових центрах, а до третини промислового потенціалу сконцентровано у зонах трьох міст-гігантів (Мехіко, Сан-Паулу, Буенос-Айрес). Помітно відрізняються країни за рівнем і темпами економічного зростання. На Аргентину, Бразилію й Мексику припадає 75 % продукції обробної промисловості регіону, решту її виробляють усі інші країни разом. Латинська Америка дає до 7 % світового ВВП та 6,5 % світового обсягу продукції обробної промисловості (45 % серед країн, що розвиваються). На країни регіону припадає менше 4 % світового парку комп'ютерної техніки.

Останніми роками помітна тенденція збільшення питомої ваги обробної промисловості у загальній структурі ВВП. Істотні зміни відбулися і в її структурі: знизилася частка традиційних галузей (харчової, текстильної, швейної, взуттєвої, деревообробної) і зросла — нових, «динамічних» (металообробка, машинобудування, нафтопереробка, хімічна промисловість). У другій половині 90-х років XX ст. значно збільшились обсяги випуску автомобілів, суден, авіаційної техніки, радіоелектроніки, телекомунікаційної апаратури, верстатів з ЧПУ.

Найвищих у регіоні темпів індустріального розвитку досягла Бразилія, яка за обсягами випуску промислової продукції наприкінці XX ст. посіла 8-ме місце у світі, активно розвиває ядерну програму, має власний аерокосмічний комплекс. За будівництвом морських суден вона посідає 3-тє місце у світі, за випуском тракторів — 5-те, за виробництвом військової техніки— 6-те, за випуском автомобілів — 7-ме.

Латинська Америка традиційно є одним із провідних сировинних регіонів світу. Наприкінці XX ст. вона контролювала 12 % світових обсягів експорту нафти, майже 15 % рідкого газу. Бразилія та Перу є крупними виробниками золота (9 із 20 найбагатших родовищ золота містяться саме в цьому регіоні).

Виняткова роль регіону і в постачанні сільськогосподарської сировини та продуктів на світовий ринок. На країни Латинської Америки припадає 80 % світового експорту бананів, майже 60 % кави, понад 50 % цукру-сирцю та соєвої олії, до 45 % бавовникової олії, понад 30 % бавовникового шроту, до 30 % сої, 12 % какао-бобів, 20 % виробів із какао, до 10 % яловичини та м'ясопродуктів, 13 % бройлерного м'яса птиці, 70-80 % рибного борошна та 11-12 % риби й морепродуктів.

Загалом успішні економічні реформи сприяли виходу країн регіону на новий рівень розвитку. Бразилія, Аргентина, Мексика і Чилі поступово зрівнялися за багатьма показниками із середньоєвропейськими розвинутими країнами, інколи навіть перевищуючи їх, хоча Бразилія, Мексика, Аргентина не минули значних фінансових потрясінь. Якщо у 1993 р. у Бразилії рівень інфляції сягав 2489 %, то у 2000 р. — 6 %.

Останніми роками багато країн перетворилися на «офшорні зони» із привабливими для іноземних інвесторів фінансово-податковими і митними умовами (Бермудські Острови, Барбадос, Домініканська Республіка, Антигуа і Барбуда тощо). На Багамських Островах діють відділення понад 400 банків, у Панамі — до 140 і банків із понад 30 країн світу.

Латинська Америка є дуже привабливою для іноземних інвесторів. Тільки за 1997 р. загальні інвестиції тут перевищили 73 млрд дол., за обсягом інвестицій в розрахунку на душу населення вона випереджає країни, що розвиваються, інших регіонів світу. Іноземний капітал має міцні позиції в нафтовій, гірничорудній промисловості, сільському господарстві.

Нині він залучається і в оборонну промисловість, а також у галузі, засновані на застосуванні досягнень НТП. За обсягами прямих приватних іноземних інвестицій в регіоні лідирують Бразилія (17 %), Мексика (10 %).

Найбільшими країнами-«донорами» капіталів у регіоні є США (45 % інвестицій). Велика Британія (до 19 %), Японія (понад 18 %).

Одна з найгостріших проблем країн Латинської Америки — зовнішня заборгованість. Сума загального зовнішнього боргу сягає 780 млрд дол. Найбільшими боржниками є Бразилія (майже 232 млрд дол.), Мексика (до 162 млрд дол.), Аргентина (приблизно 154 млрд дол.).

