2015-08-21
1200
Абат – настоятель монастиря в католицькій церкві. Інколи А. є незалежним від єпископів і підпорядковується безпосередньо папі. У деяких випадках А. – загальна назва священиків і вищого духовенства в католицькій церкві.
Августинізм – течія у християнській філософії, яка розвиває уявлення про віру як внутрішнє спілкування людини з Богом, про пізнання Бога ірраціональним шляхом. Засновником А. є середньовічний богослов Августин Аврелій (354 – 430 рр.). Протягом багатьох століть А. був панівним ученням у католицькій церкві. Після XIII ст. офіційним ученням католицизму стає томізм. Нині А. не є офіційною філософією католицизму, проте має в католицьких колах значний вплив.
Автокефалія – (грец. autos – сам, kephale – голова) – самоврядування та адміністративна незалежність помісних православних церков.
Агностицизм (грец. agnostos – незнаний) – віровчення про неможливість пізнання сутності, закономірностей об’єктивного світу і досягнення істини.
Аграрні (землеробські) культи – сукупність релігійно-магічних вірувань і обрядів у давніх землеробських народів з метою впливу надприродним шляхом на стихії природи, щоб підвищити продуктивність праці. А. к. включають у себе магічні дії, спрямовані проти небезпек, що загрожують урожаю або свійським тваринам (посуха, градобій, саранча, падіж худоби тощо).
Аллах (араб, аль ілах – божество) – ім’я Бога в мусульманській релігії. Культ А. поряд з культом інших божеств був відомий в доісламській Мецці. В ісламі А. – єдиний Бог, визнання якого є першою вимогою мусульманського віровчення.
Амвон – підвищення перед середньою частиною іконостаса у православному храмі, з якого читають Євангелія, виголошують проповіді та єктенії (молитви).
Амулет (араб, hamula – досл. носити) – невеликий предмет (талісман), за уявленням наділений надприродною силою, здатністю захищати, оберігати його власника від нещасть, хвороб, ворожих чарів тощо. Віра в його чудодійну силу виникла в первісному суспільстві, пов’язана з фетишизмом та магічними уявленнями.
Анафема – прокляття від імені Бога, відлучення від церкви, вигнання з громади віруючих, вища церковна кара в християнстві.
Ангел – небесний служитель Бога в іудаїзмі, християнстві, ісламі, надприродна істота, посередник між Богом і людьми. Культ А. є асимільованим та пристосованим до монотеїзму поширеним у первісних релігіях культом добрих і злих духів.
Анімалізм (лат. animal – душа), зоолатрія (грец. zou – тварина, latreia – служіння) – сукупність вірувань і магічних обряді в, основу яких становило уявлення про тварин, рослин як покровителів роду.
Аніматизм (лат. animatus – уособлений, оживлений) – перенесення психічних властивостей людини на природу, віра в існування абстрактної, безликої сили, яка визначально впливає на життя людей.
Анімізм (лат. anima – душа, дух) – віра в існування в тілі людини її двійника – душі, від якої залежать її життя, фізіологічний і психологічний стан.
Антихрист – супротивник Христа, посланець Диявола, який ніби прийде незадовго до другого пришестя і вестиме боротьбу з християнською церквою, але врешті-решт буде переможений Христом.
Апокрифи – твори іудейської та ранньохристиянської літератури, сюжетно пов’язані з творами канонічної літератури, які тлумачили події інакше, ніж офіційне церковне віровчення.
Апологетика (грец. apologetikos – захищаючий) – розділ богослов’я, що виправдовує та захищає певну релігійну систему, її догмати за допомогою апелювання до розуму.
Армагеддон – у віровченні свідків Єгови – остання битва між силами Христа і Диявола, назва місцевості в Палестині, де часто відбувалися військові сутички. Єговісти пов’язують А. з атомною катастрофою, третьою світовою війною, у вогні якої загине все “грішне” людство, живими залишаться тільки свідки Єгови (померлі єговісти воскреснуть) і ті, хто їм допомагав.
Архієреї – вищі сановники (єпископи, архієпископи, митрополити, патріархи) у православній церкві.
Архімандрит – найвищий (до єпископа) чернечий сан у православній церкві.
Аскеза – (грец. askesis – вправа, подвиг) – світоглядна концепція, спосіб життя, які передбачають відмову від життєвих благ і насолод.
Астральні культи – (грец. astron – зірка) – обряди, церемонії, молитви, заклинання та інші релігійні дії, пов’язані з обожненням небесних тіл. Властиві всім давнім і новим релігіям. Іноді А. к. називають астролатрією (грец. latreia – служіння) чи сабеїзмом, за назвою племені сабеїв (Південна Аравія).
Аят – вірш у Корані. Кілька А. становлять суру (главу).
Беатифікація – приєднання до лику блаженних у католицькій церкві. Процес Б. офіційно регламентований і відбувається, як правило, протягом кількох років. Остаточне рішення про приєднання до лику блаженних належить Папі Римському.
Благодать – у християнському віровченні – божественна милість, дарована людині. У давніх християнських громадах під Б. найчастіше розуміли дар чудотворення, пророцтва та ін. Згодом почали розглядати Б. як необхідну умову для спасіння.
Бог – верховна надприродна сутність, яка, згідно з різними релігійними вченнями, наділена вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу, зумовлюючи все, що відбувається в ньому.
Богородиця – жіноче божество в багатьох релігіях. Божа Мати, Богиня, яка народжує Бога чи богів. До богородиць належали вавилонська Іштар, фінікійська Астарта і малоазійська Кібела. Близька до них і грецька Деметра. Культ Б. тісно пов’язаний з основним заняттям населення – землеробством. Б. шанували як богиню родючості. У християнстві Б. – діва, яка народила Ісуса Христа, Сина Божого. З поширенням християнства культ Б. зливається з місцевими віруваннями і залежно від соціальних умов набуває різного характеру: у Західній Європі в умовах феодалізму він перетворився на культ Мадонни, на Русі злився з язичницьким культом богині землі і родючості й поступово витіснив його.
