Щоб запобігти підробленню та обрізанню монет, по краях у їх дизайні було застосовано рельєфний малюнок та «зубиювання» країв

БІЛОННА МОНЕТА. НОВИЙ ЕТАП У РОЗВИТКУ МОНЕТИ ЯК ФОРМИ ГРОШЕЙ ПОВ’ЯЗАНИЙ З ВИНИКНЕННЯМ БІЛОННОЇ МОНЕТИ, ТОБТО РОЗМІННОЇ, З ДРІБНОЮ ВАРТІСТЮ.

Карбування поряд з повноцінною монетою неповноцінної було першою реакцією грошей на нову вимогу обігу — вимогу економічності, що ставала дедалі відчутнішою у міру розвитку товарно-грошових відносин. Розмінна монета найактивніше використовується в обігу і тому найшвидше стирається. Більше того, висока вартість дорогоцінного металу обумовлює необхідність карбування розмінної монети надто малих розмірів. Така монета була незручною у користуванні і легко губилася, що призводило до додаткових витрат дорогоцінного металу. Виготовлення її зі звичай­ного дешевого металу було об’єктивною необхідністю, а успішне функціонування поряд з повноцінною монетою сприяло пошукам альтернативи повноцінним грошам і заміні їх неповноцінними. І сьогодні вона широко використовується в усіх країнах.

Демонетизація золота.

Еволюція металевих грошей досягла свого апогею в період капіталізму вільної конкуренції. Золоті гроші настільки добре відповідали вимогам ринку, що навіть найкритичніші дослідники того часу без будь-яких сумнівів ототожнювали гроші з цим металом. Зокрема, К. Маркс неодноразово підкреслював, що гроші за своєю природою — це золото і срібло. Таке твердження було справедливим лише для того часу. Як не міг завершитися розвиток суспільних відносин епохою капіталізму вільної конкуренції, так не міг закінчитися і розвиток грошей закріпленням їх за золотом. Ті ж самі ЕВОЛЮЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ ЗУМОВИЛИ НЕСПРОМОЖНІСТЬ ЗОЛОТА НАЗАВЖДИ ЗАКРІПИТИСЯ В РОЛІ ГРОШЕЙ ТА ПІДГОТУВАЛИ ПЕРЕДУМОВИ ДЛЯ ПЕРЕХОДУ ДО ЯКІСНО НОВОГО ТИПУ ГРОШЕЙ — НЕПОВНОЦІННИХ.

Ускладнення і розширення товарного виробництва та ринкових відносин та поява могутніх неринкових (державно-монополістичних) факторів впливу на економіку поставили перед грошовим товаром в епоху золотого монометалізму ще складніші вимоги.

ПО-ПЕРШЕ, ШВИДКО ПОСИЛЮВАЛИСЯ ВИМОГИ ЩОДО ЗРОСТАННЯ ОБСЯГІВ ВІДТВОРЕННЯ ГРОШОВОГО ТОВАРУ ВІДПОВІДНО ДО ІНТЕНСИВНО ЗРОСТАЮЧИХ МАСШТАБІВ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА Й ОБІГУ.

ПО-ДРУГЕ, ЗРОСТАЛИ ВИМОГИ ЩОДО СКОРОЧЕННЯ ВИТРАТ НА ВИГОТОВЛЕННЯ ГРОШЕЙ.

ПО-ТРЕТЄ, САМА ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ У НОВИХ УМОВАХ, ЩО ВИМАГАЛИ АКТИВНОГО ВТРУЧАННЯ ДЕРЖАВИ В ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА, ПОВИННА БУЛА СТАТИ БІЛЬШ ГНУЧКОЮ, БІЛЬШ ПОДАТЛИВОЮ ДО ДЕРЖАВНИХ РЕГУЛЯТИВНИХ ЗАХОДІВ.

Зазначені вимоги не міг задовольнити жодний товар — продукт людської праці, навіть найблагородніший із металів — золото. Будучи відносно м’яким і маючи високу питому вартість, золото відчутно зношувалося в процесі обігу, що призводило до великих втрат уречевленої суспільної праці. Через незначне поширення золота у природі видобуток його не міг встигати за зростанням місткості ринку і потреб його в грошовій масі. Вартість золота найменше піддається будь-яким змінам, оскільки на неї впливають не тільки фактори, що визначають поточне виробництво, а й вартість віками нагромаджених золотих запасів. Сама матеріальна форма золота, фізичні властивості якого зробили його найбільш придатним виконувати роль грошей у попередні віки, в умовах ХХ ст. виявилася нездоланною перепоною для виконання ним цієї ролі.

ЕВОЛЮЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ, ЯКІ СПРИЧИНИЛИ ДЕМОНЕТИЗАЦІЮ ЗОЛОТА, ПІДГОТУВАЛИ ПІДҐРУНТЯ ДЛЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ НОСІЇВ ГРОШОВОЇ СУТІ — ТАК ЗВАНИХ КРЕДИТНИХ ГРОШЕЙ.

Одним із перших у світовій економічній думці науково обґрунтував можливість існування неповноцінних грошей, не пов’язаних із золотом, і довів високу ефективність такої форми грошей відомий український економіст М. І. Туган-Барановський. Його ідеї, висловлені на межі XIX—XX ст., сприяли формуванню фундаменту сучасного монетаризму.

Неповноцінні гроші — це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. Не маючи субстанціональної вартості, усі вони застосовуються як гроші лише тому, що в економічних контрагентів, які їх одержують як платіж, є віра в можливість використати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів. Фактор довіри до цих форм стає вирішальним для їх функціонування як грошей, завдяки чому вони дістали також назву кредитних.

