Громадяни та юридичні особи як суб'єкти аграрного права

Суб'єкти аграрного права

Поняття і класифікація суб'єктів аграрного права.

Громадяни та юридичні особи як суб’єкти аграрного права.

Аграрні приватні підприємства.

Правосуб'єктність аграрних підприємств кооперативного та корпоративного типів.

Правосуб’єктність державних сільськогосподарських підприємств.

Поняття і класифікація суб'єктів аграрного права.

Суб'єктами аграрного права є й державні органи, до компетенції яких належить регулювання сільського господарства в Україні, юридичні особи всіх форм власності, громадяни (іноземні громадяни) та особи без громадянства, що господарюють на землі, а також займаються виробництвом, переробкою, реалізацією сільськогосподарської продукції та обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників.

Суб'єктів аграрного права можна умовно поділити на суб'єктів організаційно-господарських повноважень у сфері управління господарською діяльністю та суб'єктів господарювання.

До першої групи належать органи державної влади та місцевого самоврядування, які безпосередньо (наприклад, Міністерство аграрної політики України) або опосередковано (наприклад, Кабінет Міністрів України) здійснюють управлінські та організаційно-господарські функції в аграрному секторі економіки України.

Друга група представлена суб'єктами аграрного господарювання, тобто аграрними формуваннями всіх форм власності та громадянами-підприємцями, які безпосередньо вирощують і виробляють сільськогосподарську продукцію (сільськогосподарські товаровиробники), юридичними особами та підприємцями, що забезпечують діяльність сільськогосподарських товаровиробників, а також різними фінансово-кредитними, страховими та посередницькими структурами, які надають свої послуги сільськогосподарським товаровиробникам.

Окрему групу суб'єктів аграрного права становлять фізичні особи, які господарюють на землі для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції. Такі суб'єкти здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи і не ставлять за мету отримання прибутку (наприклад, особисті селянські господарства).

Суб'єктів аграрного господарювання можна класифікувати за різними критеріями, зокрема за юридичним статусом, за формою власності, спеціальною правоздатністю та функціями, суб'єктним складом, способом утворення та формування статутного фонду, організаційно-правовою формою, кількістю працівників та обсягом валового доходу.

За юридичним статусом всі суб'єкти аграрного господарювання поділяються на юридичних і фізичних осіб. Серед останніх вирізняються фізичні особи, які ведуть особисте селянське господарство для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції, надлишки якої реалізуються на ринках.

За формою власності аграрні товаровиробники, згідно з Законом України «Про власність», поділяються на приватні, колективні, державні та змішані, а згідно з ЦК — на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (ст. 81 ЦК). Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів, як правило, на договірних засадах. Юридичні особи публічного права створюються розпорядчим способом на підставі акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

За спеціальною правоздатністю та функціями суб'єкти аграрного господарювання поділяються на суб'єктів у сфері товарного виробництва продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження, суб'єктів у сфері агровиробничого сервісу, суб'єктів у сфері фінансування, кредитування, страхування, торгівлі. До перших належить більшість суб'єктів аграрного господарювання (сільськогосподарські кооперативи, товариства, спілки селян, фермерські господарства, державні аграрні підприємства тощо). До других — товариства, кооперативи та інші, які здійснюють агрохімічне, меліоративне, виробничо-технічне та інше обслуговування аграрних підприємців. До третіх — банки, кредитні спілки, біржі, страхові компанії тощо.

За суб'єктним складом аграрні товаровиробники поділяють на українські та спільні за участю іноземного інвестора. Згідно зі ст. 63 ГК підприємство, створене відповідно до вимог законодавства України, в статутному фонді якого не менш як 10% становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями із дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

За способом утворення та формування статутного фонду аграрних товаровиробників поділяють на унітарні та корпоративні підприємства. Відповідно до ст. 63 ГК України унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне аграрне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є сільськогоспо­дарські кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

За організаційно-правовою формою всіх суб'єктів аграрного господарювання можна поділити на підприємства, кооперативи, господарські товариства та фермерські господарства.