Богослов’я (теологія) – система обґрунтування і захисту релігійних учень про Бога, сукупність доказів істинності догматики конкретної релігії, релігійної моралі, правил і норм життя духовенства та віруючих.
Богослужіння – здійснення релігійних обрядів, їх поділяють на суспільні (славні) і приватні (треби) – на замовлення окремих віруючих.
Богохульство – образа імені Бога, Діви Марії, святих, предметів культу, за яку карають церковні й світські власті, якщо церква є державною. Покарання за Б. були одним із засобів боротьби проти вільнодумства. Згідно із законами царської Росії за Б. було передбачено кару від 6 до 15 років каторги.
Брахма – вищий Бог у пантеоні індуїзму. Виникнення уявлення про Б. як творця та охоронця загального порядку припадає на пізньоведичний період (перша половина I тис. до н.е.), коли виникло класове суспільство, виділились і набули величезного впливу жерці-брахмани. Вони висунули й розвинули ідею про божественну трійцю, в якій Б. виступав як творче начало. Проте в очах віруючих Б. був надто абстрактним образом, і значно більше поширилося поклоніння двом іншим богам трійці – Вішну і Шиві.
Брахман – (неточно – брамін, браман) – жрець, представник вищої касти в Індії. Із запровадженням культу Брахми та ускладненням релігійного ритуалу обов’язки жерця стали спадковою професією, а Б. утворили особливу соціальну групу. Вони монополізували вивчення Вед, оголосивши їх мову (ведичний санскрит) священною, користуватись якою могли тільки Б., і стверджували, що здатні впливати на богів. У наш час Б. займаються не тільки культовим служінням, а й іншими видами діяльності.
Брахманізм – давня індійська релігія, яка виникла на початку І тис. до н.е. як подальший розвиток ведичної релігії. Зародження Б. знаменувало вироблення єдиного релігійного канону.
Будда – у буддизмі назва віровчителів, які вказують людям істинний шлях спасіння. Згідно з ученням щоразу, коли людство відхиляється від цього шляху, приходить новий Б., щоб вказати йому істину. Інколи ім’ям Б. називають того, хто самостійно досяг святості і стану нірвани. У буддійських релігійних книгах вказано різну кількість Б., подано різну їх класифікацію. Не виключено, що в основі традиційної біографії Б. – життя одного з перших буддійських віровчителів. Якщо в ранній період Б. зображали людиною, яка першою увійшла в нірвану, то пізніше він був обожнений. На честь нього було споруджено храми, утвердився складний культ, інколи у формі ідолопоклонства.
Вакханалія – нічне свято на честь Вакха (Діоніса), яке мало характер оргій і набуло особливої популярності в Давньому Римі на початку ІІ ст. до н.е. У В. брали участь вільні та раби, незалежно від статі, віку, народності. Жрецькі функції виконували переважно жінки (вакханки).
Варфоломіївська ніч – ніч на 24 серпня 1572 р. (свято св. Варфоломія), протягом якої католики у Франції вчинили масову різню протестантів-гугенотів. Тільки в Парижі було вбито майже 5 тис. осіб. Загальна кількість убитих у країні досягла 30 тис. Боротьба між католиками та гугенотами була фактично боротьбою між земельною аристократією і буржуазією, що народжувалася.
Вівтар – східна частина храму, піднята над підлогою на дві-три сходинки. У православних церквах В. відгороджений від решти приміщення іконостасом. Тут розміщено престол. У В. готують для причастя хліб і вино, прийняття яких у християнстві замінює жертвопринесення.
Відлучення – релігійне покарання, засіб впливу на віруючих шляхом прийняття відповідного рішення вищої церковної інстанції, яке полягає у виключенні з церкви чи релігійної громади.
Відспівування (похоронна відправа) – церковна служба над померлим, покликана полегшити його становище на тому світі. Обряд засвоєний християнством, ісламом, іудаїзмом та іншими релігіями.
Вікарій – намісник, заступник духовної особи. У католицькій церкві папа іменується вікарієм Христа. Свої В. є у єпископів, нерідко в абатів монастирів і священиків великих парафій. У протестантській церкві В. є помічником священика. В православній церкві інститут В. (з 1865) було запроваджено в усіх єпархіях.
Вільнодумство – світоглядна установка, яка передбачає незалежність людини від релігії та церкви у вирішенні її суспільних та особистих проблем.
Віра – стан релігійної свідомості, що виявляється у бездоказовому визнанні істинності релігійного вчення, існування надприродних сил, абсолюту.
Віфлеєм – місто в Палестині поблизу Єрусалима, яке, згідно із Старим Завітом, є місцем народження Давида і прийдешнього месії. Християнство вважає В. місцем народження Христа. В. вважається священним місцем християн та іудеїв.
Вішну – один із основних богів індуїстського пантеону. Поклоніння В. та його аватарам (втіленням) – найпоширеніша форма релігійного культу в сучасній Індії. Із аватар (втілень) В. найпопулярніші Крішна і Рама, до них індуїзм відносить також Будду.
Волхви – (санскр. вал — досл. горіти, світити) – служителі язичницьких культів, наділені таємними знаннями люди, які розумілися на астрономії, читали священні письмена, розгадували сни, передбачали майбутнє, лікували від хвороб.
Вселенські собори – з’їзди вищого християнського духовенства, а після поділу церков – з’їзди католицького духовенства, їх постанови були спрямовані на зміцнення християнської церкви, розроблення догматики, боротьбу з єресями. Перший В. с. відбувся у 325 р. До кінця XI ст. було вісім В. с. Після поділу церков В. с. скликаються римськими папами для схвалення їх рішень.
Говіння – один з обрядів православної церкви, який готує віруючих до таїнств причастя і сповіді. Людина, яка говіє, зобов'язана відвідувати церковні служби, молитися вдома, постити.
Гугеноти – (фр. huguenots) – протестанти, прихильники кальвінізму у Франції у ХVІ – XVIII ст. До угруповань Г належали аристократи, які боролися проти зміцнення королівської влади, торгова буржуазія, міські низи, що виступали проти феодальної експлуатації. Г. переслідувала католицька церква. Загальновідомий епізод цих переслідувань – Варфоломіївська ніч. Гоніння призвели до релігійних воєн між Г. і католиками.
