Чинники міграції та виникнення діаспор

Східна міграція. Проходила під впливом таких процесів у Російській імперії як російська територіальна єкспансія на Південь і Схід та політика Московської держави щодо козацтва – витиснення козацтва з Низового Подніпров'я та заселення козаками нових прикордонних земель за межами «Новоросії»; надання льготних умов для переселення слов'янської селянської людності у Сибір та на Далекий Схід [ 155 ].

Внаслідок цього сотні тисяч українців оселилися за межами території власне України, в суміжних з нею регіонах – Кубані, Приазов'ї, Центрально-Чорноземній області РФ, на Дунаї, Алтаї, Хабарівському краї, поблизу Архангельську. Значне число українців переселилося до Сибіру і на Далекий Схід (східна діаспора). У колишніх радянських республіках проживає: в Російській Федерації (Кубань, Приазов'я, Центрально-Чорноземний район) – 4,4 млн етнічних українців, Казахстані – біля 2 млн, Молдові – 561 тис., Білорусі – 291 тис.

Західна міграція. На американський континент еміграція відбувалася в основному з українських земель, які входили до складу Австро-Угорщини. Тільки в кінці XIX – початку ХХ столітті вона склала понад 700 тисяч чоловік. Сучасні еміграційні процеси активізувалися після розпаду СРСР. У далекому зарубіжжі найбільше українців живе у США – приблизно 1 млн, Канаді – понад півмільйона, в Аргентині і Бразилії по 200 тисяч, Польщі – близько 300 тисяч чоловік. Потрібно зазначити, що потужна компактна етнічна маса українців (лемки та ін.), яка існувала на території Польщі (Холмщина, Підляшшя), після проведеної в 1947 р. операції «Вісла» по переселенню їх в західні воєводства фактично перестала існувати. Всього за офіційними даними, на середину 1989 р. кількість українців у світі становила 46,2 млн. За деякими сучасними оцінками, кількість українців тільки в діаспорі досягає 20–30 млн, а загальна кількість становить 60–70 млн. [ 155 ].