Метод визначення міцності відриванням

Метод заснований на визначенні міцності важкого бетону за величиною умовного напруження, яке необхідне для його руйнування під час відривання сталевого диска, приклеєного до його поверхні.

Метод застосовується для визначення міцності бетону в межах 50-500 кгс/см².

Випробування проводять за допомогою приладу типу ГПНВ-5 (рис. 16.7), обладнаного сталевими дисками діаметром 60-80 мм.

Товщина бетонного виробу, який випробується, має бути не менше 50 мм.

Кількість випробувань на кожній ділянці – одне.

Сталеві диски приклеюють до чистої поверхні (з якої заздалегідь видаляють цементну плівку та пил) клеєм, який забезпечує зчеплення з конструкцією та перевищує її когезійну міцність.

Склад клею (в.ч.):

– смола епоксидна – 100;

– поліетиленполіамін – 6-12;

– портландцемент М 400 – 200 (СН 389-68).

Якщо необхідно визначити міцність виробів, розташованих похило або вертикально, то сталеві диски до затвердіння клею, що використовується, закріплюють гіпсовим розчином.

Під час випробування прилад типу ГПНВ-5 з’єднують з приклеєним сталевим диском, який з‘єднується елементом так, щоб дія навантаження була спрямована точно перпендикулярно до поверхні виробу.

Швидкість збільшення навантаження не повинна перевищувати 100 кгс/с. Зусилля відриву фіксується за допомогою манометра. Границю міцності під час відривання знаходять за формулою

, (16.3)

де Р_ВІДР – зусилля, при якому відбулося відривання частини виробу, приклеєного до диска, кгс;

F – площа проекції поверхні відривання бетону на площину диска, см².

Границю міцності під час стиснення визначають на відповідних зразках при випробуванні на гідравлічному пресі.

Результати випробувань при площі проекції відривання менше 80 % площі диска не враховують.

Міцність бетону (виробу) на стиснення визначають за величиною міцності під час відривання за градуювальною залежністю «величина міцності під час відривання – міцність».