Гурії – фантастичні діви, які існують, згідно з ученням ісламу, для усолоджування праведників у раю. В Корані Г визначено як “чистих жінок”, яких не торкалися ні люди, ні духи.
Далай-лама – титул глави ламаїстської церкви в Тибеті, якого шанують віруючі як “живого Бога” (бодхісатву) в образі людини. Титул Д.-л. встановлений у XIV ст. Церковна і світська влада його не спадкова (як і всі лами, він зв’язаний обітницею безшлюбності). Його спадкоємця, за релігійними правилами, обирає спеціальна група вищих лам, які визначають, у кого із хлопчиків, народжених після смерті Д.-л., перевтілився попередній Д.-л.
Дацан – ламаїстський храм, монастир.
Декан – помічник абата в католицькому монастирі, старший священик у католицькій та англіканській церквах, який завідує справами кількох парафій, а також старший кардинал-єпископ.
Деномінація – (лат. denominatio – зміна імені) – перехідний тип релігійної організації, який залежно від характеру виникнення та спрямованості еволюції має риси церкви та секти.
Десятина – відрахування десятої частини доходів віруючого на користь церкви. В наш час зберігається в адвентистів та в інших сектах. В ісламі різновидом Д. є зак’ят (сплата податку).
Диявол (шайтан) – згідно з віровченням іудаїзму, християнства, ісламу – злий дух, супротивник Бога, уособлення зла на землі, володар пекла.
Догмат – основне положення віровчення, яке визнають як незаперечну істину, що має силу непохитного авторитету і не підлягає критиці. Вимога беззастережного визнання догматів є однією з головних у християнстві.
Догматика – (грец. dogmatos – думка, вчення) – віровчення релігійної конфесії, що визнаються як установлені Богом, вічні, незмінні істини.
Домініканці – католицький чернечий орден. Заснований на початку ХIII ст. монахом Домініком для боротьби з єретиками. Має право повсюдної проповіді та викладання в університетах. Всіляко допомагали папству придушувати антикатолицькі та антифеодальні виступи. Один із найвпливовіших орденів сучасного католицизму.
Друге пришестя – очікувана друга поява Христа на землі для посоромлення “нечестивців” і дарування “блаженства” віруючим. Віра в Д. п. поширилася серед християн з формуванням євангельського міфу про земне життя Христа.
Дух – безплотна, надприродна сутність, яка уособлює людські мислення, свідомість, психічні здібності; особливе, розумне і самодостатнє нематеріальне начало. Звідси походить і теза християнського віровчення про третю іпостась св. Трійці – Дух Святий.
Духовенство – служителі культу, які вважаються посередниками між Богом і людьми й здійснюють культові дії – таїнства, а також виконують роль проповідників віровчення.
Екзарх – у Давній Греції – глава жерців, які перебували при храмі; у Візантійській імперії – правитель області (діоцезу), а також єпископ, що завідує церквою в діоцезі; у сучасному православ’ї – глава церковного округу, що охоплює адміністративно-територіальну одиницю.
Екзегетика – розділ богослов’я, що займається тлумаченням біблійних текстів, роз’ясненням смислу старозавітних і новозавітних символічних оповідей, змісту “важких місць Святого Письма”, доказами божественного походження і абсолютної істинності Біблії. Кожне віросповідання має свою Е., яка по-своєму пояснює одні й ті самі біблійні факти, значення біблійних книг загалом.
Енцикліка – послання Папи Римського духовенству та віруючим з найважливіших соціально-політичних, релігійних і моральних питань. Е. покликані визначати особливості суспільної думки з основних політичних і соціальних проблем.
Есхатологія – (грец. eschatos – останній, logos – вчення) – релігійне вчення про кінцеву долю людства і світу. Складовими частинами есхатології є, наприклад, уявлення про Царство Боже на землі, про антихриста, воскресіння мертвих, страшний суд, рай, пекло та ін.
Єзуїти – члени чернечого католицького ордену “Товариство Ісуса”, створеного в 1534 р. іспанцем Ігнатієм Лойолою для боротьби з народними рухами, науковою думкою, для зміцнення авторитету католицької церкви.
Єпархія – церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом).
Єпископ – (архієрей) – вищий ступінь священства в християнських церквах, які визнають єпископат. Тільки Є. можуть посвячувати в диякони, священики та єпископи. Є. призначає священнослужителів на нижчі посади, освячує храми, йому підпорядковані всі церковні установи єпископату (єпархії, монастирі, духовні семінарії тощо, крім тих, що знаходяться в безпосередньому віданні церковного центру). В Руській православній церкві Є. обов’язково повинен бути монахом, в Грузинській – безшлюбним, але чернецтво не обов’язкове. Почесні звання для Є.: архієпископ і митрополит.
Єпитимія – у православній та католицькій церквах морально-виправна міра у формі посту, тривалої молитви, земних поклонів, ходіння на прощу до святих місць чи святинь і т. ін., яку добровільно виконують віруючі, що розкаялися у своїх гріхах. Є. призначається найчастіше під час сповіді.
Єресь – охарактеризовані церквою погляди і вчення, що відступають від прийнятої доктрини у сфері догматики і культу.
Єретик – у християнстві – особа, яка відступила від догм церкви, послідовник єресі.
Жертвопринесення – релігійний обряд, який виявлявся в принесенні дарів богам, святим духам, померлим предкам з метою їх умилостивлення або подяки.
Жрецтво – (старослов. жрети – приносити жертву) – група людей, яка в політеїстичних релігіях вважається посередником між віруючими і надприродними силами, здійснює релігійні обряди. Жерці вели літописи, займалися астрономічними спостереженнями тощо, інколи поєднували релігійну і державну владу.
Заповіді – релігійно-моральні настанови в іудаїзмі, які є важливим елементом їх віросповідальних систем.
