Поняття і типи легітимності влади. Політичне панування і підлеглість

Однією із най­важливіших характеристик політичної влади є її легітимність. Легітим­ною є влада, з існуванням якої погоджується народ. Дослідники приділяють багато уваги з'ясуванню суті легітимності. Зокрема, С. Ліпсет визначав легітимність як "здатність системи створю­вати та підтримувати у людей переконання у тому, що існуючі політичні інститути є найкращими із можливих для суспільства".

Принцип легітимності політичної влади (лат.legitimus — законний, правомірний)відбиває її правомірність, що ви­ражається в готовності людей добровільно підкорятися владі. Інакше кажучи, легітимність — це переконаність лю­дей у тому, що ті, хто володіє владою, володіють нею по праву.

Слід розрізняти поняття «легітимність влади» (суспіль­не визнання її законності) та «легальність влади» (її пра­вове закріплення). Спочатку, термін «легітимність» дійсно мав дещо інше значення - він використовувався для по­значення законно встановленої влади й практично ототож­нювався з поняттям «легальність» (законність). На почат­ку XX ст. німецький вчений Макс Вебер надав нового зна­чення даному терміну, включивши до його змісту два основних положення: суспільне визнання влади та обов'язок керованих їй підкорятися. Таким чином, на відміну від «легальності» (лат. legalis — законний), що відбиває юридичнуправомірність політичної влади (парламенту, уряду, глави держави, обраних за допомогою формально закріп­лених юридичних процедур), легітимність політичної вла­ди відбиває довіру до неї з боку населення, підтримку суспільства.

Отже, легітимність влади визначається як ступінь від­повідності політичної влади ціннісним уявленням індивідів, соціальних груп, суспільства, переконаність у необхідності підкорення влади.

Поняття легітимності і легальності влади не завжди збі­гаються — так, уряд, сформований законним шляхом,може не користуватися довірою населення (наприклад, через його корумпованість або проведення непопулярного політичного курсу), а партія, котра шляхом революції (тобто, по суті, незаконно) захопила державну владу, може здійснювати її досить довго (якщо діяльність цієї партії, що має підтрим­ку й довіру народу, виявиться доволі ефективною).

М. Вебер розробив типологію легітимності (панування), виділивши три основні її типи:

1)традиційне панування, яке опирається на силу традицій. Накази ке­рівників є правомочними, оскільки відповідають звичаям та історичним прецедентам. Прикладом традиційного панування є монархії;

2) харизматичне панування (від грец. harisma – особливий дар) базує ся на особистій відданості людей, їх переконанні у надзвичайному да правителя. Зразки харизми М. Вебер бачив у Христі, Магометі, Цезарі, Наполеоні, Леніні та ін.;

3)легальне (раціональне) панування ґрунтується на підпорядкуванні усій системі законів, які встановлюються та застосовуються у відповідності з конкретними постійними принципами.

Названі М. Вебером три ідеальні (чисті) типи у реальності найчастіше функціонують у формі комбінації цих типів легітимності.

Д. Істон виділяє інші джерела підтримки влади та політичного режиму: ідеологічні принципи; прихильність до структур і норм режим відданість владі з причини позитивної оцінки особистих якостей суб'єктів влади (напр., президента). Відповідно, Д. Істон виділяє такі різновиди легітимності:

1) ідеологічна легітимність опирається на ідеологічні принципи та переконання громадян у цінності політичного ладу як найкращого, підкріплюється інтенсивною пропагандою. Прикладом Д. Істон називає колишній СРСР;

2) структурна легітимність опирається на прихильність громадян до механізму і норм політичного режиму. Як приклад – Великобританія з її демократичними традиціями та парламентаризмом;

3) особистісна (персональна) легітимність опирається на віру громадян у особисті якості політичного лідера, його спроможність належно використовувати політичну владу. Вона базується на симпатії громадян д лідера, їх раціональному розрахунку. Прикладом такого типу легітимності Д. Істон вважає США, де президент повинен володіти персонально легітимністю.

Джерелами легітимації влади є:

• участь громадян в правлінні, що створює відчуття причетності людини до політики, здійснюваної органами влади;

• легітимізація шляхом адміністративної, економічної, військової, освітньої та іншої діяльності влади. Легітимність влади у цьому випадку лежить від ефективності такої діяльності;

• легітимізація шляхом застосування сили; чимнижчий рівень легітимності, тим сильніший примус.

Таким чином, легітимність виступає обов'язковою й не­обхідною передумовою ефективного функціонування по­літичної влади.

Проблема легітимації є важливою для будь-якого політичного режиму. Навіть диктатори не можуть безмежно будувати свою владу виключно і насильстві. Найбільшим потенціалом легітимності володіє демократи ний режим. Таким чином проблема легітимації має важливе значеннядляполітичної влади і суспільства, вона є однією із найважливіших проблем політичної науки.