Недоговірні зобов 'язання

го, що свідомість і воля суб'єкта права - найважливіші регулятори його поведінки, умисел, як форма його вини, завжди відображає на­явність у особи відповідного бажання, цілеспрямованого наміру. На­приклад, певне бажання і ціль може переслідуватися потерпілим при здійсненні ним суїциду (самогубства).

В поведінці особи, яка завдала шкоди, умисел - явище порівняно рідкісне, хоч і цілком можливе. Спрямованість дій до завдання шкоди матиме місце, зокрема, при перевищенні меж самозахисту, коли осо­ба, перебуваючи під впливом почуття помсти, завдає шкоди родичам правопорушника, від протиправного посягання з боку якого довелось оборонятися.

Що стосується форм вини потерпілого, то у зобов'язаннях із від­шкодування шкоди врахуванню підлягає і його власна необереж­ність, але не будь-яка, а необережність, що визнається грубою. Будь-яка необережність характеризує поведінку особи з точки зору відповідного ступеня необачливості, байдужості чи легковажності в ставленні потерпілого до зовнішнього вияву власної поведінки. За­гальні ознаки грубої необережності потерпілого вбачаються в поло­женнях ч. 2 ст. 1193 ЦК. Це: а) необережність, яка сприяла виникнен­ню шкоди; б) необережність, яка сприяла збільшенню шкоди, завда­ної потерпілому. Так, при розгляді однієї із цивільних справ судом було встановлено, що потерпілий (позивач у справі) перед тим, як скористатися найнятою автомашиною, з водієм розпив спиртні напої, їдучі у машині як пасажир, в дорозі йому були завдані тілесні ушкод­ження внаслідок допущеної з вини водія дорожно-транспортної при­годи. Суд обгрунтовано визнав, що в поведінці потерпілого були ознаки грубої необережності, за причини якої розмір належного йому відшкодування було зменшено.

Найчастіше необережність потерпілого враховується при так зва­ній змішаній відповідальності, коли появі шкоди сприяла не тільки вина особи, яка завдала шкоди, а й груба необережність потерпілого.

Важливо відмітити, що наявність грубої необережності потерпіло­го не звільняє повністю заподіювача шкоди від обов'язку її відшкоду­вання, а, за загальним правилом, може тягнути лише зменшення роз­міру відшкодування. Винятки із цього правила можуть бути встановлені лише законом. Наприклад, Закон України «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» при­пускає, що оператор ядерної установки може бути звільнений від об­ов'язку відшкодувати шкоду за рішенням суду, якщо буде доведено, що потерпілому була завдана шкода внаслідок його грубої необереж­ності (наприклад, у випадку, коли потерпілий самочинно проникає на охоронюваний радіаційно небезпечний об'єкт, де отримує небезпеч­ну дозу іонізуючого випромінювання).

Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додатко­вих витрат (ст. 1195 ЦК), у випадках відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника (ст. 1200 ЦК) та у разі відшкодування витрат на

поховання (ст. 1201 ЦК). У зазначених випадках йдеться не про від­шкодування втрат, причинно обумовлених протиправною та винною поведінкою особи, яка зазнала шкоди, а поведінкою особи, яка до цих витрат призвела.

Слід також відмітити, що вина як умова виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди не є абсолютною. У низці випадків обов'язок з відшкодування шкоди законом покладається на відповідального за цю шкоду суб'єкта права незалежно від вини, тобто і при її відсутно­сті (наприклад, відшкодування шкоди, завданої органом публічної влади чи його посадовою або службовою особою, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слід­ства, прокуратури або суду тощо). В усіх інших випадках для виник­нення зобов'язання з відшкодування шкоди необхідна наявність за­значених вище загальних умов у їх сукупності.