Окрему групу сільськогосподарських підприємств складають державні і комунальні підприємства, які, на відміну від інших суб'єктів аграрного господарювання, створюються в розпорядчому порядку згідно з рішенням компетентного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Отже, сільськогосподарські підприємства є самостійними суб'єктами господарювання, створеними компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, чи іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб систематичним здійсненням виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в аграрному секторі економіки в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", сільськогосподарським кооперативом є юридична особа, створена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.

Основними кваліфікуючими ознаками сільськогосподарських кооперативів є:

- недержавна форма власності;

- відносини членства;

- управлінські функції здійснюються членами кооперативу за принципом: "один член — один голос";

- особиста трудова участь членів у спільній виробничій або іншій господарській діяльності в аграрному секторі;

- об'єднання членами своїх майнових пайових внесків;

- наявність інституту кооперативних виплат і виплат на паї та ін.

До кооперативних форм виробництва сільськогосподарської продукції також належать: колективні сільськогосподарські підприємства (КСП)***, фермерські господарства (ФХ), їх об'єднання тощо.

Діяльність сільськогосподарських кооперативів регулюється ЦК, ГК, законами України від 7 лютого 1991 р. "Про власність"1, від 10 липня 2003 р. "Про кооперацію"1, "Про сільськогосподарську кооперацію", від 14 лютого 1992 р. "Про колективне сільськогосподарське підприємство"2 та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство"3, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, згідно із законом.

Порівняно із сільськогосподарськими кооперативами особливість фермерських господарств полягає у таких головних ознаках:

- членство засноване виключно на родинних та/або сімейних зв'язках;

- спільна сумісна власність членів господарства на його майно (якщо інше не обумовлено в договорі між ними);

- можливість створення господарства однією особою;

- право на створення такого господарства має виключно дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, має відповідну кваліфікацію та пройшов конкурсний відбір тощо.

Діяльність фермерських господарств регулюється ЦК, ГК та ЗК України, законами "Про власність"4, від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство" та ін.

Господарськими товариствами є підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна та участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У сфері сільськогосподарського виробництва діють переважно акціонерні товариства закритого та відкритого типів (ЗАТ та ВАТ) і товариства з обмеженою відповідальністю (TOB).

Основними кваліфікуючими ознаками господарських товариств є:

- недержавна або державна форми власності;

- відносини участі (інвестування);

- обов'язкове об'єднання учасниками (акціонерами) своїх капіталів (майнових внесків);

- необов'язковість особистої трудової участі акціонерів (учасників) у діяльності господарського товариства;

- управління й контроль, який здійснюється учасниками (акціонерами), залежить від розміру їх частки у статутному фонді товариства;

- наявність інституту права на дивіденди та ін.

Діяльність господарських товариств в аграрному секторі економіки регулюється ЦК, ГК, законами "Про власність", від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства" та ін.

ГК дає класифікацію підприємств за таким критерієм, як кількість працюючих та обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік. Відповідно до ч. 7 ст. 63 ГК, за цим критерієм сільськогосподарські підприємства можуть належати до малих, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) є сільськогосподарські підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Великими сільськогосподарськими підприємствами є підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1 тис. осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Всі інші підприємства вважаються середніми.

Громадяни та юридичні особи як суб'єкти аграрного права

У суспільні відносини, врегульовані нормами аграрного права, можуть вступати як окремі працівники (фізичні особи), так і колективні утворення (юридичні особи) всіх форм власності і господарювання за умови, що вони мають такі ознаки, передбачені законом, як суб'єктивні права і юридичні обов'язки.

Ці суб'єкти за законом наділені правоздатністю і дієздатністю, а також спеціальними властивостями, юридично закріпленими базовим положенням (правовим статусом), що дає їм можливість брати участь у конкретних правовідносинах, серед яких одними з найважливіших є відносини у сфері праці.

