Державна бюджетна політика

Центральне місце у фінансовій політиці належить державній бюджетній політиці і політиці відносно позабюджетних фондів. Річ у тому, що донорами системи взаєморозрахунків в найбільш крупній її структурі можуть бути або держава, або сфера недержавних фінансів. Недержавні фінанси «підживлюють» державу через систему податкових (фіскальних) і боргових платежів, а держава надає допомогу підприємцям і домогосподарствам за допомогою інструментів фінансової підтримки (субсидій, дотацій, субвенцій, пільг і т.д.).

Об’єктивно бюджетна політика грунтується на економічних відносинах, що виникають у процесі суспільного відтворення (виробництво, розподіл та перерозподіл ВВП); фінансових, які становлять зміст економічної категорії фінансів; бюджетних, які проявляються у реалізації функції утворення і використання централізованого фонду грошових ресурсів та контролю.

Як організаційно-економічна категорія бюджетна політика є системою заходів і дій органів влади в галузі управління бюджетним процесом на основі концепції розвитку бюджетних відносин у складі загальної економічної політики, спрямованої на реалізацію поставлених завдань і цілей з економічного та соціального розвитку. Вона має сприяти державній підтримці зростання економіки, створенню умов для залучення інвестицій, проведення протекціоністської політики відносно вітчизняних товаровиробників. Стратегічною метою бюджетної політики є забезпечення фінансової і соціальної стабільності в країні.

Бюджетні кошти повинні стати предметом ефективного управління, що має на меті використання сучасних механізмів та інструментів регулювання. Цей напрям орієнтує на досягнення ощадливості, оптимізацію структури та рівня видатків, підтримку підприємництва, перспективного з точки зору формування бюджетних доходів, економічне зростання реального сектору виробництва.

Ефективним способом взаємодії державних і недержавних фінансів визнається такий, який сприяє оптимальному зростанню фінансового національного доходу. Під фінансовим національним доходом в даному випадку розуміється макроекономічний стан співвідношення доходів і витрат у складі бюджетів всіх учасників національного господарства, що забезпечує процеси заощадження, накопичення і споживання.

Для переходу до стимулювання бюджетної політики потрібно кардинально розв’язати два, на перший погляд, взаємовиключних завдання – збільшення бюджетних доходів для посилення державного регулювання економікою та зниження податкового навантаження до рівня, який би сприяв зацікавленості у зростанні виробництва та інвестицій.

Бюджетна політика покликана використовувати імперативи фінансових інструментів з урахуванням реалій ринкового господарства і має бути орієнтованою на систему індикаторів, що характеризують сталість економічного розвитку та рівень національної безпеки країни. В такій системі єдності цілей і завдань важливим є питання стримування зростання споживчих цін, сприяння формуванню низьких інфляційних очікувань, забезпечення збалансованості бюджетної системи.

Різке збільшення коштів, що виділяють із бюджетів усіх рівнів та позабюджетних фондів, підвищує платоспроможний попит. А це може обернутися зростанням цін. Для зниження ризику підвищення непроцентних видатків бюджету не повинно перевищувати намічені темпи зростання ВВП у поточних цінах.

Світовий досвід переконує, що з розвитком ринкових відносин роль держави в розподільчих процесах має зрости. Небагато держав повністю покладаються на ринкові системи розподілу. Один із способів оцінки полягає в аналізі обсягів доходів і видатків бюджету розширеного уряду у співвідношенні з валовим внутрішнім продуктом. Масштаби державного впливу на економіку за цим показником у різних країнах відрізняються. Наприклад, якщо у США у 2005 році доходи федерального бюджету становили менше третини від ВВП, то в таких країнах, як Франція, Фінляндія, Данія, Норвегія, Швеція, цей показник перевищує 50%.

Найвищий рівень державних видатків відносно ВВП спостерігається у Швеції – 55,4%, Данії – 55,2%, Франції – 53,8%, Угорщині – 50,5%, Фінляндії – 50,1%.

З початку нинішнього століття в Україні намічається тенденція до підвищення рівня одержавлення валового внутрішнього продукту.

Необхідними умовами стабільності бюджетної системи є відповідність видаткових зобов’язань повноваженням і функціям органів державної та місцевої влади й оптимальний розподіл бюджетних ресурсів для фінансування таких функцій. Це є можливим, коли встановлені законодавчими та іншими нормативно-правовими актами видаткові зобов’язання забезпечені фінансовими можливостями держави.

У своєму нормальному розвитку бюджетна політика державних фінансів повинна сприяти ухваленню раціональних стратегій поведінки у галузі формування доходів і витрат бюджетів всіх рівнів і учасників економіки. Фіскальна політика, в основному, характеризується як податкова. Система податків будь-якої держави повинна сприяти розвитку мотивів учасників, тобто головна проблема фіскальної політики - це зважування (оцінювання) макроекономічної корисності стягуваного податку з учасника ринкового господарства по відношенню до витрат, що визначаються сукупністю ресурсів для його сплати. Якщо сукупність ресурсів для сплати суми необхідних податків в конкретній макроекономіці недостатня для виконання державою своїх функцій, то така держава визнається некредитоспроможною, або боржником нетто.