Землеробський культ – поклоніння двійникам чинників природи, які впливають на врожай.
Ігумен – настоятель православного монастиря.
Ідол – предмет, що зображує божество, якому поклонялися у глибоку давнину. Ідолопоклонство як своєрідна трансформація тотемізму та фетишизму зберігається в сучасних релігіях у вигляді поклоніння іконам, статуям, культовим атрибутам, священним книгам, мощам святих тощо.
Ієрархія – сукупність церковних чинів у порядку їх підпорядкованості.
Ієрей – офіційна назва священика, запозичена християнами із грецької культової термінології.
Імам – духовна особа в ісламі: верховний глава шиїтського напряму ісламу; засновник кожного із чотирьох напрямів сунізму; верховний правитель ісламської теократичної держави, у руках якого зосереджено всю повноту світської та релігійної влади; керівник богослужіння в мечеті; духовний керівник, наставник мусульман.
Імамат – інститут верховного керівництва мусульманською релігійною громадою, який зосереджує світську і духовну влади.
Індекс заборонених книг – перелік книг і журналів, які католицька церква заборонила читати, видавати, розповсюджувати без особливого на те дозволу. Вперше був підготовлений та виданий за вказівкою Папи Павла IV у 1559 р. До нього входять праці природознавців, філософів, істориків, письменників, читання яких, на думку католицьких ідеологів, може загрожувати вірі в Бога. Список іноді переглядається і доповнюється.
Індиферентизм – (лат. indifferentus – байдужий) – віровчення, яке обґрунтовує, виправдовує байдужість людини до себе і до власного життя, оскільки немає жодного значення, які сили зумовлюють її долю; байдужість до релігії.
Індульгенція – папська грамота, яка давала віруючим відпущення гріхів, тобто звільнення від покарання за скоєний гріх. Придбавши І., вважалось, можна було отримати звільнення і від нескоєних гріхів. Торгівля І. викликала обурення, вимога покінчити з нею була одним із головних гасел Реформації.
Ініціація – обряд прийняття підлітків, молоді в повноправні члени племені. Полягав у суворих, іноді жорстоких фізичних випробуваннях. Юнакам робили надрізи на шкірі, обрізання, обпалювання вогнем, вибивали зуби, вищипували волосся тощо. Старійшини і племінні чаклуни розкривали юнакам зміст звичаїв, священних переказів і вірувань племені.
Інквізиція – судова установа католицької церкви, створена в XIII ст. для боротьби з єретиками. У більшості країн Західної Європи І. була скасована у XVIII ст.
Кааба – мечеть мусульман у м. Мекка, місце паломництва мільйонів жителів арабського Сходу.
Кагал – іудейська самоврядна громада в країнах Східної Європи. Побудований на основі теократичного принципу, на чолі з рабином. К. мав право судити, карати і відлучати від громади.
Канон – встановлене християнською церквою правило, яке не підлягає перевірці й сумнівам і повинно сприйматися як істина; затвердження порядку і змісту біблійних книг.
Канонізація – прилучення церквою до лику святих і введення культу “нового святого”.
Кардинал – вищий духовний сан у католицькій церкві. Право возведення в кардинальський сан належить тільки Папі Римському. К. – найближчі помічники папи, їх зібранням (конклавом) із них обирають папу. К. носить одіяння червоного кольору.
Катехізис – (грец. – усне повчання) – церковний посібник для елементарного навчання християнської віри. Викладений переважно у формі запитань та відповідей і містить положення, визнання яких є обов’язковим для кожного віруючого.
Католикос – титул верховних ієрархів Вірмено-григоріанської та Грузинської православної церков.
Кірха – лютеранський храм.
Клерикали – фанатичні у вірі й у практичному житті церковники та богослови. Мають політичні партії (яким у деяких країнах Заходу належить влада), молодіжні, профспілкові, кооперативні та інші організації.
Клерикалізм – використання релігії в політичних цілях.
Клір – сукупність священно- та церковнослужителів однієї церковної парафії.
Клобук – у православних монахів головний убір чорного кольору, елементами якого є камилавка – циліндрична шапка, розширена вгорі, без крисів – і накинута на неї тканина, що закінчується позаду трьома довгими кінцями. Митрополити та патріарх носять білі К.
Конгрегація – органи управління Ватикану. Має розгалужений апарат при папі та Римській курії, а також у багатьох країнах світу. Є провідником політики Ватикану, контролює і спрямовує діяльність установ та відомств католицької церкви.
Конклав – зібрання кардиналів, яке скликається для обрання нового папи; назва приміщення у Вати камському палаці, де проходить ця процедура.
Конкордат – договір між Папою Римським та урядом певної країни, який визначає становище в ній католицької церкви.
Контрреформація – рух феодальних сил у Західній Європі на чолі з католицькою церквою в XVI – XVII ст. проти Реформації. К. являла собою спробу зупинити процес розкладу феодального ладу, зберегти вплив католицизму в країнах Європи, підірваний у ході Реформації. З цією метою було проведено реформу Римської курії (органів управління католицькою церквою), реорганізовано інквізицію, для зміцнення папської влади прийнято постанови на Тридентському соборі (1545 – 1563) про визнання безумовного авторитету рішень папи в справах віри, запровадження церковної цензури, індексу заборонених книг тощо.
Конфірмація – католицьке таїнство, яке здійснюють над дітьми віком 7-12 років, відповідає православному таїнству миропомазання. Здійснюється здебільшого єпископом у присутності батьків та рідних дитини. У протестантів К. – навчання віри, сповідання віри і перше причастя молодих людей у віці 14-16 років.
Креаціонізм – (лат. creatio – створення) – вчення про божественне творіння світу, живої та неживої природи.
Курія – назва сукупності центральних установ Ватикану для управління католицькою церквою. Видає папські грамоти і булли, завідує фінансами, відпущенням гріхів, проблемами шлюбу i розлучення, розглядає апеляції, канонізує святих, засновує ордени тощо.
Легат – особа, що виконує особливе доручення Папи Римського в країнах, з якими Ватикан, як правило, не має офіційних дипломатичних відносин.