На економіку Колумбії та Болівії істотно впливають незаконне виробництво і контрабанда наркотиків (кокаїну). Економіка цих країн багато в чому залежить від діяльності найбільших наркокартелів — Меделянського, Калійського, картелю Атлантичного узбережжя.

Ще однією проблемою багатьох країн регіону є безробіття — в середньому майже 14,5 %. Найвищі його рівні зафіксовані у Гондурасі (28 %), Сент-Вінсенті й Гренадінах (22 %), Домініці, Нікарагуа, Колумбії та Суринамі (20 %).

Частка державного сектора найбільша у сфері інфраструктури. Державі належать майже всі залізниці, зв'язок, більшість електростанцій, торгового флоту та авіатранспорту. Розширюється її контроль у нафтовій промисловості: в усіх нафтодобувних країнах діють державні підприємства. Націоналізовані олов'яні рудники в Болівії, монополізовано розвідування, видобування й переробку нафти в Бразилії та Венесуелі. Головні потужності нафтової галузі підпорядковані державі в Аргентині. На державу припадає від 40 до 50 % капіталовкладень у Болівії, Перу, Еквадорі; від 30 до 40 % — у Колумбії та Уругваї.

Хоч на сучасному етапі помітне послаблення впливу держави на економіку, зростає ступінь її відкритості, що є наслідком приватизації багатьох державних підприємств, реформування податкової та фінансової систем, лібералізації зовнішньої торгівлі.

У багатьох нових галузях промисловості провідні позиції належать приватним трансконтинентальним корпораціям, які контролюють понад 40 % експорту готової промислової продукції з Бразилії, більше третини — з Мексики, Аргентини, Колумбії тощо.

У МГПП країни регіону представлені передусім видобувними галузями (нафтова, гірничорудна, гірничохімічна), лісовиробничим комплексом (заготівля та часткова обробка тропічної деревини), різноманітними напрямами плантаційного господарства, окремими галузями тваринництва (вівчарство і скотарство м'ясного напряму). В окремих країнах значного розвитку набула металургія, особливо кольорова на місцевій сировині.

Країни регіону, насамперед Чилі та Перу, — одні з провідних у світі за розвитком рибальства та рибопереробної промисловості.

Держави Карибського басейну є важливими суб'єктами міжнародного туризму.

Промисловість. Частка промисловості в структурі ВНП становить приблизно 26 %. Найрозвинутішими промисловими країнами є Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі, Венесуела, Колумбія, Перу, на які припадає 85 % обсягу продукції регіону. Ці країни, по суті, й визначають його промисловий розвиток. Серед них виділяється «велика трійка» (Аргентина, Бразилія і Мексика), що концентрує 2/3 промислового виробництва Латинської Америки.

Видобувна промисловість. Розвинута переважно у Бразилії, Венесуелі, Болівії, Чилі, Перу, на Ямайці, у Суринамі, Гайані, Мексиці тощо. Основною продукцією видобувної промисловості є нафта, якої наприкінці 90-х років у регіоні видобували понад 415 млн т. Головними нафтодобувними країнами є Мексика (145 млн т), Венесуела (95 млн т), Аргентина (37 млн т), Еквадор, Колумбія, Трінідад і Тобаго, Перу, Болівія та ін. Бразилія є рекордсменом з глибоководного буріння і володіє найсучаснішим устаткуванням у цій сфері. Видобуток вугілля зосереджений переважно у Колумбії, Бразилії, Аргентині, Чилі, Мексиці й Перу. Країни Латинської Америки видобувають багато руд чорних й кольорових металів. Гірничорудна промисловість є провідною в економіці Гайани, Ямайки, Болівії, Чилі й Перу.

Латинська Америка є провідним регіоном світу за видобутком залізної руди, до 20 % якої використовують для власних потреб, решту реалізують на зовнішньому ринку. Майже 50 % видобутої в регіоні руди припадає на Бразилію, 20 % — на Венесуелу. Решту її добувають у Чилі, Перу, Мексиці, Аргентині.

