Демократія: сутність, доктрини, різновиди

Одним з найбільш суттєвих показників зрілості будь-якого суспільства є рівень демократії. Поняття „демократія” два з половиною тисячоліття. Проблема демократії та її ролі в суспільно-політичному житті з однією з центральних в політології. Нині загальновизнаним є розуміння демократії як форми державно-політичного устрою суспільства, що ґрунтується на визнанні народу як джерела влади.

Вузловою для розуміння демократії є проблема співвідношення влади більшості і захисту інтересів меншості, народовладдя і законів. Не випадково Платон і Аристотель розглядали демократію як „неправильну форму правління”, „демос” ототожнювався з „охлосом” – владою натовпу. Вони розрізняли демократію, регульовану закономі і демократію, при якій народ, тобто більшість перебуває під впливом демагогів, що мають необмежену владу. Треба наголосити, що виникла демократія разом із появою держави, що замінила первіснообщинну форму організації суспільного життя. Отже, демократія - це явище і процес, що постійно розвивається.

В політології розрізняють демократію пряму (безпосередню) і представницьку. Під прямою, або безпосередньою, демократією розуміють порядок, за якого рішення приймаються на основі безпосереднього і конкретного виявлення волі і думки всіх громадян. Однією з форм прямої демократії є проведення виборів на основі загального виборчого права. Приймаючи добровільно участь у регулярних виборах, громадяни в демократичному суспільстві мають можливість безпосередньо впливати на формування органів влади різних рівнів.

Під представницькою демократією слід розуміти порядок розгляду і вирішення державних і громадських повноважень представниками населення (обраними або призначеними). Саме інститути представницької демократії відіграють першочергову роль у процес прийняття рішень.

Особливо велике значення в системі цієї демократії мають парламенти, склад яких формується шляхом загальних виборів і яким громадяни делегують свої повноваження щодо здійснення функцій вищої законодавчої влади. Крім парламентської форми, яка є великим надбанням цивілізації, носіями представницької демократії виступають й інші виборчі органи.

У сучасних демократичних суспільствах формування державної політики на всіх її рівнях відбувається головним чином у представницьких установах і закладах, де працюють професійні політики та управлінці.

Таким чином, демократія насамперед означає визнання народу носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, права всіх громадян на участь у формуванні органів державної влади, контроль за їхньою діяльністю. Найважливішими ознаками демократії є свобода (як першооснова людського існування) та політична рівність. Кожній особі гарантовані громадянські та політичні свободи, а індивід сприймається як політична цінність, вища за державну та її інститути. суттєвою ознакою демократії є політичний плюралізм, що передбачає, насамперед, культуру дотримання закону і конституційного порядку, толерантне, терпиме ставлення до інших думок і позицій, готовність до компромісу у розв’язанні спірних питань. Важливою рисою демократії є міцний правовий захист громадян від свавілля державних органів, інших політичних структур і посадових осіб. Суттєва ознака демократичного устрою – реальне функціонуваня принципу поділу властей. Справжня демократія є альтернативою як тоталітарно-авторитарному централізму. Так і анархістському децентралізму.

Серед історичних типів демократії слід перш за все назвати: античну, рабовласницьку, феодальну, буржуазну, соціальну (всезагальну). До демократичних принципів необхідно віднести: виборність органів влади; єдність свободи і відповідальності; гласність, плюралізм, право меншості на позицію. Врахування громадянської думки та ін. Демократичні процедури: вибори, звіти, відкликання обраних, всенародне обговорення, референдуми, опитування, симпозіуми, демонстрації, походи, запити, мітинги, сходи, збори.

Різне теоретичне вирішення суперечності між ідеалом демократії та її реальністю занходить свій вияв в існуванні багатоманітних концепцій демократії. Історично першою концепцією та формою її практичного втілення була класична ліберальна демократі. Яка найповнішою мірою ґрунтується на перелічених вище принципах демократії. Головна ідея лібералізму – ідея індивідуальної свободи. Відповідно до неї ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу як незалежність особистого життя індивіда від політичної влади. Сутність ліберальної демократії в концентрованому вигляду знайшла себе відображення у запропонованій президентом СШО Авраамом Лінкольном формулі: правління народу, обране народом і для народу.

Зростання політичного спливу об’єднань підприємців і профспілок спричинило появу концепції корпоративної демократії. У країнах Заходу корпораціями називають акціонерні товариства, профспілкові об’єднання та організації місцевої влади (муніципалітети). Згідно з концепцією корпоративної демократії політика має здійснюватись за участю держави та обмеженої кількості наймасовіших і найвпливовіших організацій, передусім об’єднань промисловців і профспілок як виразників інтересів широких верств населення.

Важливе місце серед концепцій демократії займає теорія партисипітарної демократії як демократія участі. Якщо ліберальна демократія обмежується формально-правовим забезпеченням рівності і свободи, то партисипітарна демократія спрямована на досягнення дієвої свободи і рівності, забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади. Концепція партисипітарної демократії передбачає, що широке залучення освічених громадян до участі у здійсненні влади, децентралізація політичних рішень, громадянський контроль над їх прийняттям сприятимуть досягненню справжньої рівності і свободи, як найважливіших засад демократії.

Отже, демократія участі – це пірамідальна система з прямою демократією в основі та представницькою демократією вище від неї.

Головною особливістю марксистського розуміння демократії є її розгляд в енпреривному зв’язку з матеріальним умовами життя суспільства та його класовою структурою. Марксизм вважає, що в класовому суспільстві демократія є виявом диктатури економічно пануючого класу. Марксизм вважає, що буржуазна демократія є найрозвиненішим історичним типом демократії експлуататорського суспільства вже тому, що покінчила з абсолютизмом і формально проголосила найважливіші права і свободи особи.

Реально ж за соціалізму встановлюється не повновладдя народу, а всевладдя однієї політичної партії, яка внаслідок недемократичної побудови самої партії переростає у всевладдя партійного керівництва. Причому соціалістична демократія заперечує поділ влади.