Лінгвістичне релігієзнавство – напрям релігієзнавства, предметом дослідження якого є мова релігії як знакова система, що включає в себе вербальні та невербальні (образотворчі, пластичні, музичні) засоби символічно зашифрованої інформації.
Магія – сукупність релігійних уявлень та обрядів, пов’язаних з вірою у надприродну силу, здатну чудодійно впливати на хід подій у житті людей. Поширена в різних формах: виробнича, лікувальна та ін. Магічні уявлення й дії відзначаються сильною живучістю; збереглися у формі побутових забобонів до наших днів.
Мазхаб – релігійно-правова школа в мусульманстві.
Мара – бог смерті в буддизмі, який царює в цьому світі й прирікає все живе на смерть. Згідно з буддійською релігією шлях звільнення з-під влади М. пролягає через неухильне виконання повчань Будди.
Мартиролог – збірник оповідей про мучеників перших століть християнства, які зазнавали гонінь у боротьбі за віру з язичництвом. В епоху середньовіччя було відомо кілька таких збірників.
Масорет – іудейський автор, який переписував, редагував, зберігав та передавав із покоління в покоління давні єврейські тексти Старого Завіту. М. встановили правопис біблійних текстів, упорядкували богословські примітки до них. Відредагований ними текст називають масоретським.
Махді – ісламський месія, уявлення про якого виникло в шиїзмі, а потім було прийнято сунітами.
Мечеть – ісламський храм. До М., як правило, прилягає відкритий двір з криницею, фонтаном чи басейном для ритуального обмивання. Над М. здіймаються одна або кілька чотирикутних, круглих або в нижній частині чотирикутних, а у верхній циліндричних башт – мінаретів, з балконів яких служителі М. кілька разів на день закликають мусульман до молитви.
Митра – головний убір вищого духовенства в православ’ї.
Митрополит – єпископ митрополії – головного міста області чи провінції (спершу – у Візантії). На Русі М. до введення патріархату (1589) були главами Руської православної церкви, їхньою резиденцією був Київ (до XII ст.), потім Володимир, а з XVI ст. – Москва.
Міф – (грец. myfhos – розповідь, переказ) – символічне уявлення людей про світ; витвір наївної віри, колективного художньо-образного мислення на чуттєвому рівні; оповідання про богів, героїв.
Молитва – вербальне (словесне) звертання людини до об’єкта своєї віри.
Молох – (грец. Moloch) – у фінікійській релігії бог Сонця. Ідол М. становив собою мідну статую, в жертву якій приносили малолітніх дітей. Культ М. був поширений у Карфагені, Ізраїльському та Іудейському царствах.
Мулла – служитель культу в ісламі.
Муфтій – духовна особа в ісламі, яка має право виносити свої рішення з релігійних та релігійно-юридичних питань. У країнах поширення ісламу М. обіймають офіційні посади, на які вони призначаються урядом. В нашій країні очолюють духовні управління мусульман.
Намаз – п’ятиразова щоденна молитва у мусульман, звернена до Аллаха. Включає читання сури “Фатіха” та уривки з інших сур Корану, які прославляють Аллаха, його доброту та велич. Супроводжується поклонами, колінопреклонінням та іншими діями. Кожній молитві передує ритуальне обмивання. Н. дозволяється здійснювати у будь-якому чистому місці, вставши на молитовний килимок чи розстелений верхній одяг. У п’ятницю шаріат рекомендує здійснювати полудневу молитву у мечеті.
Національна релігія – релігійне вірування і культова дія, притаманні певному народу, нації. До них належать іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, конфуціанство та інші релігії, пов’язані з певною національністю. У Н. р. конфесійні та етнічні кордони здебільшого ідентичні, хоча за певних умов і обставин їх прихильниками можуть бути особи інших національностей. Існуючи на конкретному ґрунті, вони тісно переплелися з елементами національної культури, традицій і звичаїв народів, що їх сповідували. Н. р. впливають на менталітет народу, регламентують поведінку і побут людей, сприяють розвитку та збереженню відповідного етносу, перешкоджають його культурній і мовній асиміляції.
Нігілізм – (лат. nihil – ніщо, нічого) – віровчення, що ґрунтується на запереченні узвичаєних цінностей, моральних норм, культурних традицій; заперечення сенсу людського життя.
Нірвана – заспокоєння, згасання, стан, за якого віруючий звільнений від відчуттів, уявлень, свідомості, пристрастей, страждань.
Ніцшеанство – віровчення, основу якого становить ідея надлюдини, не обтяженої зобов’язаннями перед Богом та іншими людьми.
Нунцій – постійний дипломатичний представник Папи Римського в країнах, з якими Ватикан підтримує дипломатичні відносини. Н. поєднує дипломатичне представництво з наглядом за католицькою церквою в певній країні.
Освячення – магічні слова і дії, які здійснюються служителем культу з метою надання святості певному предмету (наприклад, освячення ікони, житла та ін.).
Паранджа – жіночий верхній одяг, який, згідно з настановами шаріату, носять дорослі мусульманки поза домом. При одяганні П. обличчя та груди закривають густою сіткою із чорного кінського волосу. За покроєм П. – вид халата з несправжніми рукавами, нижні частини яких скріплені на спині, і капюшоном, що покриває жінку від голови до ніг.
Парафія – нижчий самоврядний церковний округ, який має свою церкву; громада віруючих, на утриманні якої перебуває церква.
Пастор – священик у протестантській церкві. Оскільки протестантизм заперечує таїнство священства, не вважає священиків володарями Божої благодаті, на відміну від православ’я та католицизму П. не має особливого вбрання і веде звичайний для мирян спосіб життя. Церква вважає його пастухом, поставленим над віруючими для керівництва ними.
Пасхалії – зібрання правил і таблиць для визначення дня святкування Великодня.
Патер – священик у католицькій церкві.
Патристика – християнська релігійна філософія II – VIII ст., створена так званими отцями церкви. Доводить необхідність панування релігії над наукою, віри над знанням, підпорядкування науки завданню обґрунтування християнських догматів. Церква, особливо православна, приписує незаперечний авторитет патристичній літературі.