Видобуток мідної, свинцевої, цинкової та олов'яної руд зосереджений в Аргентині, Бразілії, Болівії, Мексиці, Перу і Чилі. У регіоні видобувають 45 % бокситів світу. До 60-х років XX ст. їх експортували у країни Західної Європи і Північної Америки. Надалі незначну їх кількість почали використовувати у власному виробництві алюмінію.

Тринідад і Тобаго видобуває й експортує природний асфальт. Золото видобувають переважно у Колумбії та Мексиці, срібло — у Мексиці (2 368 т — 1-ше місце у світі), на Колумбію припадає 90 % світового видобутку смарагдів (родовище в Андах біля м. Музо), видобування алмазів у Бразилії становить 1,3 млн каратів на рік.

Бразилії також належить 90 % світового виробництва таких дорогоцінних каменів, як аквамарин, топаз, аметист, турмалін тощо.

Електроенергетика. Основними джерелами енергії є нафта, рослинні види палива (дрова, багасо — залишки цукрової тростини після обробки), природний газ, гідроенергія і вугілля. У регіоні працюють і споруджуються одні з найкрупніших у світі ГЕС: бразильськопарагвайська ГЕС Ітайпу на р. Парана, проектна потужність якої — понад 12 млн кВт, Гурі (10 млн кВт) на р. Кароні у Венесуелі, Тукуруй (8 млн кВт) у Бразилії тощо. Останніми десятиріччями запрацювали об'єкти атомної енергетики у Мексиці (2 блоки потужністю 1,3 млн кВт), Аргентині (2 реактори, 0,9 млн кВт) і Бразилії (1 реактор, 0,6 млн кВт). Геотермальна енергетика розвинута у Мексиці та Сальвадорі. Загальне виробництво електроенергії становить 732,1 млрд кВт • год, значну частину якої виробляють у Бразилії, Мексиці, Аргентині, Венесуелі, Колумбії, Чилі, Перу. Половина виробленої електроенергії споживається промисловістю.

Обробна промисловість є найбільш динамічною галуззю господарства у більшості країн регіону, характеризується високим ступенем концентрації. «Велика трійка» (Аргентина, Бразилія й Мексика) виробляє до 75 % її продукції в регіоні. Значні обсяги дають також Чилі, Перу, Венесуела і Колумбія. Разом вони забезпечують понад 90 % всього виробництва обробної промисловості Латинської Америки.

Металургія. Розвинута у багатьох країнах. Чорна металургія, підприємства якої розташовані в Бразилії, Мексиці, Аргентині, Колумбії, Чилі, Перу, Уругваї та Венесуелі, працює переважно на внутрішній ринок. Найбільші заводи з повним циклом виробництва діють тільки у Бразилії, Мексиці й Аргентині. Сталь виробляють у киснево-конверторних і електроплавильних цехах.

Найрозвинутіша в регіоні кольорова металургія, яка є провідною галуззю промисловості Чилі, Перу і Болівії. У Бразилії виплавка алюмінію перевищує 1,2 млн т у рік, що забезпечує їй місце серед провідних його виробників та експортерів у світі. Однією з передумов цього є відкриття в 70-ті роки XX ст. одного з найкрупніших у світі родовищ бокситів — Тромбетас. Виплавка алюмінію у Венесуелі різко зросла з відкриттям родовищ бокситів Піхігуас і нині перевищує 576 тис. т щорічно.

Металообробка і машинобудування. Їх розвиток прискорився на початку 70-х років XX ст. Важливе місце в продукції машинобудування належить автомобілебудуванню, підприємства якого були створені за участю іноземного капіталу і випускають автомобілі європейських, японських та американських марок. Найбільшими виробниками автомобілів є Бразилія (1,8 млн штук, у тому числі 1,5 млн — легкові) та Мексика (1,2 млн, з яких 0,8 млн — легкові). Впливовими операторами цього сегмента латиноамериканського ринку є Аргентина, Венесуела, Колумбія, Перу, Чилі.

Суднобудування розвинуте в Бразилії, Аргентині, Перу, Чилі, Колумбії, Венесуелі, Гайані, на Кубі, але лише у перших трьох із перелічених країн воно представлене великими суднобудівними і судноремонтними підприємствами.

Авіабудування розвивається в Бразилії, Аргентині й Чилі. Випускають переважно легкі літаки різного призначення і гелікоптери. Бразилія першою з країн регіону збудувала штучний супутник Землі.

