Гіпотрофія може бути природженою або набутою

За ступенем тяжкості гіпотрофію поділяють на 3 ступені:

І — дефіцит маси тіла 10—20 %,

II — 21—30 %,

III — більше як 30 %.

За періодами: початковий, прогресивний, стабілізації, реконвалесценції.

Клінічна картина.

1. При гіпотрофії стоншується підшкірна жирова клітковина.

У разі гіпотрофії І ступеня жирова складка стоншується переважно на животі, II — зникає на животі і стоншується на кінцівках, III — зникає на кінцівках, стоншується або зникає на щоках.

У нормі товщина жирової складки має становити 1—1,5 см.

2. Шкіра бліда (анемія), суха, лущиться, еластичність її знижена.

3. Живіт здутий унаслідок гіпотонії м’язів передньої черевної стінки та метеоризму, застою кишкового вмісту, млявої перистальтики.

4. У разі гіпотрофії II і III ступеня порушена толерантність до їжі (зригування, проноси), особливо до жирів.

5. Гіпотрофію супроводжує дефіцитна анемія.

6. У разі гіпотрофії тяжкої форми знижується артеріальний тиск, тони серця глухі, спостерігають брадикардію, загальмованість, розвивається жировий гепатоз (гепатомегалія), лице набуває рис старечої людини (запалі очі, щоки, губи червоні, загострений ніс, зморшкуватість), гіпотермія.

7. Дитина тихо плаче тоненьким голосом, що на тлі гіпорефлексії й загальмованості свідчить про зниження діяльності головного мозку.

8. У разі гіпотрофії тяжкого ступеня велика ймовірність кишкових інфекцій (гіпоацидний стан).

9. Випорожнення при гіпотрофії можуть бути різними, частіше їх небагато, вони розріджені, слабше забарвлені (унаслідок меншого виділення жовчі), містять білі частинки (мила жирних кислот і кальцію), не перетравлені м’язові волокна і крохмаль.

Гіпотрофію слід диференціювати з гіпостатурою.

Гіпостатура — це однакове відставання росту і маси тіла в дітей 1-го року життя порівняно із середніми нор­мативними показниками віку.