Патріарх – глава деяких церков (у тому числі Руської православної) та єпархій (у католицизмі). П. існував у Руській православній церкві з 1589 р. За Петра І в 1721 р. був скасований і замінений державним управлінням церквами – Найсвятішим синодом. П. відновлено православним помісним собором за радянської влади в 1917 – 1918 р.
Пізні національні (етнодержавні) релігії – етнорелігійні комплекси, які сформувалися в лоні певного народу, діють у межах конкретної держави, тобто серед державних народів.
Піст – повне або часткове утримання від уживання їжі або деяких її різновидів, що є зовнішнім виявом покаяння та покути, а також способом підготовки до важливих подій у духовному житті; встановлений церквою період дня, тижня, року, для якого обов’язковим є таке утримання.
Подвижник, аскет – чернець у християнстві, який заради уподібнення земному життю Ісуса Христа, власного спасіння у потойбічному світі добровільно взяв аскетичну обітницю (посту, усамітнення, затвору, мовчання).
Помазаник – пророк, первосвященик чи монарх, помазаний миром у знак одержання влади від Бога. Давній єврейський звичай помазання зафіксовано в Біблії й відновлено православними монархами, щоб звеличити й освятити свою владу.
Послання – ранньохристиянські твори, листи, адресовані громадам, приватним особам чи всім християнам, написані подвижниками раннього християнства. За церковною традицією, їх приписують апостолам.
Постриг – церковний обряд у християнстві, який здійснюється при посвяченні в чернецтво і полягає в постриганні волосся на знак повної згоди підкорятися волі Бога.
Праведник – особа, яка виконує всі вимоги релігії, не грішить, є обраницею небесної благодаті, завдяки якій наділена чудодійною силою.
Прелат – високопоставлена духовна особа в католицькій та лютеранській церквах.
Пресвітер – у ранньохристиянській громаді особа, яка виконувала адміністративні функції; в протестантських церквах і християнських сектах – керівник громади, якого обирають з активних віруючих і затверджують вищі органи церкви. В православ’ї термін “П.” використовується як урочиста назва священнослужителя.
Престол – у православній церкві – столик у вівтарі храму, призначений для здійснення під час літургії релігійних таїнств. На ньому розміщено хрест, Євангеліста інші предмети культу.
Преформізм – (лат. preformo – утворюю заздалегідь) – учення, яке стверджує, що всі вищі форми, яких досягають явища у процесі свого розвитку, зароджуються і черпають енергію у нижчих формах.
Примас – у католицькій та англіканській церквах – головний з єпископів, який має вищу владу стосовно духовенства країни. Наприклад, у титулі Папи Римського значиться, що він – П. Італії.
Пріор – настоятель невеликого католицького чоловічого монастиря, в період раннього середньовіччя – помічник абата; другий після великого магістра вищий сановнику військово-чернечих орденах.
Прозеліт – людина, яка прийняла нову віру, неофіт.
Псалом – релігійний гімн, пісня, яка прославляє Бога. Короткі й не дуже складні за формою вірші, написані від першої особи. Християнське духовенство пропонує їх віруючим для спасенного читання. У минулому П. використовували для навчання грамоти.
Псалтир (книга псалмів) – збірник із 150 релігійних пісень, одна із книг Біблії (Старого Завіту).
Психологія релігії – релігієзнавча дисципліна, яка вивчає психологічні, емоційні джерела релігії, психологію віруючої людини.
Пустинь — у православ’ї відлюдний монастир (чернеча келія), розташований у віддалених та важкодоступних місцях (лісах, горах, степах).
П’ятикнижжя – перші п’ять книг Старого Завіту Біблії, які називають також Законом Мойсеевим або Торою (“вченням”). До складу П’ятикнижжя входять книги; Буття, Вихід, Левит, Числа і Повторення закону (Второзаконня).
Рабин – служитель культу в іудейській релігії, керівник іудейської громади; законоучитель і суддя в усіх релігійних та нерелігійних питаннях.
Ранні національні (народні) релігії – релігійні вірування, витворені в лоні ранніх етносів, які засвідчили перехід від родоплемінного до громадянського суспільства, об’єктом поклоніння яких були боги.
Реквієм – заупокійна меса в католицькій церкві; вокальний, вокально-інструментальний траурний твір.
Релігієзнавство – гуманітарна наука, яка досліджує суспільно-історичну природу релігії, механізм її соціальних зв’язків з політичними, економічними, духовними системами суспільства, особливості їх впливу на віруючих.
Релігійна група – малочисельна релігійна організація, утворена для задоволення релігійних потреб; сукупність віруючих усередині релігійної спільноти, об’єднаних певним інтересом; моно-, поліконфесійні об’єднання, створені для проведення релігійних заходів.
Релігійна свідомість – ставлення віруючих до світу, виражене в системі поглядів, почуттів, смисл яких становить віра у надприродне.
Релігійний культ – (лат. cultus – догляд, поклоніння) – реалізація віри у предметах, символах, діях індивідів, груп віруючих.
Релігійний обряд – зумовлені звичаями, традиціями символічні індивідуальні, колективні дії, що втілюють певні ідеї, норми, ідеали та уявлення і спрямовані на встановлення взаємовідносин людини з надприродними об’єктами.
Релігія – духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало – джерело буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ, причетності до нього.
Ритуал – сукупність і порядок обрядових дій, церемоній релігійного культу. Має магічне значення, притаманний усім релігійним культам. Розп’яття – християнський символ із зображенням Ісуса Христа на хресті. Предмет поклоніння, особливо в католицизмі, переважно в іконописі – у православ’ї. Один із давніх способів страти.
Саваоф – одна із назв Бога-Отця в християнстві. Згідно з Біблією жив у Єрусалимі в особливому ковчезі (скрині), який давні євреї возили з собою у військових походах. На іконах зображений бородатим старцем. У Біблії С. – одне з імен Ягве.