ПАПЕРОВІ ГРОШІ. Поняття паперових грошей має два тлумачення: широке, коли паперовими називають будь-які грошові знаки, виготовлені з паперу (розмінні і нерозмінні банкноти, казначейські білети тощо), і вузьке, коли паперові гроші ототожнюються лише з казначейськими білетами. У цьому підручнику будемо застосовувати поняття паперових грошей у вузькому розумінні. ЦЕ НЕРОЗМІННІ НА МЕТАЛ ЗНАКИ, ЩО ВИПУСКАЮТЬСЯ ДЕРЖАВОЮ ДЛЯ ПОКРИТТЯ СВОЇХ (БЮДЖЕТНИХ) ВИТРАТ І НАДІЛЯЮТЬСЯ НЕЮ ПРИМУСОВИМ КУРСОМ, ВИЗНАЮТЬСЯ ЗАКОНОДАВЧО ОБОВ’ЯЗКОВИМИ ДО ПРИЙМАННЯ У ВСІ ВИДИ ПЛАТЕЖІВ.

Визначальними ознаками паперових грошей є:

- випуск їх для покриття бюджетного дефіциту;

- нерозмінність на золото;

- примусове запровадження в оборот; нестабільність курсу і неминуче знецінення.

Ці ознаки властиві насамперед грошам, що емітуються безпосередньо урядом в особі Міністерства фінансів. Звичайно вони називаються казначейськими білетами, зобов’язаннями тощо. Але цих ознак можуть набути і гроші, які емітуються банками, зокрема центральним банком, якщо емісія їх спрямовується на фінансування бюджетного дефіциту.

БАНКІВСЬКІ ГРОШІ — ЦЕ ТЕЖ НЕПОВНОЦІННІ ЗНАКИ ВАРТОСТІ, ЯКІ ЕМІТУЮТЬСЯ БАНКАМИ НА ОСНОВІ КРЕДИТУВАННЯ РЕАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ, ЗАВДЯКИ ЧОМУ ЇХ ВИПУСК ТІСНО ПОВ’ЯЗУЄТЬСЯ З ПОТРЕБАМИ ОБОРОТУ, ЗАБЕЗПЕЧУЄТЬСЯ ЇХ ВИЛУЧЕННЯ З ОБОРОТУ ПРИ ПОГАШЕННІ ПОЗИЧОК І ПІДТРИМКА СТАБІЛЬНОЇ ВАРТОСТІ. У цьому полягає їх принципова відмінність і перевага порівняно з паперовими грошима.

Банківські гроші виникли стихійно з ринкових відносин, але на значно вищому ступені розвитку, на якому кредит став їх іманентною складовою (Іманентний – властивий, притаманний чомусь). Коли ринкові зв’язки, а разом з ними і взаємна довіра суб’єктів ринку досягли такого рівня, що один із суб’єктів наважився передати другому товар чи іншу вартість під зобов’язання заплатити в майбутньому, була відкрита можливість виникнення принципово нової форми неповноцінних грошей, альтернативної паперовим грошам. Спочатку торговельний оборот породив так звані торгові гроші у формі боргової розписки, або комерційного векселя. Використаний як платіжний засіб, він став обертатися. З простої розписки боржника вексель стихійно перетворився в платіжний і купівельний засіб, тобто в носія важливих функцій грошей. Проте економічна потуга комерційних структур — емітентів векселів була незначною, тому сфера їх застосування як грошей була обмеженою.

З розвитком банківського кредиту і банківської справи взагалі банки стали випускати замість комерційних векселів свої зобов’язання — банкноти, які поступово перетворилися в універсальний платіжний і купівельний засіб і стали самостійним видом кредитних грошей — банківськими грошима. Згодом, коли банки стали широко залучати банкноти від клієнтів на вклади, виникла друга форма банківських грошей — депозитні гроші.

БАНКНОТА В САМОМУ ЗАГАЛЬНОМУ ТРАКТУВАННІ Є ПРОСТИМ ВЕКСЕ­ЛЕМ ЕМІСІЙНОГО БАНКУ. Особливо чітко виявлялася спорідненість її з векселем на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти.

Історично «класична» банкнота виникла з розписки середньовічних банкірів про взяття на збереження від купців золота та про зобов’язання повернути його на першу вимогу. У міру зростання багатств банків їхні розписки (банкноти) стали користуватися такою довірою, що почали прийматись у платежі нарівні із золотою монетою. Поступово такі розписки набули строго встановленої форми й абстрактності як важливих ознак векселя і стали подовгу затримуватися в обігу, не повертаючись у банки для виплати по них золота. Ця обставина дала можливість банкірам видавати свої банкноти купцям на суму, що перевищувала вартість золота, прийнятого на збереження, тобто перейти від повного до часткового покриття банкнот.

Відтак банки дістали право так званої фідуціарної емісії, тобто випуску банкнот понад наявне у них золото, що дало відчутний поштовх до розвитку їхньої діяльності, до перетворення їх у могутнього рушія економічного прогресу.

Не покриті золотом банкноти стали видаватися підприємцям взамін комерційних векселів. З цього часу (кінець XVII ст.) починається власне історія «класичної» банкноти.

ХАРАКТЕРНИМИ ОЗНАКАМИ «КЛАСИЧНОЇ» БАНКНОТИ Є:

1) ВИПУСК ЇЇ ЕМІСІЙНИМ БАНКОМ ЗАМІСТЬ КОМЕРЦІЙНИХ ВЕКСЕЛІВ;

2) ОБОВ’ЯЗКОВИЙ ОБМІН НА ЗОЛОТО НА ПЕРШУ ВИМОГУ ВЛАСНИКІВ;