Структура генофонду українців

На рис. 130, 131 показано генетичну спорідненість українців та мешканців сусідніх з Україною областей за частотами гаплогруп у-хромосоми та мт-ДНК [48]. Території, населення яких генетично близьке до українців, зафарбовані синім кольором. Максимальна генетична відмінність від українців показана коричневим кольором. Червоними точками показані популяції, за якими побудована карта. N – сумарна кількість індивідів, MIN, MAX і MEAN – мінімальне, максимальне і середнє значення відстаней для всієї карти.

За обома показниками – частотами гаплогруп у-хромосоми і частотами гаплогруп мт-ДНК, простежується найтісніша генетична спорідненість українців з мешканцями прилеглих до України областей: білорусами, поляками та південно-західними популяціями росіян. Крім того, існує тісна генетична спорідненість українців з іншими європейськими народами. Спорідненість з південними слов'янами, балтськими і германськими народами проявляється тільки по маркерах мт-ДНК. Склад населення України за гаплогрупами у-ДНК: R1a – 54%, I2a – 18%, E1b1b1 – 4%, J1-J2 – 6%, G2 – 4%, І1 – 2-4%, N1c1 – 6%, R1b і T по 2%. Окрім цього зустрічаються гаплогрупи: С3c, E1, E1b1, E3b2, K2, N1b, N1с, Q, R1. За маркерами у хромосоми українці утворюють єдиний кластер, який, об’єднуючись з кубанськими козаками (та утворюючи компактний кластер), входить до складу більш великого кластеру, який охоплював усіх західних та східних слов’ян (білорусів, південно-західних росіян, поляків та сорбів (лужичан)), за виключенням північних росіян та чехів.

Рис. 130. Генетична спорідненість українців та мешканців сусідніх з Україною областей за частотами гаплогруп Y-хромосоми та частотами гаплогруп [48].

Рис.131. Генетична спорідненість українців та мешканців сусідніх з Україною областей за частотами гаплогруп мт-ДНК та частотами гаплогруп [48].

На карті рис. 131 показано генетичну спорідненість українців та мешканців Європи за частотами гаплогруп мтДНК. Українці найбільш близькі за цим показником з мешканцями прилеглих до України областей, а також білорусами, поляками та з іншими європейцями. Близькість до українців популяцій віддзеркалює синій колір [48].

Жіночі лінії мт-ДНК домінують наступні: Н -40%, T – 11-12 %, J1 – 8 %. Крім цього тут зустрічаються: НV, N1b (трипільська), N9a, pre-HV1, pre-HV2, pre-V1, pre-V2, M10, A, C, D, G, H, I, J1, J2, R, U2e, U3, U4, U5a, U5b, U8a, W, V, X2 [48].

Всі досліджені українські популяції за мт-ДНК близькі з південно-західними росіянами, всі україньскі популяції, крім західних українців – до кубанських козаків, всі, кроме східних – до латишів, західні та дніпровські українці генетично подібні з південними білорусами, західні та подільскі українці генетично близькі до поляків та болгар. Інтервал найменших генетичних відмінностей від українців (на рисунку яскраво-синій тон) охоплює, крім українців, також білорусів, південно-західних росіян, поляків (зокрема східних). Наступний інтервал шкали (світло-синій тон) показує, що до українців також генетично близькі західні та південно-західні росіяни, словаки, словенці, східні (моравські) чехи. Всі ці популяції займають на карті безперервний ареал, який має чіткі «генетичні межі» (сберігаються й при зміні шкали карти). Населення цієї області, таким чином, має загальну генетичну схожість за маркерами NRY. На відміну від східних та західних слов’ян, південні слов’яни не входять до області генетичної схожості с українцями (окрім південно-західних популяцій). На фоні генетично одноманітної за мт-ДНК Європи, українці найбільш схожі с південно-західними росіянами, поляками, угорцями, південно-східними литовцями. Крім того, за мт-ДНК яскраво проявляеться схожість з найширшим колом слов’янських-, балто-, германомовних народів Європи, в меньшій мірі – з фінно- та романомовними народами.