Світові релігії – монотеїстичні релігії, які в процесі свого історичного розвитку подолали етнонаціональні межі й стали відкритими для всіх.
Світські релігії – віровчення, які наділяють надприродними властивостями осіб (вождів), націй, держав.
Свобода в релігії – межі свободи, в яких, згідно з віросповіданням, може реалізовуватися ініціатива та самодіяльність віруючих щодо тлумачення головних положень віровчення, відправлення культів.
Свобода віросповідання – законодавче гарантоване право особистості вільно, без зовнішнього примусу обирати, сповідувати будь-яку релігію, задовольняти свої релігійні потреби, здійснювати інші культові дії відповідно до своєї релігійної орієнтації.
Свобода релігії – правові, суспільно-політичні, економічні можливості й гарантії для вільного самовизначення та самореалізації особистості, незалежного функціонування релігійних організацій та їх інститутів.
Свобода совісті – право громадян сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, відправляти релігійні культи або дотримуватися атеїстичного світогляду.
Свобода церкви – соціально-правові гарантії вільного функціонування церкви, релігійних громад та інших об’єднань віруючих.
Священик – служитель культу, який має право здійснювати богослужіння і таїнства (крім священства). Інша назва: ієрей (старший священик – протоієрей).
Секта – замкнута група, що відокремилася від основної течії релігії в певній країні; також віросповідання, якого дотримується, порівняно з основним напрямом, незначна кількість віруючих. Може виступати в ролі організації, яка є виразником протесту соціальних груп, незадоволених своїм становищем. Для С. характерне претендування на винятковість своєї ролі, доктрини, ідейних принципів, цінностей та настанов.
Секулярні вчення релігійного характеру – віросповідальні системи, що сформувалися у процесі науково-технічного розвитку людства і зосереджені в основному на його проблемах у цьому світі, зважаючи певним чином і на потойбічне.
Символ віри – короткий звід головних догматів, які становлять основу віровчення будь-якої релігійної течії або церкви. Повинен прийматися на віру, без доказів. Загальнохристиянський С. в. містить дванадцять частин. У перших восьми йдеться про триєдність Бога, олюднення Ісуса Христа й спокутування гріхів людства; чотири останніх присвячені церкві, хрещенню та вічному життю. С. в. складений отцями церкви і затверджений на Нікейському (325 р.) і Константинопольському (381 р.) соборах. Читається як молитва на богослужіннях і в домашніх умовах, виконується хором присутніми в храмі.
Симфонія – своєрідний “предметний покажчик” до Біблії, в якому в алфавітному порядку наведено слова та окремі висловлювання із зазначенням, в якій книзі, главі, вірші слід шукати певне слово чи вислів.
Синагога – молитовний дім в іудейській релігії, а також громада віруючих. Виникла приблизно в V ст. до н.е. і була не тільки приміщенням для богослужінь, а й школою, притулком для приїжджих, центром суспільно-політичного і духовного життя єврейської громади. С. регламентує життя віруючих згідно з настановами Тори і Талмуда.
Синедріон – найвищий колегіальний орган влади в Іудеї із судовими, релігійними та політичними функціями. Разом із жрецтвом у С. засідали представники світської аристократії та законовчителі-іудеї.
Синкретизм – злиття вірувань та обрядів різних релігій. Наприклад, християнство поєднувало елементи іудаїзму, стоїцизму Сенеки й античних культів. Це стосується ісламу, іудаїзму.
Сіон – частина Єрусалима (гора, пагорб), де, згідно з Біблією, жив цар Давид і розташований храм Ягве. В Біблії неодноразово зазначається, що на С. живе Бог. З часом слово “сіон” стало в іудаїзмі символом вірності Богові, в цьому ж значенні воно перейшло до християнства і набуло значного поширення в християнському сектантстві.
Совість – здатність особистості формулювати свої моральні обов’язки, вимагати від себе їх повного виконання, здійснювати моральний самоконтроль і самооцінку своїх думок і вчинків.
Соціологія релігії – галузь релігієзнавства, яка досліджує взаємодію релігії та суспільства, вплив релігії на соціальну поведінку індивідів, груп, спільнот.
Сповідь (каяття) – таїнство в православ’ї та католицизмі, під час якого віруючий розповідає священику про скоєні ним гріхи, а священик від імені Бога дарує йому відпущення із напуттям або із застосуванням покарання (піст, молитва із поклонами тощо).
Спокута (спокутування) – один із основних догматів християнства, суть якого полягає в тому, що Бог-Отець приніс у жертву свого сина для спокутування людських гріхів із часу гріхопадіння Адама і Єви.
Ступа (дагоба) – вид буддійських пам’ятних споруд, призначених для збереження реліквій чи позначення “священних місць”. Має вигляд пагорбкуватого могильного насипу. В давні часи С. почали будувати із каменю, на фундаменті, з верхівками у вигляді парасольок у кілька ярусів і прикрашати статуями Будди. С. перетворено на об’єкт поклоніння і паломництва.
Схизма – вид церковного розколу, відокремлення від єдиної церкви частини, яка все ж зберігає вірність церковній догматиці.
Схима – вищий чернечий ступінь, цю вимагає від посвячуваного в нього виконання особливо суворих аскетичних правил.
Табу – релігійна заборона у первісних народів на речі чи дії, вимовляння певних слів, на їжу, відвідування певних місць у храмі, святилищ та ін., за порушення якої загрожує “надприродна” кара, хвороба або смерть. Система Т. була особливо розвинута у Полінезії, де вона частково замінювала державні закони. В релігіях, що виникали пізніше, до Т. подібна ідея гріха.
Таїнство – магічний культовий обряд у християнстві, здійснення якого, згідно з віровченням, надає віруючим надприродної сили, Божої благодаті як необхідної умови для спасіння, сприяє вилікуванню хворих, зміцненню шлюбу тощо. Католики та православні визнають сім таїнств: причастя, хрещення, миропомазання, священство, сповідь, маслосвяття і шлюб. Протестанти заперечують Т.