Правовий статус — це правове положення фізичної або ж юридичної особи, яке визначається обсягом прав, обов'язків і законних інтересів, гарантованих державою і охоронюваних законом за суб'єктами суспільних відносин, в тому числі й аграрних. Отже: правовий статус сільськогосподарського працівника — це правове положення фізичної або ж юридичної правосуб'єктної особи, зайнятої в сільськогосподарському виробництві, яка має системно впорядковану сукупність реальних прав, обов'язків та інтересів, закріплених у чинному законодавстві, гарантованих державою і особистою відповідальністю працівника перед законом, суспільством і трудовим колективом.

Основні права, свободи і інтереси громадян України знайшли своє відображення в Конституції України.

Права, свободи і обов'язки, закріплені Конституцією Україні (ст. 3), становлять основу правового положення всіх громадян України і є єдиними для всіх трудівників держави, в тому числі і для сільськогосподарських працівників. Положення цієї статті деталізуються і розвиваються в наступних її розділах і статтях.

У розділі 2 Конституції України накреслено систему особистих, соціально-економічних та політичних прав людини. Права і свободи людини проголошуються не відчуженими, непорушними, забороняється скасування будь-яких конституційних прав, а також їх звуження (статті 21, 22).

В Основному законі України знайшло закріплення гарантоване право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою у відповідності з законом. Таким чином, сільськогосподарські виробники вперше в українському конституційному будівництві набули право приватної власності на землю (ст. 14).

З метою розвитку ринкових відносин у статтях 41, 42 Конституції закріплюється право людини на приватну власність, фіксується право на не заборонену законом підприємницьку діяльність. Право приватної власності проголошується непорушним. Встановлюється неприпустимість примусового відчуження об'єктів права приватної власності за винятком випадків їх відчуження за рішенням суду.

Відповідно до ст. 43 Конституції кожен громадянин має право на працю, вільний вибір професії та роду трудової діяльності, заробляти працею собі на життя. Забороняється використання примусової праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Конституція передбачає закріплення властивих усім демократичним конституціям таких прав, як право на страйк, відпочинок, соціальний захист, житло, охорону здоров'я, результати своєї інтелектуальної діяльності і т. ін.

Звичайно, в нинішніх умовах не всі ці права можуть бути реалізовані однаковою мірою громадянами України, в тому числі і сільськогосподарськими працівниками. Відсутність необхідної кількості бюджетних коштів і падіння виробництва звужує можливості по належному забезпеченню прав людини у сфері працевлаштування, організації відпочинку, соціального захисту, будівництва житла, наукових досліджень, охорони здоров'я тощо.

Конституційні права і свободи громадян здійснюються в нерозривній єдності з їх обов'язками. Згідно зі ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а відповідно до ст. 68 Основного Закону кожен зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Закріплені в Конституції права та обов'язки громадян знаходять подальше відображення, розвиток і конкретизацію в трудовому, господарському, цивільному, земельному, адміністративному та іншому галузевому законодавстві.

Так, трудовим законодавством усім сільськогосподарським працівникам гарантується: право на вільний вибір виду діяльності, певна тривалість робочого часу і відпочинку; належні умови і охорона праці; на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Кодексом законів про працю України передбачені і обов'язки: виконання установлених норм виробітку, дотримання правил санітарії та безпеки праці, правил внутрішнього трудового розпорядку і т. ін.

Земельним кодексом та цивільним законодавством конкретизуються правові гарантії приватної власності на землю та майно громадян.

Подальшу деталізацію і розвиток права, обов'язки та законні інтереси, які становлять правовий статус сільськогосподарських працівників, знаходять у локальних правових актах. Так, сільськогосподарські товаровиробники розробляють і приймають свої статути, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про нормування та оплату праці, укладають колективні договори та ін. Це дозволяє врахувати і нормативно закріпити особливості і специфіку умов праці механізаторів, працівників тваринництва і рослинництва, спеціалістів сільського господарства, керівників сільськогосподарських підприємств, їх виробничих та інших підрозділів, а також інших посадових осіб.