Останніми роками помітно зросла електротехнічна і радіоелектронна промисловість. Підприємства цієї галузі представлені складальними заводами, побудованими американськими та японськими компаніями у Мексиці, Бразилії, Аргентині тощо. Бразилія посідає 3-тє місце у світі за забезпеченням власних потреб в обчислювальній техніці, є світовим лідером з продажу комп'ютерних програм для автоматизації банківської сфери.

Могутній військово-промисловий комплекс (виробництво стрілецької зброї, боєприпасів, ракет класу «повітря-земля» і «земля-земля») склався в Бразилії, Аргентині та Чилі.

Хімічна і нафтохімічна промисловість. Одна з галузей, що розвивається найдинамічніше. Основну частину продукції становлять товари побутової хімії (миючі засоби, предмети санітарії, гігієни тощо) та основної хімії (добрива, пластмаси, лакофарбові матеріали). Найрозвинутіша нафтохімічна та нафтопереробна промисловість у Венесуелі, Мексиці, Аргентині, Бразилії, Трінідаді і Тобаго та ін.

Харчова й легка промисловість. Традиційно відіграють важливу роль. Харчова промисловість займає помітні позиції у структурі продуктивних сил регіону як за вартістю продукції, так і за кількістю зайнятих. До найдавніших її складових належать борошномельна і м'ясна галузі. Великі обсяги продукції галузі призначені на експорт (м'ясо — Аргентина, Уругвай, Бразилія, цукор — Бразилія, Перу, Мексика, Карибські країни тощо). Відомими товарами на регіональному і світовому ринках є багато видів напоїв (ром, вина, пиво), тютюнові вироби (кубинські сигари). Стабільними є позиції молочної та рибоконсервної галузей.

Країни регіону мають унікальне за своєю продукцією кустарне виробництво, особливо у текстильній, шкіряно-взуттєвій і харчосмаковій галузях. У районах, заселених індіанцями, зберігаються традиційні ремесла, вироби яких користуються великим попитом у туристів.

Загалом Латинська Америка має потужний виробничий потенціал. Найбільших успіхів досягли Мексика, Бразилія та Аргентина. Разом з розвитком традиційних галузей важкої індустрії в них прискорилося формування наукомістких виробництв (електроніки, робототехніки, біотехнології, атомної й авіаційної промисловості тощо), які визначають структуру сучасного господарства в регіоні.

Сільське господарство. Дотепер сільське господарство є основною сферою матеріального виробництва багатьох латиноамериканських країн, хоча загалом по регіону його частка в структурі ВНП становить лише 13 %. Особлива його роль у країнах Центральної Америки і Карибського басейну, для більшості яких експорт продовольства і сировини рослинного й тваринного походження є основним джерелом валютних надходжень.

Відсталість сільського господарства багато у чому спричиняє обмеженість внутрішнього ринку навіть найрозвинутіших країн регіону. У галузі функціонують два типи виробничих структур — великі поміщицькі маєтки (латифундії) та дрібні господарства. Приблизно 1 % господарств площею понад 5 тис. га кожне володіють 60 % сільськогосподарських угідь, а 7,5 млн дрібних середньою площею 4,5 га кожне (понад 3/4 усіх господарств) — лише 1/5 угідь.

Землі латифундій у рідконаселених районах використовують переважно під екстенсивне тваринництво, у густонаселених — під плантаційне господарство, в якому широко використовують ручну працю. Їх продукція здебільшого продається на зовнішніх ринках.

У Латинській Америці обробляється лише 8 % сільськогосподарських площ. Велика територія регіону вкрита лісами (63 %) або зайнята під пасовища (29 %). Орні землі займають до 80 млн га.

Рослинництво. Розміщення продуктивних сил сільськогосподарського виробництва у регіоні є нерівномірним. На рівнинах і в передгір'ях великі господарства спеціалізуються на бавовництві. У горах (до висоти 1000-2000 м) поширені плантації кавового дерева (найчастіше під деревами, які їх затінюють, що поліпшує якість кави). На світовому ринку особливим попитом користується високоякісний сорт кави «блу маунтін». На ділянках вище 2000 м вирощують кукурудзу, квасолю, пшеницю, картоплю. За критерієм спеціалізації країн Гондурас, Коста-Ріка і Панама вирізняються виробництвом бананів, Гватемала і Сальвадор — кави.