Тотемізм – (англ. totemism) – віра в надприродну спорідненість груп людей (роду, племені) з певними видами тварин, рослин, явищами природи.
Улем – мусульманський законознавець та богослов.
Факір – мусульманський монах-жебрак, дервіш. В Індії Ф. називають також бродячих монахів-індуїстів, які демонструють фокуси і дресированих тварин, тлумачать сни, лікують заклинаннями та гіпнозом.
Фаталізм – (лат. fatalis – наперед визначений долею) – вчення, яке базується на вірі в непереборну силу незалежної від людний долі, плину речей.
Фатіха – назва першої сури Корану. Містить сім віршів і є однією з найбільш ранніх сур; найчастіше виголошувана молитва у мусульман.
Феноменологія релігії – релігієзнавчий напрям, предметом дослідження якого є релігійний феномен.
Фетишизм – (порт. fetico – амулет, зачарована річ) – віра в існування у матеріальних об’єктів надприродних властивостей.
Філософія релігії – філософське осмислення природи, сутності, сенсу релігії та Бога.
Функції релігії – способи, рівень, напрями впливу релігії на соціум, його структурні елементи, особистість.
Хадж – паломництво мусульман до Мекки (храму Кааби) або Медини (до гробу Мухаммеда), яке вважається подвигом благочестя. Один із п’яти основних обов’язків мусульманина.
Хаджі – мусульманин, який уперше здійснив хадж.
Харизматичний – (грец. charisma – дар) культ – різновид секти, учасники якої вважають, що завдяки дотриманню певного морально-етичного кодексу і ритуальних приписів вони отримають харизму (особливу силу, дар Божий).
Хасидизм – одна з течій в іудаїзмі, що виникла серед сільського населення Волині та Поділля. Спочатку X. відображав протест низів проти верхівки єврейських громад та рабинів. Хасиди вчили, що людина повинна прагнути до повного злиття з Богом не шляхом заглиблення у священні книги, як того вимагали рабини, а щирою молитвою та благочестям.
Херем – прокляття, відлучення від синагоги тих, хто порушив настанови і правила єврейської громади, бере під сумнів Тору і Талмуд.
Храм – культова споруда, призначена для здійснення богослужінь, релігійних обрядів. У православ’ї X. іменуються церквами, в католицизмі – костелами, в ісламі – мечетями, в іудаїзмі – синагогами.
Хрест – предмет релігійного культу, наділений особливою магічною силою. У християнстві є священним символом, а в католицизмі, православ’ї і лютеранстві – об’єктом поклоніння. Церковна традиція пов’язує це поклоніння зі смертю Ісуса Христа на хресті, освяченому кров’ю Сина Божого. X. шанували в багатьох народів задовго до появи християнської релігії, зокрема у Давньому Єгипті, Південній Америці, Новій Зеландії, де його вважали символом вогню, сонця і вічного життя. Офіційне вшанування X. було запроваджено християнською церквою в IV ст.
Цадик – обожнюваний “чудотворець” у хасидів. Віра в могутність Ц. доходила до твердження: “Ц. може відмінити навіть присуд Бога”. Свій вплив Ц. використовували для насадження релігійного фанатизму.
Целібат – безшлюбність, обітниця, яку приймають католицькі священики. Запроваджений у XI ст. У православ’ї – обітниця безшлюбності, пов’язана з прийняттям чернецтва.
Церква – релігійна організація зі складною, суворо централізованою та ієрархізованою системою взаємодії священнослужителів і віруючих.
Чадра – вид покривала, яке, згідно з настановами шаріату, зобов’язані носити жінки-мусульманки.
Чаклун – (волхв, маг, чарівник) – особа, здатна, згідно з уявленнями, за допомогою магічних обрядів впливати на сили природи і суспільства. Були попередниками жрецтва, а також сучасного духовенства. Культивували різноманітні забобони та містику.
Чернець – особа, яка прийняла обряд постригу і дала обітницю вести аскетичне життя в монастирі згідно з монастирським статутом. Вища церковна ієрархія — єпископи, архієпископи, митрополити, екзархи, кардинали, патріархи, священики — як правило, вихідці із чернецтва.
Четьї-мінеї – збірники життєписів святих, повчань та інших релігійних текстів на щодень і місяць, за службами, встановленими в православній церкві.
Чистилище – згідно з католицьким віровченням місце між пеклом і раєм, де душі померлих проходять очищення перед тим, як потрапити до раю.
Шаманство – форма релігії, культ переважно злих духів. Особливо поширеним було у народів Північної Азії (чукчів, бурятів та ін.). Для Ш. характерний особливий релігійний ритуал камлання, до якого віруючі вдаються з метою лікування хвороб, забезпечення успіху в промислі тощо. Під час камлання шаман викликає у себе нервово-психічний напад, який свідчить нібито про те, що духи входять у його тіло або його душа відправляється у світ духів.
Шаріат – звід законів, складених на основі Корану і Суни в період феодалізму в країнах поширення ісламу. Містить норми спадкового, кримінального, шлюбно-сімейного права, настанови про хадж і газават, регламентує молитву, піст тощо.
Шахсей-Вахсей – дні трауру в мусульман-шиїтів, супроводжувані самокатуваннями віруючих у пам’ять мученика Хусейна, внука Мухаммеда.
Шейтан (шайтан) – фантастичний образ Диявола, “злого духа” в ісламі. Згідно з Кораном Ш. – у минулому ангел, створений Аллахом із вогню, а потім вигнаний із сонму ангелів за непокору. В мусульманській літературі Ш. зображується володарем злих духів.
Шейх – в ісламі – вища духовна особа, богослов і законознавець, глава громади дервішів.
Ягве (Єгова) – верховний Бог в іудаїзмі. Віра в єдиного Бога Я. поширилася в християнстві, зокрема серед свідків Єгови та єговістів-ільїнців.
Яхвист – див. “П’ятикнижжя”.
// Лубський В. І., Теремко В. І., Лубська М. В. Релігієзнавство:
Підручник. – К.: Академвидав, 2003. – (Альма-матер). С. 415 – 431.