За особливостями розподілу еритроцитарних (ABO, Rh, MN) та сивороткових (Нр, Gc, Gm, Tf) систем крові Є. Данилова виокремила в межах України п’ять геногеографічних областей, чотири з котрих (центральноукраїнська, поліська, деснянська, південно-східна) входять до великої східноєвропейської, а одна (карпатська) – до північнобалкансько-карпатської зон Центральноукраїнська область обіймає майже всю Середню Наддніпрянщину, Поділля й деякі суміжні регіони, людність яких характеризується переважанням гена r(0), тобто першої групи крові (близько 60 %); відносно високою варіабельністю гена р (А) – 22 - 30 %; низькими й помірними відсотками гена q (В) – у середньому близько 15 %. За цими ознаками українці окресленої зони мають аналоги серед росіян центральної смуги європейської частини Російської Федерації, білорусів, окремих груп поляків.

Поліська область охоплює всю Волинську, більшу частину Рівненської, північ Житомирської, північний схід Львівської та північ Тернопільської областей. Корінному населенню цих регіонів властиві низький відсоток гена р (А) – 23,5%, дещо підвищений – гена q (В) – 17,9 % і високий у масштабах Східної Європи відсоток гена r – (0) – 60,3 %. Крім того, спостерігаються дещо підвищена резус-негативність (13,9 %), відносно високий відсоток генів m (60,5 %) та Нр’ (47,4 %) і, навпаки, занижена концентрація антигена Gm (1).

Деснянська область включає Чернігівську і більшу частину Сумської областей. За більшістю гематологічних характеристик вона дуже близька до поліської. Тут лише дещо вищий відсоток гена r(0) – 63,2 % – та антигена Gm (1) і нижчий – гена р (А) – 21,2 %, q (В) – 15,6 %, m – 61,2 %, Нр’ – 44,2 %, а також резус-негативності (12,7 %). Статистичні розрахунки показали, що за комплексом гематологічних маркерів мешканці Правобережного та Лівобережного Полісся близькі до українців суміжних історично-етнографічних регіонів. Разом із тим простежуються давні генетичні зв’язки з росіянами Верхньої Волги та білорусами. Крім того, існують певні аналогії між гематологічними комплексами поліщуків та деяких прибалтійських популяцій.

Карпатська область охоплює Закарпатську, Івано-Франківську, південно-західні райони Львівської та частину Чернівецької областей. Людність окреслених теренів характеризується найсвоєріднішим у Східній Європі поєднанням гематологічних характеристик. Так, їй властиві високі й дуже високі частоти гена р (А) (від 27,5 до 35,6 %, середня – 29,9 %) і, навпаки, низькі й помірні відсотки гена q (В) (від 11 до 16 %, середня 14,2 %). Крім того, у цій зоні спостерігається зниження частоти резус-негативності. За цими ознаками українці Карпат близькі до молдаван і болгар (разом із тими, що мешкають на південному заході Одещини), північно-східних румунів, угорців, словаків, меншою мірою – до сербів, боснійців та інших південних слов’ян. На думку Є. Данилової, генетична своєрідність українців Карпат пояснюється принаймні двома обставинами: територіальною близькістю цього регіону до Балканського півострова і давніми генетичними взаємостосунками з етнічними групами південно-східної Європи (поглинання фракійських народів Балкан) та спільним з Балканами напрямком мутагенних процесів, зумовленим схожістю ландшафту і відносною ізоляцією в минулому окремих невеликих популяцій у гірській місцевості.

Остання область – південно-східна обіймає Причорноморську низовину й Великий Донбас, де спостерігаються тенденція до підвищення відсотка генів р(А) – до 28,1 %, q (В) – до 17,2 %, відносно висока концентрація гена М (аж до 67 % у Харківській області) й невисока – резус-негативності. Таке сполучення ознак свідчить про те, що українці даної області зазнали певного впливу давніх іранського (південноєвропеоїдного) та тюркського (з певною монголоїдною домішкою) компонентів. За гематологічними маркерами вони дуже близькі до населення Ставропольського та Краснодарського країв Російської Федерації, значна частина якого є нащадками запорізьких козаків.

Таким чином, українці є одним цілим, яке є спорідненим з білорусами, поляками, словаками, західними та південо-західними росіянами [48].