У плантаційному господарстві країн Вест-Індії переважає вирощування цукрової тростини (Домініканська Республіка, Пуерто-Ріко, Ямайка, Куба). Повсюдно розвинуте тропічне плодівництво. Із цукровою промисловістю і плодівництвом пов'язане виробництво рому, лікерів, соків. Головними продовольчими культурами, які вирощують для внутрішнього споживання, є батат, ямс, маніок, кукурудза, рис, помідори, манго, боби.

Традиційна експортна культура — ямайський перець (піменто), за обсягами вирощування й експорту якого Ямайка утримує монополістичні позиції.

В Андських країнах переважає плантаційне вирощування кавового дерева і бананів. За виробництвом високоякісних сортів кави Колумбія посідає одне з перших місць у світі. Елітним сортом колумбійської кави є «медельїн», а менш цінні — «манісамс», «арменіа», «Севілья», «арабіка». Стан економіки країн цього субрегіону залежить від урожайності бананів (Еквадор, Венесуела), цукрової тростини (Колумбія). В аридній зоні Перу розвинуте зрошувальне землеробство (бавовництво), садівництво (яблука, груші, черешні, ківі, персики тощо). У Чилі збереглися найчистіші за біологічним родоводом виноградні лози на Землі. Колумбія експортує квіти (орхідеї, хризантеми, гвоздики).

У галузевій структурі сільського господарства країн Амазонії та Ла-Плати виділяються плантації тропічних багаторічних культур, насамперед кави, за виробництвом якої Бразилія традиційно посідає 1-ше місце у світі (1,25 млн т), та цукрової тростини — у Бразилії, Гайані, Суринамі та Французькій Гвіані. Серед продовольчих — кукурудза і рис, а також маніок. На степових чорноземах аргентинської Пампи вирощують пшеницю і кукурудзу, а з 60-х років XX ст. — сою. Збільшуються обсяги виробництва технічних культур — бавовнику, тютюну, йерба-мате, тунгу тощо. За вирощуванням апельсинів Бразилія є лідером у світі (18,6 млн т), вона забезпечує 80 % світового експорту апельсинового соку і концентрату.

У багатьох країнах дотепер переважає монокультурність сільського господарства: у Бразилії, Колумбії, Гватемалі, Сальвадорі, Коста-Ріці та Гаїті профілюючою культурою є кава, в Еквадорі (основний експортер їх на світовому ринку), Гондурасі й Панамі — банани, Гайані та Домініканській Республіці — цукрова тростина. Перу і Нікарагуа — бавовник. У багатьох країнах Південної Америки однією з головних культур є кукурудза, за виробництвом якої Бразилія й Аргентина поступаються тільки США.

Тваринництво. За загальною вартістю воно дає 1/3 сільськогосподарської продукції регіону. Найбільш розвинуте в Аргентині (за виробництвом яловичини посідає 1-ше місце у регіоні) та Уругваї. Зростає виробництво продуктів тваринництва у Бразилії, Колумбії та деяких країнах Центральної Америки, що пов'язано зі збільшенням попиту на них на світовому ринку. Поголів'я великої рогатої худоби налічує 345 млн, свиней — 80 млн, овець — понад 91 млн, кіз — майже 32 млн. Основна його частина зосереджена у великих господарствах, які здебільшого працюють на зовнішній ринок.

У горах розводять лам — тварин із сімейства верблюдових (лама, альпака, уарісо, вікунья, гуанако). Ламу було одомашнено приблизно у І тис. до н.е., але спершу використовували її лише як в'ючну тварину. Згодом стали використовувати шкіру, вовну, м'ясо. Альпака менша за ламу, розводять її переважно заради вовни. Поширена у високогірних районах, де вівчарство вже неможливе. Уарісо — гібрид лами та альпаки — цінна своєю вовною. Вікунья та гуанако є дикими тваринами.

Рибальство. Почало інтенсивно розвиватися в останні 30 років. Переважає морський прибережний промисел на невеликих суднах. Багато риби виловлюють і в численних чистих гірських озерах. Головними об'єктами морського промислу є оселедцеві (анчоус, сардина, оселедець), окуневі, тунець, скумбрія, акули, ракоподібні (креветки, лангусти), молюски (устриці, мідії). Найбільших обсягів рибальство досягло в Перу (4-те місце за виловом у світі), Чилі (5-те місце), Аргентині, Мексиці та Бразилії. У Нікарагуа на фермах розводять морських черепах і крокодилів. Рибальство у регіоні має експортну спрямованість. Виловлюють понад 213 млн т риби, з них більше 70 % анчоусів.

Лісове господарство. Йому належить помітне місце в економіці країн Південної Америки, насамперед Бразилії, Чилі, Аргентини. Найрозвинутіші лісові промисли — забезпечення деревиною паперової та будівельної промисловості, добування цінної деревини червоного дерева, кедра, рожевого дерева, бальси, збирання хінної кори, листя чагарнику коки, чаю мате, чикле (для жувальної гумки), лікарських рослин, використання каучуконосів тощо. Ліси багаті на різноманітні види пальм, з плодів яких виробляють харчові й технічні мастила, олії. Заготівля деревини — 128,9 млн м3.

Сільське господарство значною мірою залежить від іноземних монополій, хоча земля у деяких країнах регіону націоналізована. Тому в багатьох країнах (Мексика, Чилі, Перу, Панама, Гватемала, Венесуела, Колумбія та ін.) здійснюються аграрні реформи, головним завданням яких є перерозподіл земель).

Зовнішньоекономічні зв'язки. Зовнішня торгівля у країнах регіону розвивається нерівномірно. Потреби в імпорті продукції випереджають можливості експорту, що негативно позначається на торговому сальдо, а відповідно й на загальних темпах зростання економіки. Більшість латиноамериканських країн має дефіцит торгового балансу, що негативно впливає на валютно-фінансову сферу. Всі країни регіону залежать від зовнішніх дотацій та інвестицій. Експортують вони (370 млрд дол.) обмежений асортимент продовольчих і сировинних товарів — каву, какао, цитрусові, банани, цукор, зернові, м'ясо тощо. В окремих країнах експорт є спеціалізованим: більше половини його вартості в Болівії займає олово, у Колумбії — кава, в Уругваї — вовна, у Чилі — мідь, в Еквадорі — банани (за експортом є світовим лідером), у країнах Центральної Америки — кава і банани. Венесуела, Трінідад і Тобаго понад 90 % валютної виручки отримують від експорту нафти, Ямайка — бокситів.

Відомі на світовому ринку латиноамериканські напої, тютюн, хімічні товари, транспортні засоби й устаткування. Але обсяги експорту цих товарів незначні й залежать здебільшого від зовнішньоекономічної активності Аргентини, Бразилії, Мексики.

Імпорт продукції становить 372,3 млрд дол. Останніми роками країни збільшили закупівлю устаткування, транспортних засобів, промислових товарів.

Українські товари наполегливо освоюють ринки Бразилії, Чилі, Венесуели, Перу, Багамських Островів.

На українському ринку певний успіх має продукція з Куби, Бразилії, Еквадору та Гватемали.

Рекреація і туризм. Латинська Америка має сприятливі природні та культурно-історичні умови для розвитку туризму й відпочинку. Серед визначних природних пам'яток — водоспади Ігуасу, Анхель, ландшафти Анд, високогірне озеро Тітікака, океанські пляжі Бразилії (Копакабана, Іпанема), Мексики (Акапулько) тощо. У численних історичних та археологічних музеях представлені рідкісні експонати епох майя та інків.

Центром туризму є район Карибського моря, який щорічно відвідують до 20 млн осіб. Їх приваблюють клімат, завжди тепле море, чудові пляжі, мальовничі пейзажі, умови для підводного полювання та риболовлі, а також пам'ятки історії та культури. Розвинутий тут гральний і розважальний бізнес. Головні центри туризму: Ямайка, Пуерто-Ріко, Барбадос, Багамські Острови, Трінідад і Тобаго, Аруба тощо.

Незважаючи на деякі сприятливі передумови, туристична сфера в Латинській Америці розвинута недостатньо, що зумовлено її територіальною віддаленістю від інших регіонів світу, надто жарким кліматом, нерозгалуженою туристичною інфраструктурою в багатьох країнах (крім Карибського басейну).